Чи можна використовувати скріншоти як доказ у суді?

June 2, 2021

Образили у пості в соцмережі? Онлайн-медіа поширило неправдиву інформацію, у якій ви – основний фігурант? Інтернет-магазин не оформив замовлення після оплати? Хтось погрожує у приватних повідомленнях? Чат-боти у Telegram поширили персональні дані? Щоб захистити права, недостатньо просто знайти відповідну норму закону – слід надати належні та допустимі докази неправомірної ситуації. Як зафіксувати порушення, вчинене онлайн? Найбанальнішим способом є скріншот, який використовують відносно майже будь-якого порушення вчиненого онлайн. Втім, давайте розберемося, чи кожен суд вважає скріншот належним доказом.

Чим регулюється використання електронних доказів?

Відповідно до статті 100 Цивільного процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в цифровій формі, яка містить дані про обставини справи, що мають значення. Електронні докази можуть мати різну форму, в тому числі і електронного документа.

До електронних документів відносять графічні зображення, які можуть зберігатися на портативних пристроях, картках пам’яті чи в будь-якому іншому місці збереження даних (наприклад, у мережі Інтернет). Так, електронним доказом може бути інформація з переписки у чаті, на веб-сайті, електронний лист з поштового сервісу тощо. Для фіксування електронного доказу переважно робиться його електронна копія, яка часто має форму скріншота. Тобто скріншот – не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Отож, така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає. Також можна подавати роздрукований скріншот, як паперову копію електронного доказу – посвідчений підписом і з вказаною датою.

Важливо пам’ятати, що суд може перевірити копію електронного документа за клопотанням учасника справи чи з власної ініціативи, витребувавши його оригінал. Наприклад, провівши огляд веб-сайту в приміщенні суду. Якщо це неможливо здійснити – суд не братиме доказ до уваги. І ось тут виникає проблема: що робити, коли переписку в Telegram або дифамаційний допис у Facebook вже видалили?

Де лежить камінь спотикання?

Існує кілька основних перепон для використання скріншотів як допустимих та належних доказів По-перше, на заваді стає неможливість ідентифікувати особу автора певного допису чи повідомлення. Тобто навіть якщо скріншот автентичний, він не стає доказом того, що інформацію поширювала конкретна особа. По-друге, проблемою є ризик, що інформацію видалять чи відредагують (це особливо актуально для переписок у Telegram, Facebook Messenger чи Whatsapp, де можна видалити бесіду для обох сторін). По-третє, скріншот неможливо відтворити в оригіналі, адже не існує його офіційного зразка – вимог щодо належної форми документу. А тому стороні, котра подає скріншот як доказ, варто докласти зусиль, щоб зафіксувати усі необхідні дані, які дозволяють ідентифікувати джерело скріншоту.

  • У листопаді 2020 року Ковпаківський районний суд м. Суми у справі №592/19628/19 зазначив, що скріншот переписки у Telegram не є належним доказом “оскільки ані соціальної мережі, ані групи чи автора з неї встановити неможливо.” Аналогічні сумніви виникають і щодо достовірності інформації з мережі Facebook й Twitter. Хоч там і існує функція верифікації сторінки – тобто модератори платформ перевіряють особу, що веде сторінку, і надають спеціальну позначку у вигляді галочки на блакитному фоні – сама інформація може з’явитися через злам сторінки чи підробку коментаря. 
  • Інший приклад є цікавішим: нещодавно Міноборони Російської Федерації звинуватило США у співпраці з терористичним угрупованням “Ісламська держава” (ІДІЛ). Як доказ держорган опублікував скріншот з гри для мобільних пристроїв. Щоправда, коли про це стало відомо – з допису видалили скріншот з гри і “фотодоказів” не стало. Як після такого довіряти знімкам екранів?
  • Знову український контекст – у справі АМКУ проти Join Up! суд визнав скріншот допустимим доказом і компанію оштрафували на 1,5 млн гривень. Проблема у тому, що скріншот був ледве не єдиним доказом АМКУ – як наслідок, судове рішення викликало значне суспільне обурення та лавини критики. Саме тому суди намагаються оцінювати скріншоти дуже прискіпливо та ставляться до них з неабиякою обережністю.

Туше: судова практика судовою практикою

Якби довелося одним словом описувати судову практику щодо використання скріншотів як доказів в українських судах – це слово було б “неоднозначна”. Відповідно до дослідження Texty.org.ua, суди першої інстанції досить несхвально ставляться до скріншотів, в той час як апеляційні суди визнають знімки екранів сторінок у соціальних мережах допустимими та належними доказами. Водночас, касаційна інстанція наголошує: необхідно, щоб скріншоти дослідив експерт, як-от трапилося у справі №761/13156/16. Зокрема, Верховний суд встановив, що апеляція не надала належної правової оцінки висновку експертного дослідження телекомунікаційних систем та засобів щодо інформації з соцмережі «Facebook» і, тому не прийняла таку інформацію в якості доказу, неповно дослідивши обставини справи. Також у 2020 році Верховний суд наголосив, що погрози від колишнього чоловіка за допомогою Viber є психологічним насильством, а скріншоти з мобільних пристроїв можуть бути належним доказом вчинення такого насильства.

Втім, у іншій справі Верховний суд визнав скріншоти з соціальної мережі недопустим доказом, адже суд вважав, що неможливо з’ясувати належність такої сторінки конкретній людині. Водночас, механізму взаємодії з соціальними мережами наразі не існує. Таким чином, практика у національних судах є дуже неоднозначною і схиляється до прийняття таких доказів як допустимих лише за наявності додаткових доказів і належного посвідчення.

У іноземній практиці суди неодноразово оцінювали скріншоти сторінок у Facebook, визнаючи їх прийнятними копіями електронних доказів. Зокрема, у 2019 у справі R v Mills Верховний суд Канади встановив, що сама по собі електронна переписка є допустимим доказом, а тому і копія такої переписки, відображена на скріншоті також має бути допустимим доказом.

До речі, оцінка електронних доказів, зафіксованих на скріншотах, не оминула і ЄСПЛ. Так, у справі Einarsson v Iceland Суд оцінював пост блогера в мережі Instagram на предмет ймовірної шкоди честі і гідності особи. При цьому, ЄСПЛ оцінював допис, численні поширення та коментарі до публікації, зафіксовані у формі скріншотів, сприймаючи їх за належні та допустимі докази. У іншій справі – Gorlov and Others v Russia – аби довести постійний нагляд за ув’язненою особою, заявники використали скріншоти з камер відеоспостереження, які Суд також вважав допустимим і належним доказом. Отже, іноземна та міжнародна практика не вбачає проблем у фіксації змісту веб-сторінок за допомогою скріншотів – що, звісно, не скасовує подальшої перевірки достовірності самого доказу.

Як з цим усім бути?

Здавалося б, судова практика є досить невтішною, а тому найближчі роки доведеться відправляти кореспонденцію традиційною Укрпоштою. Втім, не все так трагічно, як видається на перший погляд і скріншоти також придатні до використання у судових процесах. Головне при цьому дотримуватися певних правил, що убезпечують від зловживань та допомагають довести автентичність тієї чи іншої копії електронного доказу. Зокрема, слід зважати на таке:

  • Не варто використовувати скріншоти, як єдиний доказ – слід підтверджувати інформацію іншими додатковими доказами. Наприклад, практики окреслюють висновки експертів у сфері телекомунікаційних мереж, протоколи огляду доказів судом за їх місцезнаходженням та довідки від провайдера як можливі додаткові докази. Втім, у таких випадках слід бути обачним – огляд доказів судом може зіграти не на вашу користь, якщо сторінку вже видалили чи якщо власник встиг змінити її вміст. Щоб уникнути такої ситуації можна спробувати записати вміст екрану на відео, на якому чітко буде видно дату та дані веб-сайту.
  • Подавати до суду скріншоти, підтверджені уповноваженими суб’єктами – державними органами (як-от податкові органи), адвокатами (за допомогою афідевіту – збору фактичних даних, що потім стануть доказами), нотаріусами (через їхні повноваження засвідчувати копії документів – втім, законодавство не передбачає можливість для нотаріусів проводити огляд веб-сайтів, що може стати перешкодою для подальшого визнання таких доказів у суді). У цьому випадку експерти радять звертатися до закордонних нотаріусів, які ці повноваження мають, та використовувати їхні нотаріальні посвідчення документів на підставі двосторонніх Конвенцій про правову допомогу між Україною та іншими державами.
  • Використовувати сервіси на кшталт InternetArchive чи Google Global Cache, що фіксують вміст веб-сторінок в автономному режимі – фактично це є посвідченням змісту сторінки станом на конкретний момент часу. Результати таких фіксацій вже застосовували в українській судовій практиці. Крім того, існує “Український центр підтримки номерів та адрес”, що займається сприянням захисту прав осіб від порушень у Інтернеті. Так, організація надає послуги з проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі, що дозволяє формувати офіційні письмові докази ймовірних порушень у вигляді експертних висновків. Також вона видає довідки з відомостями про реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення, що дозволяє визначити належних відповідачів.
  • Юристи-практики радять вести усе ділове листування електронною поштою з офіційними доменами або через спеціальні додатки, де неможливо видалити чи відредагувати повідомлення. Натомість, використовувати соцмережі на кшталт Facebook, Telegram і WhatsApp не рекомендують через труднощі підтвердження авторства листів та можливість спотворення їхнього змісту. Додатковою ж гарантією вважають використання електронного підпису, що слугуватиме верифікацією особи автора документа.
  • Ну і звісно ж, завжди можна вмовити іншу сторону спору визнати відомості, відображені на скріншоті, як достовірні 🙂