Закон «Про доступ до публічної інформації» vs Кримінально-процесуальний кодекс: як отримати доступ до матеріалів кримінального провадження?

November 19, 2015

Згідно норм Кримінально-процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається кримінальним процесуальним законодавством України.

Проте, чи можливо на підставі Закону «Про доступ до публічної інформації» отримати на запит інформацію про матеріали кримінального провадження та заходи, вжиті під час розслідування справи? Яким законодавством повинен керуватись слідчий при наданні відповіді на запит на публічну інформацію, якщо запитувач не є учасником кримінального провадження?

Відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Таким чином, інформація про вжиті заходи в процесі досудового розслідування, а також матеріали такого розслідування, є публічною інформацією, оскільки вона отримана і створена органом державної влади (суб’єктом владних повноважень) під час виконання своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством.

Водночас, така інформація, містить таємницю досудового розслідування і визнається таємною інформацією. Її розголошення може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Відповідно до частини другої статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

Відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Не викликає сумніву, що спеціальним законом, у даному випадку, є Кримінальний процесуальний кодекс України. Він встановлює особливий порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування для сторін та учасників кримінального провадження (стаття 221 «Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення», стаття 290 «Відкриття матеріалів іншій стороні» та інші).

На всі інші випадки надання доступу до такої інформації поширюються загальні вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до частини другої статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

  • виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
  • розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
  • шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Ця стаття повинна застосовуватись у всіх, без винятку, випадках обмеження доступу до інформації. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Закону «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Таким чином, можна зробити висновок, що слідчий або прокурор є уповноваженою особою, яка залежно від фактичних обставин конкретного кримінального провадження, зобов’язана застосувати частину другу статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» і прийняти рішення про надання усієї чи частини, запитуваної у справі, інформації або про відмову в отриманні такої інформації. Відмова в отриманні такої інформації без детального аналізу на відповідність трьом вимогам, встановленим частиною другою статті 6 вважатиметься необґрунтованою. Особливо з огляду на те, що запит може стосуватись великого об’єму інформації, частина з неї може бути визнана таємною, частина конфіденційною, і до них застосовуватимуться різні ступені захисту.