Трапляється, що журналісти у своїх розслідуваннях знаходять реальні ознаки правопорушень, зокрема корупційних, які можуть зацікавити компетентні органи і лягти в основу кримінального, адміністративного чи дисциплінарного провадження.
У такому випадку до авторів можуть звернутися з вимогою розкрити джерела інформації. Звертатися можуть як адвокати заінтересованої сторони, так і органи, які проводять слідство. Але чи законна ця вимога? І як захистити свої джерела?
Українське законодавство
Наші закони захищають джерела журналістської інформації. Так, згідно з частиною 3 статті 25 Закону України “Про інформацію”, журналіст має право не розкривати джерел, окрім випадків, “коли його зобов’язано до цього рішенням суду на основі закону”. Про це йдеться також у пункті 11 частини 2 статті 26 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”.
Разом з тим, розкриття джерел журналістської інформації можливе, якщо суд в рамках кримінального провадження дав дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю (до цієї таємниці належать і джерела журналістів). Це передбачено частиною 6 статті 163 Кримінального процесуального кодексу (КПК). Необхідність доступу саме до таких речей і документів має довести сторона, яка просить у суді доступу, якщо неможливо “іншими способами довести обставини, які передбачається довести”.
Але суд повинен мати залізобетонні підстави для рішення, адже Європейський суд з прав людини вже неодноразово визнавав такі дії протиправними.
Також важливо пам’ятати, що у разі допиту журналіста як свідка, він все одно має право не розкривати джерела інформації. Пункт 6 частини 2 статті 65 КПК передбачає, що журналіста не можна допитувати як свідка щодо “відомостей, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації”.
Міжнародна практика
1 квітня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення, яким визнав, що Генеральна прокуратура не мала достатніх підстав збирати дані з телефона головної редакторки програми “Схеми” Наталки Седлецької, а Печерський райсуд не мав підстав такий дозвіл давати. На думку Європейського суду, це втручання було невиправданим. Седлецькій призначили 4500 євро компенсації моральної шкоди, а також відшкодування судових витрат.
Щодо іноземної практики, то показовою є справа “Ромен і Шміт проти Люксембургу”. Журналіст Роберт Ромен опублікував інформацію з певних джерел, що одного з міністрів притягнули до відповідальності за ухилення від сплати податків. Після цього, за ініціативою міністра, проти Ромена почали кримінальне провадження щодо нібито незаконного використання службової інформації. Для отримання доказів провели обшуки у житлі і за місцем роботи Ромена. Такі дії суд визнав порушенням балансу між правами журналіста щодо захисту своїх джерел інформації і запобіганням злочинам.
У цих та інших випадках ЄСПЛ керується статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає обмеження права на свободу вираження поглядів тільки у виключних випадках, коли існує значна загроза.
Водночас Рекомендація № R (2000) 7 “Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації”, ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи, визначає такі випадки, за яких інформація про джерело може бути розкритою:
- коли зважених заходів, альтернативних розкриттю, не існує або вони вже вичерпані особами чи органами державної влади, які намагалися здійснити розкриття, та
- законний інтерес щодо розкриття очевидно переважає державний інтерес щодо нерозкриття, пам’ятаючи при цьому, що:
- доведена домінуюча вимога необхідності розкриття,
- обставини носять надзвичайно важливий та серйозний характер,
- необхідність цього розкриття визначена як така, що відповідає нагальній соціальній потребі, та
- держави-члени наділені певним дискреційним правом, визначаючи таку потребу, але це дискреційне право йде пліч-о-пліч із контролем з боку Європейського суду з прав людини.
Узагальнити можна таким чином: жодна особа не має права вимагати у журналіста розкрити джерела своєї інформації, якщо немає дійсно вмотивованого судового рішення: це стосується державних органів, адвокатів, інших юридичних або фізичних осіб.
Як журналістові захистити свої джерела?
Якщо журналістові надходять вимоги чи то від адвоката, чи то від органів влади, інших осіб про розкриття джерела інформації, для початку можна відповісти вмотивованою відмовою.
Це, звісно, не завжди діє, тому варто бути готовим, що зацікавлена у джерелі інформації особа може намагатися досягти свого в інший спосіб. Зокрема, якщо триває кримінальне провадження, в якому фігурують дані із журналістського розслідування, сторона у справі може просити дозвіл у суду на тимчасовий доступ до речей і документів.
Тому журналістові, який знає про кримінальне провадження, варто завчасно подумати про захист своїх джерел, зокрема його місце розташування, форму тощо.
В Україні журналіст не застрахований і від того, що суд може дозволити обшук за місцем його роботи або житла. У такому разі, згідно з частиною 2 статті 168 КПК, правоохоронці можуть тимчасово вилучати майно без окремого дозволу на таке вилучення.
Але перед тим, як дати можливість вилучати ті чи інші речі, якщо вже така ситуація сталася, треба обов’язково перевірити, чи зазначені в ухвалі суду конкретні електронні засоби (комп’ютери, телефони, інші гаджети, флешки тощо). Вилучати такі речі можна виключно у випадку, якщо вони конкретно вказані в ухвалі суду (частина 2 статті 168 КПК).
Якщо журналіст має підстави вважати, що особа намагається відшукати джерела його інформації незаконно, не маючи ухвали суду, можна сміливо звертатися до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення.
Стаття 163 Кримінального кодексу України передбачає від 3 до 7 років в’язниці за “порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер”, якщо ці дії вчинені щодо журналіста. А спроби незаконно отримати від журналіста джерело інформації, зокрема шляхом незаконного вилучення матеріалів і засобів, підпадають і під ознаки кримінального правопорушення за статтею 171 Кримінального кодексу, тобто перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
На жаль, оскаржити рішення слідчого судді про доступ до речей чи документів або ж обшук не можна (стаття 309 КПК). У такому випадку, якщо у журналіста все-таки незаконно було вилучено дані щодо джерела, під час підготовчого засідання у справі можна висловити заперечення щодо таких дій (частина 3 статті 309). Більше того, такі матеріали будуть визнані судом недопустимими як докази, що “отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини”, згідно зі статтею 87 КПК.
Наостанок, завжди варто пам’ятати про Європейський суд з прав людини, до якого можна оскаржити рішення, дії, чи бездіяльність влади, які порушують права та основоположні свободи.
