Європейський суд з прав людини 21 січня 2016 року виніс рішення у справі «Де Кароліс та Телебачення Франції проти Франції» (de Carolis and France Televisions v. France), у якому визнав порушення статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує свободу слова.
Заявник – журналіст, який у 2006 році зняв документальний фільм про судову справу щодо подій 11 вересня 2001 року, був визнаний винним у вчиненні публічного наклепу на принца Саудівської Аравії Туркі Аль-Фейсала. У фільмі йшлося, зокрема про те, що Принц (який на той час очолював розвідку Саудівської Аравії, а згодом був призначений послом до США) був причетний до фінансування Талібану. Сюжет фільму зосереджується на тому, що впродовж п’яти років після трагічних подій немає жодного обвинувального вироку, хоча є більше ста справ щодо осіб, підозрюваних у фінансуванні тероризму. Журналіст висловив стурбованість тим, що таке затягування є невипадковим, адже обвинувальні вироки можуть поставити під загрозу тісні економічні зв’язки з Саудівською Аравією.
Перш за все, Європейський суд визнав фільм таким, що стосується питання публічного інтересу. Більше того, на момент описаних подій Принц обіймав досить високу державну посаду, а отже межі допустимої критики щодо нього є значно ширшими порівняно з звичайними індивідами.
В контексті образливих коментарів Суд зазначив, що важливо розрізняти факти та оціночні судження, а у цьому фільмі, хоча й згадувалось декілька фактів, більшість тверджень становили оціночні судження. Суд проаналізував, що «фактична база» для оціночних суджень була суттєвою, зважаючи на наявні скарги від родичів жертв теракту 11 вересня щодо цього питання і те, що існували переконливі факти надання Принцом як очільником розвідувального відомства офіційної підтримки Осамі бен Ладену в період радянського вторгнення в Афганістан.
Європейський суд також взяв до уваги, що документальний фільм базувався на скаргах, які висловлювали родичі жертв, але сам журналіст дистанціював себе від різних свідчень, використовуючи умовний час та посилаючись на «ймовірну підтримку» тероризму Принцом. Більше того, у фільмі наявні коментарі різних сторін, зокрема такі, що висловлені адвокатами явно на користь Принца (якому теж було запропоновано дати коментарі для фільму, проте він відмовився). Журналіст також взяв інтерв’ю у посадових осіб США з проханням висловити свою точку зору і вільно аналізувати це питання. Суд наголосив, що документальний фільм набув форми звинувачення лише через наявність сильної доказової бази і ілюстрацію наявного стану речей, тому немає підстав вважати, що журналіст мав на меті ввести громадськість в оману.
Європейський суд у висновку зазначив, що спосіб, у який було висвітлено інформацію, не порушує стандартів відповідальної журналістики, а санкції накладені на журналіста і телеканал не були пропорційними до переслідуваних цілей, а отже порушують критерій необхідності в демократичному суспільстві.
Повний текст рішення (французькою мовою) доступний за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-160220
