Інформаційна довідка на прецедентну праву Суду 186

Червень 2015

Дельфі АС проти Естонії [ВП] – 64569/09

Рішення 16.6.2015 [ВП]

Стаття 10

Стаття 10-1

Свобода поширювати інформацію

Рішення суду про присудження компенсації проти новинного Інтернет-порталу за образливі коментарі, опубліковані на його сайті анонімними третіми сторонами: немає порушення

 Факти – Компанії-заявнику належав один із найбільших новинних Інтернет-порталів в Естонії. В 2006 році, після публікації статті на порталі Заявника про паромну компанію, під нею було опубліковано ряд коментарів, що містили в собі особисті погрози та образливу мову щодо власника паромної компанії. Розпочався судовий розгляд справи про захист ділової репутації, порушеної проти Заявника, яку зобов’язали заплатити 320 євро за нанесену шкоду.

Палата Суду одноголосно визнала відсутність порушення статті 10 в своєму рішенні від 10 жовтня 2013 року (див. Інформаційне повідомлення 167).

Сімнадцятого лютого 2014 року справа буда передана Великій Палаті на вимогу компанії-Заявника.

Право – Стаття 10: Це була перша справа, в якій Суд повинен був досліджувати скаргу щодо користувача, який експресивно діяв в Інтернеті. Визнаючи важливість переваг, які можна отримати від Інтернету для здійснення свободи вираження, Суд ще раз нагадує, що відповідальність за дифамаційну та інші різновиди незаконної мови, загалом, повинна бути стриманою та містити ефективні засоби проти порушень особистих прав. Більш того, Суд визначив, що в цій справі спірні коментарі містили мову ненависті та прямі заклики до насилля; що новинний портал компанії-Заявника був одним з найбільших Інтернет-медіа в країні, а також те, що мало місце суспільна стурбованість щодо суперечливої природи коментарів, які вони привернули. Таким чином, обсяг дослідження справи був обмежений оцінкою «обов’язків та зобов’язань» новинних Інтернет-порталів, в світлі § 2 статті 10, коли платформа для коментарів користувачів на опублікований раніше контент надавалася для отримання економічних переваг і деякі користувачі брали участь в явно незаконних формах вираження.

Перш за все, Суд був задоволений тим, що національні правові інструменти забезпечили передбачуваність того, що медіа-видавець, який забезпечує функціонування новинного Інтернет-порталу для цілей отримання прибутку, може, в принципі, бути визнаним відповідальним за національним законодавством за завантаження явно незаконних коментарів на своєму новинному порталі. Як професійний видавець, компанія-Заявник, по суті, могла визначити ризики, що належать до її діяльності, а також повинна була передбачити правові наслідки, до яких вони можуть призвести. Таким чином, оспорюване втручання було «передбачене законом» в значенні статті 10 Конвенції.

Що стосується необхідності втручання в свободу компанії-Заявника поширювати інформацію, то Суд особливо зважив на професійну та комерційну суть новинного порталу Заявника, а також на той факт, що він був економічно зацікавлений в публікації коментарів. Більш того, лише компанія Заявника мала технічні можливості змінювати або видаляти коментарі, опубліковані на новинному порталі. На противагу вказаним передумовам, залучення компанії-Заявника до опублікування коментарів до статей на порталі вийшло за межі пасивного, виключно технічного провайдера технічних послуг.

Стосовно того, чи відповідальність авторів коментарів може служити як альтернатива відповідальності новинного Інтернет-порталу, Суд нагадав, що анонімність в Інтернеті, незважаючи на її важливість, має бути збалансованою з іншими правами та інтересами. Роблячи такий висновок, до уваги бралося не лише те, що нерозкритті особистості Інтернет-користувачів є в інтересах, але також й подекуди негативні наслідки необмеженого розповсюдження інформації в Інтернеті. Враховуючи зазначене, Суд послався на рішення Суду Справедливості Європейського Союзу, в якому останній визнав, що, як правило, фундаментальні права людини переважають економічні інтереси оператора пошукової системи та інтереси інших Інтернет користувачів. Більш того, Інтернет дозволяє різні рівні анонімності, коли, часом, провайдери є єдиними, хто може ідентифікувати Інтернет-користувачів, які бажають залишатися анонімними для суспільства. В цій справі сумнівна ефективність засобів ідентифікації авторів коментарів разом із недостатністю інструментів, задіяних Інтернет-порталом для забезпечення можливості жертві мови ворожнечі ефективно подати скаргу проти авторів коментарів, зумовила позицію національних судів, відповідно до якої постраждала особа повинна мати вибір подати скаргу проти компанії-Заявника або проти авторів коментарів.

Що стосується заходів, прийнятих компанією-Заявником для блокування незаконних коментарів на її порталі, обов’язку великих новинних порталів приймати ефективні заходи для обмеження поширення мови ворожнечі і мови, що спонукає до насилля, не може прирівнюватися до «приватної цензури». Взагалі, можливість потенційної жертви такої мови постійно моніторити Інтернет була більш обмеженою, ніж можливість великих комерційних новинних Інтернет-порталів попереджувати або видаляти незаконні коментарі. Незважаючи на певні механізми, які дозволяють впоратись з коментарями, що містять мову ворожнечі або мову, яка спонукає до насилля прямо на сайті компанії-Заявника, який в багатьох випадках може функціонувати як належний засіб для балансування прав та інтересів усіх залучених осіб, вони були недостатніми в конкретних обставинах справи, оскільки незаконні коментарі залишалися на сайті протягом шести тижнів.

Врешті, санкція в 320 євро, накладена національними судами на компанію-Заявника, в жодному випадку не може вважатися непропорційною порушенню. Окрім цього, не схоже, щоб компанія-Заявник повинна була змінювати свою бізнес-модель внаслідок національних процесів. Враховуючи вищезазначене, накладення заходів відповідальності на компанію-Заявника національними судами базувалось на належних та достатніх засадах і не становило непропорційного обмеження її права на свободу вираження.

Висновок: немає порушення (п’ятнадцять голосів проти двох).

(Див. також Krone Verlag GmbH & Co. KG v. Austria (№. 4), 72331/01, 9 листопада 2006; K.U. v. Finland, 2872/02, 2 грудня 2008, Information Note 114; Ahmet Yıldırım v. Turkey, 3111/10, 18 грудня 2012, Інформаційна довідка 158; див. також Інформаційну довідку про мову ненависті)

© Рада Європи/Європейський Суд з прав людини
Цей короткий виклад Реєстратором не суперечить Суду.

Натисніть тут для переходу до Інформаційних довідок

Для того, щоб ознайомитись з Інформаційною довідкою англійською мовою перейдіть, будь ласка, за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22002-10636%22]}