Європейський суд з прав людини 19 січня 2016 року виніс рішення у справі Ґьормуш та інші проти Туреччини (Görmüş and Others v. Turkey), що стосувалась питань захисту журналістських джерел, розкриття таємної інформації та захисту викривачів. У цьому рішенні Суд визнав порушення статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Шість заявників, які звернулися до Суду, працювали у турецькій газеті «Нокта» (Nokta), що у квітні 2007 року опублікувала статтю, базовану на документах, які були класифіковані начальником штабу збройних сил як обмежені в доступі. У цій статті йшлося зокрема про методику класифікації видавців та журналістів на «прихильні» та «ворожі» до збройних сил, і, як наслідок, йшлось про можливість обмеження доступу окремих журналістів на заходи за участю військових.
Військовий суд у відповідь на скаргу начальника штабу збройних сил видав ордер на обшук усіх приміщень журналу, з вимогою надати електронні та паперові копії файлів, розміщених на всіх приватних та робочих комп’ютерах, у архівах та на різних носіях даних. На початку обшуку пан Ґьормуш вручив поліцейським усі запитувані документи, однак обшук продовжився і вся інформація з комп’ютерів журналістів була скопійована.
Розглядаючи обставини справи, Європейський Суд відзначив, що опублікована стаття та розсекречені документи були такими, що сприяють публічним дебатам щодо питання участі збройних сил у політичному житті країни. Зокрема, провідні організації у сфері медіа висловились проти подібної вибіркової практики акредитації, вважаючи її довільною і шкідливою для свободи слова та преси.
Аналізуючи питання розкриття журналістських джерел, Суд зазначив, що з метою ідентифікації державних службовців, які передали ЗМІ конфіденційну інформацію, органи влади ввірвалися на робочі місця журналістів без попередження і отримали доступ до усіх їхніх документів. Суд взяв до уваги, що, незважаючи на факт вручення редактором запитуваних документів, органи влади продовжили вилучення і скопіювали інформацію з усіх 46 комп’ютерів журналу. Спосіб, у який таке вилучення відбувалось, на думку суддів, мав на меті надалі стримати потенційних інформаторів від надання ЗМІ відомостей про питання, які стосуються збройних сил.
Щодо захисту викривачів Суд зазначив, що розслідування турецької влади мало на меті визначити особу, яка надала ЗМІ такі відомості. У цьому світлі, Суд визнав можливість існування обов’язку журналіста не оприлюднювати інформацію, отриману від такого джерела, до моменту, поки викривач не використає адміністративні процедури, щоб привернути увагу керівництва до потенційно незаконних дій на робочому місці. Проте, з огляду на те, що турецьке законодавство не передбачає такої процедури, журналіст не може бути критикований з приводу недотримання цього обов’язку. Жодних стандартів журналістської діяльності, у зв’язку з цим, порушено не було.
Водночас, Європейський суд відзначив важливість збереження конфіденційності щодо внутрішньої організації та функціонування збройних сил. Проте така таємність не може захищатися за будь-яку ціну. Більше того, Уряд не довів, що справді існували підстави для класифікації такого документа як таємного, а також, що така класифікація була виправданою і збалансовувала конкуруючі інтереси. Замість оцінити відповідність втручання в права заявників, гарантованих статтею 10 Конвенції, національні суди обмежились лише формальним застосування концепції «конфіденційності» військової документації.
Щодо пропорційності втручання, Суд зауважив, що копіювання усієї інформації, яка містилась на комп’ютерах заявників, призвело до розкриття відомостей, які не пов’язані з питанням розслідування, на противагу судовому наказу з вимогою розкрити журналістські джерела, який вважався б пропорційним у цьому випадку.
Таким чином, втручання у свободу слова порушує статтю 10 Конвенції, оскільки не відповідає критерію нагальної суспільної потреби та пропорційності, тобто не було необхідним у демократичному суспільстві.
Повний текст рішення (французькою мовою) доступний за посиланням:
