Гурлану проти Румунії (Gîrleanu v. Romania)

У рішенні Четвертої Палати у справі «Гурлану проти Румунії» (Gîrleanu v. Romania, №50376/09) від 26 червня 2018 року Європейський суд з прав людини (далі – Суд) одноголосно віднайшов          порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенції).

У цій справі Суд торкнувся питання відповідальності журналіста-розслідувача за розкриття інформації, що становила державну таємницю. Палата у своєму рішенні дійшла висновку, що національні органи влади порушили право на свободу вираження заявника, накладаючи адміністративний штраф на заявника за розкриття таємної військової інформації в процесі здійснення журналістського розслідування. Суд вважає вжиті заходи недостатньо обґрунтованими, а звідси – непропорційними до легітимної мети, що переслідується, з огляду на інтереси демократичного суспільства у забезпеченні та підтримці свободи преси.

Обставини справи: Заявник, пан Маріан Гурлану, на час подій справи, працював місцевим кореспондентом для національної щоденної газети România liberă. Статті журналіста стосувались різноманітних сфер, включаючи розслідування про діяльність збройних сил та поліції.

Улітку 2004 року, були розсекречені таємні документи румунської частини міжнародної військової бази в Афганістані. Розголошена інформація включала в себе здебільшого копії документів, що стосувалися румунських військових операцій, військові карти тощо. Згодом, у березні 2005 року терористична група в Іраці викрала трьох румунських журналістів. Упродовж року тема витоку інформації, як і тема розслідування згаданого злочину та переговорів щодо звільнення, активно обговорювалась в національних медіа. У січні 2006 року, під час телевізійного шоу журналісти розкритикували дії влади, що призвели до витоку таємної інформації, а також згадали про існування компакт-диску (CD) з вмістом секретних документів румунської військової частини в Афганістані. При цьому, було вказано, що видання România liberă та Ziua, отримавши ці секретні дані, прийняли рішення їх не публікувати, зважаючи на потенційну шкоду національній безпеці.    7 лютого 2006 року згадані національні газети випустили статті, де акцентували увагу щодо факту, що таємна інформація, яка могла загрожувати національній безпеці, була поширена військовою частиною під командуванням Міністра оборони. Згодом, після низки публічних дискусій журналістів та органів влади, Міністр оборони повідомив про проведення внутрішнього розслідування витоку цієї інформації.

Базуючись на опублікованих статтях, у той же день прокуратура при Вищому касаційному суді розпочала власне розслідування. У результаті, прокурор порушив кримінальну справу проти заявника, та чотирьох інших осіб (Р.І. – колишній військовослужбовець, O.S. – журналіст, E.G. та І.М.) за статтею 169 Кримінального кодексу Румунії (розкриття таємної інформації, яка загрожує національній безпеці), та статтею 19 (1) румунського Закону про нацбезпеку (збір та поширення таємної або конфіденційної інформації). Цих осіб ідентифікували шляхом перехоплення дзвінків з телефонних номерів P.I., E.G. та I.M., оскільки за двома останніми здійснювалось спостереження. Як наслідок, транскрипти розмов між заявником та E.G. та  І.М. були залучені до справи. Згодом, будинок заявника обшукала поліція, вилучивши жорсткий диск, а також заарештувала пана Гурлану, згідно з постановою суду, на 10 діб. Заявник відразу оскаржив застосування цього заходу та був звільнений наступного дня.

Як було відомо, у 2005 році O.S., журналіст, який спеціалізувався у військових питаннях, працюючи у місцевій газеті, отримав CD з копією таємних військових документів, розсекречених у 2004 році. У той же час, згаданими документами володіли три особи, включаючи Р.І.. У липні 2005 O.S. зустрівся з паном Гурлану та віддав йому копію CD. Пізніше заявник телефонував керівнику PR-департаменту збройних сил Румунії,  неодноразово обговорював зміст документів CD з іншими журналістами, військовослужбовцями та працівниками спецслужб. Крім того, слідство показало, що заявник передавав копію CD E.G. та I.M., які, як вважав пан Гурлану, були колишніми працівниками поліції. Згодом, із заявником та O.S. зустрівся журналіст національної газети România liberă, якому також показали секретні документи, про які останній згодом розповів на телевізійному шоу у січні 2006 року, проте пан Гурлану вказав, що не пам’ятає, чи мав з ним розмову про ці документи. При цьому, заявник зазначив, що зацікавився отриманими даними як журналіст і, оскільки існували сумніви щодо достовірності документів, повинен був зв’язатися з іншими особами, щоб перевірити інформацію. Саме тому Маріан Гурлану обговорював та показував секретні документи E.G. та I.M., які переконали його в тому, що мають зв’язки з вищими політичними колами.  

2 липня 2007 року командувач збройних сил Румунії інформував головного прокурора прокуратури при Вищому касаційному суді про зняття грифу секретності з документів, які були предметом розслідування. 15 серпня 2007 року прокуратура при Вищому касаційному суді дійшла висновку, що у діях заявника є ознаки складу злочину, виражені в отриманні CD, яке він переглянув тричі, зберігання таємної інформації на жорсткому диску свого комп’ютера, а також – поширення даних для E.G. та I.M.. При цьому, прокурор вирішив не складати обвинувальний акт, але застосувати адміністративну санкцію у розмірі близько 240 євро. Заявник також був зобов’язаний сплатити частину витрат, понесених у ході досудового розслідування у розмірі 572 євро, крім того, прокурор конфіскував вилучений жорсткий диск з комп’ютера пана Гурлану. Утім, у рішенні прокурора зазначалось, що пан Гурлану отримав секретну військову інформацію та здійснював перевірку її походження та важливості. Базуючись на деталях справи, прокурор дійшов висновку, що мета дій заявника полягала лише в тому, щоби стати більш помітним як журналіст-розслідувач, а не послужити суспільним інтересам. Відзначаючи, що захист таємної інформації є зобов’язанням лише уповноважених на те осіб, прокурор вважає, що інформація, що стосується національної оборони, становить державну таємницю і не може представляти собою суспільний інтерес, як передбачено румунським Законом про доступ до публічної інформації. Звідси, хоч і неуповноважена особа як, наприклад, журналіст, не зобов’язана захищати таємну інформацію, він або вона не мали права розкривати її публіці. При цьому, прокурор зазначив, що дії заявника виявились малозначними для кримінального переслідування, оскільки інформація навряд чи могла загрожувати нацбезпеці, проте шкодила інтересам держави та її збройним силам. Крім того, дані були застарілими, а отже не могли загрожувати румунським військовим структурам в Афганістані. Поширена інформація вже була “скомпроментована” (оскільки була розкрита військовими для цивільного населення ще у 2004 році), оскільки уповноважені структури не вжили жодних відповідних заходів. Прокурор також додав, що дії заявника та O.S. з метою збору інформації щодо змісту, походження та важливості цих секретних документів (спроби зв’язатися з військовоськовими та резервістами чи іншими журналістами), були частиною робочих методів журналістів-розслідувачів і не становили небезпеки для суспільства.

Пан Гурлану оскаржував рішення в апеляційному порядку, обстоюючи позицію про те, що зобов’язання захищати таємну інформацію покладене лише на уповноважених осіб. Крім того, заявник не робив жодних активних кроків, щоби зібрати дані, які становлять військову таємницю, а лише отримав інформацію, яка вже була в суспільному надбанні, посилаючись на статтю 10 Конвенції та практику Суду, який наголошував на проблематичності виправдання санкцій, накладених за публікацію секретних даних щодо нацбезпеки, які вже були відомі громадськості. Апеляція була відхилена, оскільки заявник, отримавши CD з таємною інформацією, поширив її лише особам, яких він знав, не повідомивши про наявність цих даних Міністерство оборони та румунські розвідувальні служби.

Пан Гурлану намагався оскаржити це рішення в касаційному порядку, наголошуючи, що розсекречена інформація уже в публічному користуванні в час, коли він вирішив звернути увагу на цю тему. Також, заявник вказав, що рішення прокурора порушувало його право на свободу вираження було спробою прикрити ганебну ситуацію в органах влади, які допустили витік подібної інформації. Проте Касаційний суд остаточно відхилив скаргу заявника, вказавши, що заборона збору та поширення секретної інформації стосується будь-якої особи, наголошуючи, що заявник умисно не повідомляв про володіння секретними даними компетентні органи влади. Більше того, суд відзначив, що журналіст міг поширювати подібну інформацію лише за умови неможливості відповідної інституції захистити секретність даних, а також підкреслив правильність визнання дій заявника малозначними для застосування кримінальних санкцій.

Варто зазначити, що міжнародна практика обстоює дещо інші позиції з цього питання. Зокрема, Рекомендація No. R(2000)7 Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації, Комітет Міністрів РЄ вважає, що до журналістів не повинні застосовуватись заходи (перехоплення розмов та кореспонденції журналістів та їх роботодавців, нагляд за журналістами, їхніми контактами та роботодавцями, вилучення з приватних або комерційних приміщень особистих речей та даних, пов’язаних з їхньою професійною діяльністю), метою яких було обійти право журналіста не розголошувати джерела інформації (§42). У Резолюціїї ПАРЄ 1551(2007)  наголошується, що законний інтерес держави в захисті в захисті таємної інформації не повинен стати приводом для надмірного обмеження свободи слова та інформації зокрема. Крім того, Парламентська Асамблея в Резолюції посилається на вже класичну справу Spycatcher, де ЄСПЛ визнав непропорційною заборону публікації статей в Сполученому Королівстві  про зміст книги, яка нібито містила секретну інформацію, будучи легко доступною за кордоном (§ 43). Також, у Декларації про захист та підтримку журналістів-розслідувачів Комітету Міністрів РЄ від 26 вересня 2007 року зазначається про важливість роботи журналістів-розслідувачів, які беруть участь у точних, глибоких та критичних репортажах з питань, що становлять особливий суспільний інтерес, що здійснюється шляхом тривалих і складних досліджень, збору, перевірки та аналізу інформації, перевірки даних тощо (§44). У рішенні Claude Reyers et al. v. Chile Міжамериканського суду з прав людини було зазначено, що “розкриття інформації, що знаходиться у володінні державної влади, повинно відігравати важливу роль в демократичному суспільстві, оскільки це дозволяє громадськості контролювати дії уряду, який уповноважений захищати інтереси громадян” (§45).

Процедура розгляду: До розгляду цієї справи у порядку, передбаченим статтею 36 Конвенції та правилом 44 Регламенту Суду, долучились треті сторони, які подали свої письмові коментарі.

Guardian News and Media у своєму поясненні підкреслює, що заходи, які обмежують, шкодять чи заважають журналістам збирати та звіряти дані, включаючи ті, які лишаються неопублікованими, або зберігати їх як частину розслідування чи з метою майбутнього розслідування, охоплюються статтею 10 Конвенції та повинні перевірятись так само, як і дії, що прямо перешкоджають публікації чи поширенню інформації (§61).  Третя сторона зауважує, що перевірка та зберігання (навіть неопублікованих) матеріалів розслідування – включаючи, в нашому випадку, чутливу інформацію – було необхідною та суттєвою частиною розслідувальної журналістики. Це сприяло оцінці та розгортанню подальших подій, позицій та рішень і допомогло сформулювати досить обґрунтований погляд в контексті громадського інтересу у цій справі, – вирішального аспекту відповідальної журналістики. Також, це слугувало ідентифікації та оцінці причетних осіб для потенційних розслідувань або розробці «вихідної інформації» щодо окремих питань, яка допомагає в написанні точних та повних статей в майбутньому (§62). Наостанок, Guardian вказує на тенденцію застосування прокурорських кримінальних процесуальних повноважень проти журналістів, особливо в контексті захисту нацбезпеки та запобіганню тероризму, що може реально створювати перешкоди в здійсненні журналістських розслідувань в цій сфері. Звідси, застосування навіть незначних кримінальних санкцій до журналістів може спричинити “охолоджуючий ефект” на тих,  хто висвітлює питання, які мають суспільний інтерес, і, як наслідок, рідко вважатимуться пропорційними (§63).

Фундація Open Society Justice Initiative та міжнародна організація the International Commission of Jurists стверджує, що на основі дослідження різних джерел порівняльного права, був виявлений європейський консенсус, який розрізняв санкції за розкриття інформації, що становить публічний інтерес, що можуть застосовуватися до журналістів, і в деяких випадках до інших членів суспільства, у порівнянні з тими, які застосовуються до державних службовців. Державні службовці мають обґрунтовані спеціальні обов’язки щодо конфіденційності, на відміну від інших представників громадськості. При цьому, наголошується, що до журналістів та інших захищених осіб, які наділені особливим повноваженням виступати в ролі публічних спостерігачів (public watchdogs), за розголошення урядової інформації можуть застосовуватись санкції лише в надзвичайних випадках (§64).

Рішення суду: У цій справі Суд вкотре підкреслив ключову роль ЗМІ як “сторожового пса” в висвітленні інформації, що має публічний інтерес, а також зауважив, що створення та збір інформації є необхідними підготовчими етапами, які також захищаються свободою преси (§68). Крім того, у цьому випадку, заявник був журналістом, робота якого полягала в розслідуваннях діяльності збройних сил та поліції, а тому, відповідно, одержував інформацію, про яку йде мова, у рамках своєї професійної діяльності. Суд зауважує, що сторони розійшлись у питанні, чи втручання в свободу вираження “передбачене законом”, а саме – чи забороняли законні положення про таємну інформацію збирати та поширювати секретну інформацію іншим, неуповноваженим на захист таких даних, особам. У цьому питанні, Суд стає на позицію уряду, вказавши, що Закон про нацбезпеку є частиною румунської правової бази, в якому передбачена заборона розкриття таємної інформації і що національні суди, проаналізувавши аргументи заявника, дійшли висновку, що цей Закон застосовується до всіх. ЄСПЛ не бачить жодних підстав ставити під сумнів судове тлумачення, а тому – визнає, що втручання було передбачене законом (§77).

Суд також вважає, що втручання мало легітимну ціль, оскільки питання національної безпеки займають важливе місце у всіх рішеннях, ухвалених національними органами з цього приводу. Крім того, з матеріалів справи випливає, що заходи, вжиті до заявника, були аналогічно застосовані і до інших осіб,  які володіли відповідними документами, про яких було відомо національним органам (§81).

Щодо необхідності в демократичному суспільстві, Суд звертається до власної практики, де були виведені структурні елементи, систематизовані у справі Stoll v Switzerland (No. 69698/101, § 101):

  • …свобода вираження може обмежуватись у виняткових випадках, однак ці обмеження повинні тлумачитись максимально вузько, а потреба в них має бути достатньо обґрунтованою;
  • прикметниr “необхідний”, у розумінні §2 статті 10, означає наявність “нагальної соціальної потреби” (pressing social need). Договірні сторони мають певну свободу розсуду для оцінки існування такої потреби, проте це відбувається “пліч-о-пліч” з європейським законодавством та судовою практикою, а звідси ЄСПЛ наділений повноваженням остаточно приймати рішення щодо сумісності втручання з свободою вираження;
  • завданням Суду, при цьому, є розглянути питання справи в цілому, визначивши, наскільки втручання було “пропорційним до мети, яка переслідувалась” і чи були відповідні та достатні (relevant and sufficient) підстави для застосування таких заходів.

 

Крім того, Суд у цій справи аналізує питання наявності публічного інтересу, а також концепції “відповідальної журналістики”, згідно з якою журналіст повинен діяти, керуючись лише добрими намірами, з метою забезпечення точної та достовірної інформації. При цьому, згадана ідея охоплює законність поведінки журналіста; хоча факт порушення закону журналістом є релевантним, проте не вирішальним у визначенні того, чи діяв він відповідально. Звідси, вирішальними факторами перевірки питання необхідності в демократичному суспільстві є: інтереси, про які йшла мова, поведінка заявника, огляд вжитих національними судами заходів та пропорційність санкції (§86).

У питанні, чи мала поширена інформація публічний інтерес, Суд, перш за все, звертає увагу на контекст подій, що відбувались в той період,  серед яких і факт викрадення трьох журналістів в Іраці. Також, тема розголошення секретних військових даних активно обговорювалась в медіа, спекулюючи іще на тому, ніби це могло призвести до ескалації конфлікту в Афганістані та Іраці. Більше того, розсекречення документів публіці спонукало до ініціювання внутрішнього розслідування в Міністерстві оборони, а також до великої кількості дисциплінарних санкцій.  Щодо цього, Суд застосовує положення Резолюції ПАРЄ 1551(2007), а також рішення Міжамериканського суду з прав людини, застосованого і в справі Stoll про те, що розкриття інформації, що становить державну таємницю повинно грати дуже важливу роль в демократичному суспільстві, оскільки це дозволяє громадськості контролювати дії уряду, який уповноважений захищати інтереси громадян (§88).

Що стосується інтересів національних органів влади, які намагалися захистити, та наслідків, що виникли в обставинах цієї справи, Суд з’ясовує, чи дії заявника могли спричинити у відповідний період “значну шкоду” (considerable damage) національній безпеці. Суд не має жодних сумнівів, що інформація щодо військових операцій у зоні конфлікту повинна бути захищена. Утім, прокурор визнав поширені дані застарілими та вказав, що вони навряд чи могли загрожувати нацбезпеці. Більше того, після початку розслідування, з поширених документів було знято гриф секретності. Базуючись на цьому, Суд відзначає, що уряд не довів, що збір та поширення згаданої інформації спричинило значну шкоду національній безпеці (§89). Аналізуючи поведінку заявника, Суд зауважує, що ця справа відрізняється від подібних справ, зокрема, тим, що пан Гурлану не був військовослужбовцем, а значить – не мав спеціальних повноважень та обов’язків. Крім того, заявник отримав інформацію законним шляхом, та в процесі досудового слідства не виявлено, що він прагнув її отримати. Також, з документами ознайомилась низка інших осіб ще до заявника (§91). Що важливо, першим кроком заявника після того, як він отримав CD, була спроба сконтактуватися з інституцією, з якої стався витік інформації (румунськими збройними силами), причому остання досить пасивно реагувала на ситуацію, що склалася (§92).

У питанні заходів, вжитих національними судами, Суд вкотре наголошує, що він не замінює Договірну сторону у визначенні їхніх національних інтересів, які є частиною державного суверенітету. Попри це, суд може розглянути питання справедливості судочинства у розрізі втручання в свободу слова. Суд підкреслює, що національні органи не зважили інтереси збереження секретності документів з інтересами  журналістського розслідування та зацікавленістю громадськості у висвітленні теми про витік інформації і навіть змісту документів (§95). Більше того, заявник хотів розкрити зміст документів в рамках свого розслідування без мети зібрати та передати інформацію іноземцям чи приватним компаніям (§96). У цій справі Суд погоджується з урядом, що розмір накладеного штрафу є досить низьким. Утім, національні суди визнали, що заявник умисно вчинив кримінальне правопорушення проти національної безпеки. Зважаючи на це, Суд підсумовує, що сам факт звинувачення особи і деяких випадках є важливішим, аніж застосування мінімальної санкції (§97). Крім того, згаданий штраф був накладений до публікації таємної інформації з метою запобігання публікації та поширення секретних документів, що уряд не заперечував. Також, факти зняття грифу секретності з документів, висновок прокурора про те, що інформація застаріла та не загрожує нацбезпеці, повинні були враховуватись національними судами  у рішенні застосування тих чи інших санкцій (§98). Звідси, вжиті до заявника заходи не були пропорційними відповідно до законної цілі, яка переслідувалась в інтересах демократичного суспільства (§99).

Повний текст рішення доступний англійською мовою за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-184064.

Огляд рішення підготовлено Центром демократії та верховенства права.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: