У рішенні Палати у справі Олафсон проти Ісландії (Ólafsson v. Iceland, №58493/13) від 16 березня 2017 року Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що ісландські суди порушили статтю 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася відповідальності редактора за публікацію новин, авторство яких неможливо визначити. Зокрема, на медійному вебсайті оприлюднили інтерв’ю з двома сестрами щодо звинувачень кандидата на виборах до Конституційної Асамблеї у домаганнях та численні коментарі відносно цієї історії. Публікації потягнули за собою дифамаційний позов.

ЄСПЛ звернув увагу на те, що висвітлення кримінально караних діянь, які потенційно були вчинені публічними особами, потрапляє до сфери суспільного інтересу. Крім цього, суд врахував, що опублікована стаття не була персональною думкою, верифікувалася журналістом за допомогою додаткових інтерв’ю та створювалась у збалансованій манері.

Обставини справи:

Заявником у справі став редактор вебсайту “Pressan”, на якому було опубліковано інтерв’ю щодо звинувачень публічної особи у домаганнях. 

Відповідно до національного законодавства, провадження щодо дифамації було порушено проти редактора вебсайту. Згодом особу автора статті було встановлено, проте журналіста суд допитав у якості свідка щодо способів та методів одержання інформації. Крім цього, у ході провадження були одержані свідчення від двох сестер – першоджерел оспорюваної новини. На відміну від редактора вебсайту, проти них провадження щодо дифамації порушено не було.

Суд першої інстанції не виявив дифамації у публікаціях медіаресурсу, враховуючи коректність цитат та відсутність особистої думки з боку журналістів. Втім, Верховний суд, як апеляційна інстанція, дійшов висновку, що статті містять натяки на винуватість публічної особи у скоєнні домагання, а тому є неприпустимими. Враховуючи редакторські зобов’язання відносно опублікованого матеріалу, суд визнав заявника винуватим у поширенні дифамації. 

Рішення суду: 

Попри те, що втручання в права заявника передбачалось законом та було спрямоване на захист прав інших осіб, ЄСПЛ відзначив, що ісландські суди не довели необхідність такого втручання. Перш за все, суд підкреслив, що особа, яку звинувачували в опублікованій статті, була публічною персоною з намірами стати членом Конституційної Асамблеї (§50-51). Крім цього, тематика, змальована у статті, стосувалася сексуального насилля проти дітей, що автоматично робить її темою суспільного інтересу (§50). 

Також суд звернув особливу увагу на методи отримання інформації та верифікації одержаних матеріалів. Зокрема, ЄСПЛ встановив, що надання автором можливості публічній особі прокоментувати звинувачення та публікація усіх наявних спростувань є свідченням добросовісності журналіста (§55). Ще одним важливим аспектом стало існування джерела інформації та відсутність особистого ставлення медіа до зображеної історії (§59-60). Крім цього, ЄСПЛ визнав, що національний суд, призначивши політику компенсацію у розмірі 1 500 євро та відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 500 євро, порушив принцип пропорційності.

Таким чином, ЄСПЛ встановив порушення статті 10 Конвенції.

Повний текст рішення доступний англійською мовою за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-171974. 

Огляд рішення підготували експерти Центру демократії та верховенства права.