Російська федерація розв’язала широкомасштабний міжнародний збройний конфлікт в Європі. Дезінформація, спеціальні інформаційні операції, операції культурного впливу, а разом з ними масові вбивства, зґвалтування, насилля, грабежі, вандалізм і ще ціла низка злочинів стали викликами для всієї системи захисту прав людини, які так довго і складно вибудовувалися у світі після Другої світової війни. Для України ця війна стала першою після проголошення незалежності у 1991 році. І якщо росія вже встигла взяти активну участь у кровопролитній чеченській війні, війні проти суверенної Грузії, а також війні проти власного народу, то Україна вимушена опановувати шляхи до відповідей на воєнні виклики на ходу. Водночас цивілізований світ так само зіштовхнувся із небаченою донині пропагандою та інформаційною агресією, спричиненою, зокрема, бурхливим розвитком технологій. Саме вони прискорили поширення та проникнення дезінформації в рази, у порівнянні з уже класичним ТБ, радіо чи пресою. 

Війна – виклик не лише для безпеки країни, а й для прав людини. Для блага всіх громадян їх можна обмежувати в умовах конфлікту. Але як зрозуміти, що є розумною межею таких обмежень? 

Відступи від зобов’язань за міжнародними конвенціями

Після повномасштабного російського вторгнення Україна офіційно повідомила про відступ від зобов’язань за Європейською конвенцією прав людини та Міжнародним пактом про громадянські та політичні права. Зокрема, це надає державі повноваження встановити додаткові обов’язки щодо військової служби, обмеження щодо права на приватність, свободу релігії та вираження поглядів, права на мирні зібрання, права на ефективні засоби правового захисту, права власності, права на освіту та свободу пересувань. Тому Україна тимчасово не виконуватиме деякі зобов’язання, і це не становитиме порушення міжнародних договорів. 

Відступ від зобов’язань, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), належить до дискреції держави. Проте як зазначалося в Ireland v the United Kingdom заходи, вжиті державою, мають бути обґрунтованими й необхідними в конкретній ситуації. Також держава має оцінити чи звичайні закони (окрім застосовних лише в періоди надзвичайного чи воєнного стану) здатні захистити легітимний інтерес (Lawless v Ireland (no 3), §36). Якщо такі закони є достатніми, додаткові обмеження будуть порушувати права і суперечитимуть міжнародним зобов’язанням. Ба більше, доцільність заходів має бути обґрунтованою в кожному конкретному випадку – недостатньо дати загальне пояснення для обмежень, варто ще й аргументувати їх необхідність та пропорційність в індивідуальних справах (Alparslan Altan v Turkey, §146).

Тому в Україні тривалість відступу від зобов’язань встановлено до закінчення правового режиму воєнного стану. Рішення України щодо застосування конкретних обмежень матиме значення, якщо під час або після закінчення війни громадяни оскаржуватимуть дії влади у Європейському суді з прав людини. 

Рекомендації щодо відступів від зобов’язань за міжнародними конвенціями:

Верховній Раді України:

• Ініціювати перегляд обсягу обмежень прав при локалізації, зміні динаміки та інтенсивності воєнних дій.
• При перегляді обсягу обмежень прав людини, передбачених воєнним станом, враховувати різницю у потребах адміністрування окупованих територій, “сірих зон” та підконтрольних Україні території.
• Пам’ятати про заборону на відступи від норм міжнародного гуманітарного права.

Органам виконавчої влади:

• Не розглядати відступ від зобов’язань як можливість свавільно порушувати фундаментальні права людини, оскільки цей інструмент не надає карт-бланш на державне свавілля, а лише дозволяє впровадити необхідні додаткові обмеження прав задля захисту національних інтересів.
• Дотримуватися принципів необхідності й пропорційності при будь-якому обмеженні прав та враховувати контекст кожної конкретної справи, за необхідності – із залученням оцінки фахівців, включно з представниками громадянського суспільства, щодо доцільності та актуальності обмежень.

Громадянам та правозахисникам:

• Здійснювати регулярний моніторинг обмежень прав людини з оцінкою необхідності та пропорційності таких обмежень, належно сигналізуючи державним органам про наявні порушення чи неактуальність обмежень. 
• Фіксувати випадки надмірних або непропорційних обмежень прав людини та спроб зловживання державною дискрецією з метою подальшого  оскарження у судовому порядку для уникнення неправомірного застосування інституту відступу від зобов’язань (зокрема – щодо обмеження прав, які неможливо обмежувати, таких як право на справедливий судовий розгляд, заборону тортур та рабства тощо). Вони також повинні повідомляти про такі випадки через відповідні міжнародні правозахисні механізми (наприклад, Комісара РЄ з прав людини, спеціальних доповідачів ООН з питань свободи вираження поглядів, свободи мирних зібрань і асоціацій, Комітету з прав людини тощо), щоб донести їхні поради та рекомендації до уряду.

Свобода вираження поглядів під час воєнного стану

росія використовує інформацію як зброю проти України, вдаючись до пропаганди, дезінформаційних кампаній, маніпуляцій та поширення протиправних закликів до війни, дискримінації, насилля. Такі дії потребують адекватної відповіді з боку держави, але вони не мають ставати підставою для утисків свободи вираження, запровадження повсюдної цензури чи перекривання повітря для опозиційних думок. Ця ситуація вказує на жорстку необхідність переглянути парадигму ставлення до обмежень свободи слова: російське вторгнення вкотре показує, що система, яка склалася у XX столітті, не готова протидіяти інформації як інструменту війни. Саме тому слід розробити належний механізм відповіді на інформаційну агресію як у практичній площині, так і на законодавчому рівні.

Під час війни баланс між свободою вираження і прагненням держави захистити національну та інформаційну безпеку природно зміщується в сторону державного інтересу. Втім, обмеження, що вводяться під час такого калібрування інтересів, повинні залишатися законними, мати легітимну мету та бути необхідними в конкретний період. В Україні у відповідь на російську агресію було прийнято низку законів, що обмежують поширення російської символіки, забороняють інформаційну підтримку та схвалення збройної агресії, обмежують можливість поширювати дані щодо переміщення українських військових та техніки. Для медіа також встановлено спеціальний формат “єдиного марафону”, що передбачає цілодобове транслювання уніфікованих повідомлень каналами, які мають інформаційне спрямування, внаслідок чого декілька каналів були вимкнені з цифрового мовлення на підставі нібито недотримання вимог таких обмежень. Крім того, до списку заблокованих ресурсів додали значний перелік російських вебсайтів, які можуть загрожувати національній безпеці чи сприяти агресії проти України.

Рекомендації щодо обмеження свободи вираження поглядів під час воєнного стану:

Верховній Раді України:

• Врегулювати, консультуючись з відповідними стейкхолдерами, підстави та умови, за яких можливі додаткові обмеження свободи вираження у воєнний час, зокрема, завчасно передбачивши перелік забороненого контенту, що доповнюватиме вимоги мирного часу, та відповідні санкції за його поширення.
• Деталізувати та належно розмежувати повноваження державних органів, відповідальних за впровадження додаткових обмежень у сфері свободи слова (Ради національної безпеки та оборони, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Міністерства культури та інформаційної політики, Національної комісії з питань електронних комунікацій тощо) в період воєнного стану. 
• Закріпити впровадження “кризових протоколів”, що дозволять органам виконавчої влади вживати спланованих заходів для запровадження передбачуваних обмежень свободи вираження поглядів у перші години після запровадження правового режиму воєнного стану, а також спеціального режиму функціонування медіа (порядок призупинення ліцензій на окупованих територіях, взаємодії з регулятором тощо).

Національній раді з питань телебачення та радіомовлення України:

• Створити уніфікований ресурс, який міститиме перелік усіх чинних обмежень свободи вираження поглядів, впроваджених на період дії воєнного стану задля полегшення роботи невеликих медіа, що можуть мати складнощі з тлумаченням окремих нововведень.
• До прийняття відповідних норм законодавства розробити власний підхід щодо призупинення ліцензій на мовлення суб’єктів на окупованих територіях, які під впливом примусу і погроз змушені поширювати інформацію, що порушує національне законодавство України, а також спрощеного порядку їх подальшого відновлення після деокупації території без повторної сплати ліцензійного збору.
• Комунікувати з соціальними мережами й іншими платформами, пояснюючи особливості інформаційного середовища України та допомагаючи адаптувати політики щодо модерації контенту до реалій збройного конфлікту, а також швидко реагувати на кризові ситуації, як-от видалення з ресурсів даних, котрі потенційно можуть фіксувати випадки вчинення воєнних злочинів чи злочинів проти людяності.

Міністерству закордонних справ України:

• Ініціювати на міжнародному рівні діалог щодо перегляду підходів до регулювання свободи вираження поглядів з урахуванням збільшення загроз, які приносить дезінформація – а саме поширення пропаганди війни та мови ворожнечі.

Раді національної безпеки та оборони України (РНБО):

• Послуговуватися винятково наявними законодавчими інструментами для обмеження свободи вираження.
• Переглянути власні рішення на предмет їх актуальності, зокрема рішення щодо трансляції єдиного марафону, що призводить до значних обмежень на медійному ринку.
• Розробити спеціальні “кризові протоколи”, що застосовуватимуться у випадку початку збройного конфлікту і міститимуть алгоритм консолідації зусиль в інформаційній площині для протистояння збройній агресії, та запустити їх впровадження органами, відповідальними за регулювання інформаційної сфери.

Медіа:

• Дотримуватися законодавчих вимог та журналістських стандартів незалежно від впровадження надзвичайного або воєнного стану: особливий правовий режим не є виправданням порушень журналістської етики чи законів у інформаційній сфері.
• Звертатися до фахівців за додатковим тлумаченням норм законодавства у разі, якщо виникають сумніви щодо доцільності висвітлення тих чи інших подій, правильності формулювань чи караності певних діянь.
• Комунікувати і консультуватися з державними органами та правозахисниками щодо виявлення надмірних чи неактуальних обмежень свободи вираження, зокрема щодо внесення законодавчих змін щодо таких обмежень. 
• Пояснювати особливості національного контексту своїм іноземним партнерам шляхом інформування закордонної аудиторії щодо ключових подій, коригування одностороннього висвітлення подій закордонними медіа, побудови діалогу з іноземними суб’єктами для посилення української позиції в медійному полі.
• У випадку неправомірного видалення коментарів, дописів чи акаунтів соціальними мережами чи іншими платформами звертатися до платформ безпосередньо, допомагаючи модераторам адаптуватись до воєнних реалій.

Правозахисникам:

• Об’єктивно і безсторонньо аналізувати необхідність та пропорційність обмежень у царині свободи вираження поглядів, допомагаючи адаптувати обмеження до сучасних реалій та сигналізуючи органам, що уповноважені приймати відповідні рішення, про втрату обмеженнями актуальності чи їх непропорційність  конкретним обставинам.
• Допомагати медіа вдосконалити матеріали, які стосуються збройного конфлікту і правових тематик, пояснюючи юридичну термінологію та коригуючи випадки її неправильного вживання.
• Співпрацювати з соціальними мережами та іншими платформами, покращуючи їх обізнаність у локальному та регіональному контекстах, можливість зберігати свідчення міжнародних злочинів, а також здатність ефективно протидіяти поширенню шкідливої та небезпечної інформації, пов’язаної з конфліктом. 

Право на приватність під час війни

Війна в Україні кардинально змінила сприйняття права громадян на приватність. З одного боку, збільшилася увага до власної приватності: захисту своїх пристроїв, власного права на зображення, конфіденційності кореспонденції та в цілому ідентичності кожної особи.  Водночас правовий режим воєнного стану передбачає можливість обмежень і для приватності. Це потрібно для ідентифікації окупаційних сил, полегшення укладення правочинів, спрощення доступу до документів тощо.

Так, Верховна Рада України прийняла зміни до Кримінального кодексу України, розширивши можливості для правоохоронців щодо доступу до девайсів, а також до великого обсягу персональних даних громадян. Окрім того, під час воєнного стану особливої актуальності набуває питання приватності військовополонених, адже неодноразово поставало питання їх неправомірного висвітлення у медіа. Зрештою, війна активізувала широке використання технології штучного інтелекту, що потребує детального аналізу й оцінки впливу на приватність осіб. З’явилося й багато державних ініціатив, які передбачають часту обробку персональних даних – зокрема, це пов’язане з розширенням функціонала державних додатків (як-от “Дія”).

Рекомендації щодо обмежень права на приватність під час воєнного стану:

Верховній Раді України:

• Передбачити запобіжники задля уникнення зловживань при доступі слідчих та прокурорів до пристроїв громадян без отримання дозволу суду.
• Обмежити дискрецію правоохоронних органів щодо огляду ними телефонів громадян під час дії воєнного стану задля уникнення можливих порушень щодо таких видів інформації, як адвокатська, медична таємниця чи інших видів таємниць. 
• Встановити чіткі законодавчі рамки використання технологій штучного інтелекту з попереднім аналізом їх впливу на права людини (зокрема, правила видалення персональних даних після закінчення воєнного часу, можливості оскарження рішень системи тощо). Законодавчу базу слід розробляти, здійснюючи консультації з експертами з прав людини, активістами та представниками спільнот, які можуть постраждати, зокрема належних до уразливих груп.
• Врегулювати питання застосування штучного інтелекту з метою ідентифікації осіб – розпізнавання облич, перевірки автентичності документів тощо, а також статус отриманої внаслідок застосування таких технологій інформації для обмеження прав людини (затримання чи арешту або ж доказів у судовому провадженні тощо). 

Правоохоронним органам:

• Проводити роз’яснювальні тренінги з особовим складом щодо випадків, коли правоохоронці чи військовослужбовці можуть здійснювати огляд телефона на предмет зйомки заборонених об’єктів та локацій, яких саме локацій це стосується та в якому порядку такий огляд має здійснюватися (зокрема, з рук, без вилучення девайсів тощо). 
• Не використовувати результати систем штучного інтелекту як виняткову підставу для арешту, затримання чи притягнення осіб до відповідальності. 
• Завжди забезпечувати перегляд результатів системи у випадках, коли виявлено збіги з базами даних осіб у розшуку чи зниклих осіб.

Міністерству цифрової трансформації України:

• Розробити прозорі технічні стандарти щодо технологій штучного інтелекту, які можна застосовувати в Україні в період воєнного стану, порядок залучення іноземних технологій для державних потреб та спосіб їх імплементації.
• Сприяти поширенню інформації щодо цифрової безпеки та цифрових навичок, особливо для вразливих категорій користувачів (громадяни на окупованих територіях, військовослужбовці

Уповноваженим державним органам та медіа: 

• При публікації даних військовополонених враховувати такі критерії: мета поширення такої інформації (наприклад, розповісти світові про воєнні злочини), згода полоненого (якщо її немає, потрібно приховувати обличчя, ім’я та інші персональні дані) та гуманне ставлення (заборонено висвітлювати військовополонених у принизливому світлі).
• Враховувати потребу посиленого захисту приватності представників збройних сил та громадян загалом при висвітленні тематики, пов’язаної з війною, на своїх інформаційних ресурсах.

Громадянам:

• Обачливо ставитися до захисту власних персональних даних та персональних даних інших осіб та не надавати надмірної кількості персональних даних в недержавних додатках, опитуваннях тощо.

Санкції як інструмент обмеження прав людини

Після початку вторгнення росії в Україну, у 2015 році Україна почала застосовувати обмеження щодо російських медіа, їх власників, а пізніше – соціальних мереж та інших суб’єктів, що виробляють або поширюють інформаційні продукти. Разом з тим, Україна неодноразово була об’єктом критики через те, що санкції нібито накладаються в хибний спосіб або є заширокими. І хоча, частина такої критики була недостатньо обґрунтованою, через нерозуміння внутрішньої законодавчої та регуляторної кухні, однак питання законності, пропорційності та доцільності тривалий час залишаються відкритими. Відсутність санкцій на мовлення російських каналів в Європі, на жаль, дозволяло їм активно продовжувати мовлення та втілювати плани щодо поширення власних наративів, що підривали довіру до України, як до партнера. Лише щодо найбільш одіозних з них почали застосовувати різні санкції, які унеможливлювали їх подальшу роботу в деяких країнах – як у сусідах по східноєвропейському регіону, так і британського Офкому. Втім, реакція на порушення з боку російських медіа та їх деструктивний вплив з’явилася досить пізно.

Рекомендації щодо застосування санкцій:

Верховній Раді України:

• Оновити санкційне законодавство, зробивши його більш прозорим та передбачуваним щодо можливості застосування окремих видів санкцій до інформаційних ресурсів держави-агресора.
• Розглянути можливість запровадження додаткових підстав накладення санкцій в інформаційній сфері, зокрема за поширення закликів до агресивної війни та її пропаганди, а також закликів до геноциду чи інших міжнародних злочинів.
• Запровадити ефективний та диференційований механізм оскарження включення до санкційного списку, з урахуванням суспільної небезпеки діяльності, що стала основою для накладення санкцій.

Суб’єктам внесення пропозицій щодо накладення санкцій:

• При використанні дискреції щодо пропозицій у сфері накладення санкцій дотримуватися вимог законності, необхідності та пропорційності.
• Ініціювати перегляд санкцій через певний проміжок часу після їх накладення з метою оцінки їх ефективності.
• Належно комунікувати прийняті санкції зі суспільством, а за необхідності також з міжнародними партнерами щодо їх природи й обґрунтованості. 
• Врахувати, що зловживання санкціями з апелюванням винятково до їхньої дієвості може призвести до цензури через включення до санкційних списків не ворожих суб’єктів, а політичних опонентів.

Міністерству закордонних справ України та Міністерству культури та інформаційної політики України: 

• Ініціювати на міжнародному рівні діалог щодо напрацювання спільних підходів до накладення санкцій та сприяти консолідації міжнародних зусиль у протидії інформаційній агресії.

Раді національної безпеки та оборони України:

• Проводити оцінку впливу на свободу отримання інформації при накладенні санкцій у медійній сфері, консультуючись з експертами з прав людини, активістами та представниками спільнот, які можуть постраждати, зокрема належних до уразливих груп.
• Провести та опублікувати результати моніторингу ефективності санкцій, запроваджених проти інформаційних ресурсів держави-агресора у 2017-2022 роках.
• За наслідками таких моніторингів коригувати їх обсяг з урахуванням принципів необхідності та пропорційності.

Центр демократії та верховенства права

Лабораторія цифрової безпеки

ГО “Інститут масової інформації”

ГО “Детектор Медіа”

ГО “Український інститут медіа та комунікації