Ремушко проти Польщі («Remuszko v. Poland»)– 1562/10
Рішення від 16 липня 2013 року [Секція IV]
Стаття 10
Стаття 10-1
Свобода вираження поглядів
Відмова газети опублікувати платну рекламу: порушень не встановлено
Факти.
Заявник є журналістом, який опублікував книгу, яка в несприятливому світлі розповідає про історію заснування «Газети Виборча» (GazetaWyborcza), однієї з найбільш відомих польських щоденних газет, а також про її журналістів та фінансові відносини її видавника. Після цього він попросив сім щоденних та щотижневих газет опублікувати платну рекламу книги. Всі вони відмовили. Заявник пред’явив позови проти газет. Врешті, дві газети зобов’язали опублікувати відповідну рекламу. В Європейському Суді заявник скаржився, що національні суди схвалили відмову «Річ Посполита» (Rzeczpospolita) (однієї з газет) опублікувати платну рекламу його книги після того, як встановили, що реклама була несумісною з редакційною спеціалізацією газети і публікація могла дати підстави для підозр, що редактори «Річ Посполита» намагалися звести наклеп на свого конкурента – «Газета Виборча» в очах суспільства.
Законодавство.
Стаття 10: Право, на яке посилався заявник, має тлумачитись і застосовуватись з належним врахуванням прав преси. Газети, що знаходяться в приватній власності, мають бути вільними у здійсненні редакційної свободи при вирішенні питань щодо опублікування статей, коментарів та листів, поданих приватними особами або, навіть, їх власними репортерами та журналістами. Обов’язок держави гарантувати свободу вираження поглядів не надавав приватним особам або організаціям необмежене право доступу до засобів масової інформації для того, щоб висловлювати свою позицію. Ці принципи застосовувались також до публікації реклами. Ефективне здійснення свободи преси передбачає право газет створювати та застосовувати їх власну політику відносно змісту реклами.
В цій справі не було спроби довести, і аж ніяк не було доведено, що в заявника були хоч якісь труднощі в опублікуванні книги, або що органи влади намагались хоч якимось чином завадити чи відмовити його від її опублікування або, в цілому, що медіа ринок в Польщі не був плюралістичним. В той час, як питання, що досліджуються у вказаній книзі, можуть зробити внесок у дискусію щодо місії преси в польському суспільстві, платна реклама, запропонована заявником, була, головним чином, направлена на просування розповсюдження та його реалізацію і, відтак, була в основному розрахована на сприяння досягненню комерційних інтересів заявника. Жодним чином заявнику не створювалось перешкод для розповсюдження інформації про книгу будь-якими способами, які він забажав би. Більш того, він створив свій власний Інтернет сайт, через який він інформував необмежене коло осіб про книгу, її зміст і потенційне значення для суспільного обговорення. Національне законодавство забезпечило ефективні процесуальні рамки, в межах яких заявник міг просити судові органи вирішити істотні питання, що стосуються його справи. Суди уважно зважили інтереси заявника проти законних прав видавників, зокрема, їх власної свободи вираження поглядів та економічної свободи.
Їх висновок, що в плюралістичному медіа ринку преса, видавники не мають бути зобов’язаними розміщати рекламу, запропоновану приватними особами, відповідав стандартам свободи вираження поглядів, відповідно до Конвенції. Таким чином, держава не порушила свій обов’язок охороняти свободу заявника щодо вираження поглядів.
Висновок: порушення не встановлено (одноголосно).
(Див. також Appleby and Others v. the United Kingdom, № 44306/98, 06 травня 2003 року, Інформаційний бюлетень 53).
Переклад огляду рішення розміщено в:
Інформаційний бюлетень з практики Суду № 165. Липень 2013 року
