Браун проти Польщі (Braun v. Poland)

October 3, 2014

Прес-реліз ECHR 325 (2014)

від 04.11.2014 року 







  Справа Браун проти Польщі (заява 30162/10)

У справі по дифамації (наклепу) проти історика за висловлювання про залучення громадського діяча секретною службою: польські суди не повинні були застосовувати більш суворі стандарти, аніж ті, що застосовуються до журналістів.

 

У сьогоднішньому рішенні[1] Палати у справі Браун проти Польщі (заява 30162/10) Європейський суд одноголосно встановив порушення Статті 10 Європейської конвенції з прав людини. 

Справа стосувалася скарги режисера та історика щодо присудження їм штрафу та зобов’язання опублікувати вибачення за нанесення шкоди репутації відомого професора через висловлювання на радіо про останнього як інформатора секретної політичної поліції в комуністичну епоху.

Суд не погодився із підходом польських судів, які зобов’язали пана Брауна доводити правдивість своїх тверджень і тим самим задовольняти ще вищі стандарти, аніж ті, що вимагаються від журналістів.

 

Основні факти

Заявник, пан Браун (Grzegorz Michal Braun), польський громадянин, 1967 року народження, проживає у Вроцлаві (Польща). Пан Браун – режисер, історик та автор статей в пресі з актуальних питань.

У квітні 2007 року під час радіо-дебатів, які були присвячені темі люстрації, пан Браун згадав ім’я відомого професора як інформатора секретної політичної поліції часів комуністичного уряду.

Прийнявши цивільний позов професора для захисту своїх особистих прав, обласний суд, в липні 2008 року, зобов’язав Брауна виплатити штраф і опублікувати вибачення за завдання шкоди репутації професора. Суд зазначив, що справа професора була розглянута спеціально створеною при університеті комісією, однак остання не змогла прийти до однозначних висновків щодо можливого спостереження за вченими.

У той час як записи Інституту національної пам’яті доводили те, що службовий файл на професора існував, по факту його знайти не могли.

Суд прийшов до висновку, що в рамках Закону про люстрацію не може бути доведено, що професор умисно і таємно співпрацював з режимом і, таким чином, висловлювання пана Брауна були визнані як неправдиві.

 

Апеляція пана Брауна була зрештою відхилена Верховним судом, проте зобов’язання для цілого ряду ЗМІ опублікувати вибачення було звужено до однієї щоденної газети та однієї радіостанції. Верховний суд зазначив, зокрема, що в той час як журналіст у своєму репортажі на тему суспільного інтересу, не зобов’язаний – відповідно до прецедентного права – доводити правдивість кожного свого твердження, пан Браун не може вважатися журналістом і його висловлювання були приватного характеру.

 

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на Статтю 10 (свобода вираження поглядів), пан Браун поскаржився, що польські суди порушили його право на свободу вираження поглядів. Зокрема, він стверджував, що активно діяв у якості журналіста протягом багатьох років і, радіо-дебати, в яких він брав участь стосувалися важливого суспільного інтересу та діяльності вагомого громадського діяча.

Скарга була подана в Європейський суд з прав людини 29 травня 2010 року.

Рішення було винесено Палатою із семи суддів у наступному складі: 

Ineta Ziemele (Латвія), Президент,

Päivi Hirvelä (Фінляндія),

George Nicolaou (Кіпр),

Nona Tsotsoria (Грузія),

Zdravka Kalaydjieva (Болгарія),

Krzysztof Wojtyczek (Польша),

Faris Vehabović (Боснія та Герцеговина),

А також Fatoş Aracı, Заступник секретаря секції.

  

Рішення суду

Стаття 10

Як було визнано, розгляд справи проти пана Брауна, беззаперечно, становило втручання в його право на свободу вираження поглядів, що це втручання було передбачено законом,  мало законну мету за змістом статті 10, а саме для захисту “репутації або прав інших осіб”.

Що стосується того чи було втручання необхідним, Суд зазначив, що пан Браун озвучив серйозні звинувачення проти професора, які мали вплив на репутацію останнього.

Проте, на етапі знаходження балансу між правом пана Брауна на свободу вираження своїх поглядів та правом професора на повагу своєї репутації, польські суди розмежували стандартами, які застосовуються до журналістів і тими, які застосовуються до інших учасників громадського обговорення. Згідно із судовою практикою Верховного Суду Польщі, стандарти добросовісної перевірки та використання інформації повинні застосовуватись лише до журналістів, тоді як інші учасники суспільного обговорення, як пан Браун, мають доводити правдивість своїх тверджень. Так як заявник був не в змозі довести достовірність своїх тверджень, місцеві суди дійшли висновку, що він порушив особисті права професора.

Всупереч висновкам польських судів, пан Браун наполягав на тому, що він дійсно займався активною журналістською діяльністю протягом багатьох років. Однак для Суду, який аналізував скаргу відповідно до статті 10, не мало особливого значення, чи був заявник журналістом згідно з польським законодавством. Так само і не було завданням вирішити, чи покладався пан Браун на достатньо точну та достовірну інформацію, або факти висуваючи те серйозне звинувачення, яке він озвучив.

Що мало значення – це те, що пан Браун був залучений до громадського обговорення з важливого питання. Як було визнано у рішеннях польських судів, він був фахівцем з питання люстрації, і був запрошений для участі у радіопередачі на цю тематику. У зв’язку з цим Суд не погодився із підходом, відповідно до якого пан Браун був зобов’язаний довести правдивість своїх тверджень і тим самим виконати більш високий стандарт добросовісної перевірки поширюваної інформації тільки тому, що відповідно до національного законодавства він не вважався журналістом. Таким чином, причини, якими керувалися національні суди, не можуть вважатися доречними та достатніми відповідно до Конвенції. Відповідно, мало місце порушення Статті 10.

 

3. Справедлива компенсація (стаття 41)

Суд постановив, що Польща повинна була виплатити пану Брауну 8000 євро як компенсацію матеріальної шкоди, 3000 євро компенсації моральної шкоди та 3000 євро компенсації судових витрат.

 

  


© Media Law Institute, http://medialaw.kiev.ua/. [Translation already published on the Media Law Institute website]. Permission to re-publish this translation has been granted for the sole purpose of its inclusion in the Court’s database HUDOC.

© Інститут Медіа Права, http://medialaw.kiev.ua/. [Переклад було опубліковано на веб-сайті Інституту Медіа Права]. Дозвіл на повторне опублікування цього перекладу був наданий лише з метою внесення його у базу даних Суду HUDOC.

© L`Institut du droit médiatique, http://medialaw.kiev.ua/. [Cette traduction est déjà publiée sur le web-site de l`Institut du droit médiatique]. L’autorisation de re-publier cette traduction a été accordée dans le seul but de son inclusion dans la base de données HUDOC de la Cour.

 

  




 

[1] Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, дане рішення Палати не є остаточним. Протягом трьох місяців після його оголошення, будь-яка сторона може вимагати передачу справи на розгляд Великої палати Суду. Якщо такий запит подано, колегія з п’яти суддів вирішує, чи підлягатиме справа подальшому розгляду. При позитивному рішенні Велика палата розглядає справу і приймає остаточне рішення. Якщо у запиті відмовлено, рішення Палати набуває в цей день остаточної сили.

Після того, як рішення стає остаточним, воно передається на розгляд Комітету Міністрів Ради Європи для нагляду за його виконанням.

Детальну інформацію про процес виконання можна знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution (англ.)