Європейський суд з прав людини 31 серпня 2021 року ухвалив рішення у справі Üçdağ v. Turkey, яка стосувалася притягнення до кримінальної відповідальності за публікацію у соціальній мережі.
ЄСПЛ став на бік засудженого у Туреччині Ресула Укдага, а також визначив, що мають враховувати національні суди у подібних справах.
Спробуємо розібратися, як це рішення вплине на правосуддя у таких справах.
Обставини справи
Громадянин Туреччини Ресул Укдаг на момент притягнення до відповідальності був публічним службовцем і працював імамом у мечеті. У 2015 та 2016 роках Укдаг опублікував на своїй сторінці у Facebook дві фотографії. На одній були зображені двоє осіб у формі Загонів народної самооборони перед пошкодженою внаслідок конфлікту будівлею (Туреччина вважає цю організацію терористичною через зв’язки з Робітничою партією Курдистану). На другій світлині – демонстранти, які розпалили на вулиці багаття. Останнє фото супроводжувалося коментарем імама, який нібито закликав поширювати цю світлину.
Турецькі органи правопорядку притягнули Укдага до відповідальності за обвинуваченням у схваленні методів терористичної організації, прославленні насильства і примусу, закликах до насильства. Суд ухвалив обвинувальний вирок і призначив чоловікові покарання у вигляді року і шести місяців в’язниці.
Апеляційний суд відхилив апеляцію і не повідомив про ухвалене рішення, поки адвокат обвинуваченого сам не перевірив його. Укдаг звернувся і до Конституційного суду, проте там йому відмовили у прийнятті скарги через формальне прострочення подачі.
Позиція Євросуду
Європейський суд з прав людини розглядав справу з огляду на порушення права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини) та права на свободу вираження поглядів (стаття 10). Суд традиційно визначав, чи передбачене втручання законами держави, чи переслідували суди легітимну мету і чи необхідне було таке втручання у демократичному суспільстві.
Суд прийшов до таких висновків:
1) втручання у свободу вираження поглядів у подібних випадках передбачене законом. Турецьке законодавство передбачає відповідальність за злочини, пов’язані з пропагандою насильства, примусу, погроз в контексті сприяння терористичній діяльності;
2) втручання не переслідувало легітимної мети, адже суди у Туреччині не пояснили причинно-наслідкових зв’язків між публікацією Ресулом Укдагом фотографій і можливою загрозою для суспільства і держави.
Фактично у вироку суди просто написали, що Укдаг розповсюдив у Facebook матеріали, які містять прославлення і заохочення примусу, насильства і погроз, пропагуючи терористичну діяльність. Проте суди не вказали, чим саме такі публікації можуть нашкодити суспільству, які саме наслідки вони потягнуть і чому.
Сам обвинувачений у своїх скаргах вказував, що публікації розповсюдив через суперечливі дії турецької влади у регіоні. Проте він жодним чином не хотів заохотити когось до насильства чи закликати до тероризму.
На думку ЄСПЛ, тут суди й мали пояснити своє рішення, аналізуючи вчинок Укдага з точки зору контексту, змісту і можливості вплинути на користувачів соцмережі. Такого пояснення у вироку не було;
3) втручання не було необхідним у демократичному суспільстві з огляду на порушення балансу між правом на свободу вираження думки і метою втручання.
Що це рішення означає?
Це рішення ЄСПЛ загалом є позитивним для свободи вираження поглядів в мережі і мало б запобігати необґрунтованому втручанню з боку держави.
Соцмережі вже давно відіграють важливу роль у поширенні і отриманні інформації, у комунікації з великою кількістю людей і формуванні суспільної думки. Тож користування ними повинно регулюватися законом, беручи до уваги можливості Інтернету і природу повідомлень.
Але держави задля власних цілей можуть порушувати права користувачів на свободу вираження поглядів, прикриваючись боротьбою з екстремізмом, сепаратизмом, розпалюванням ворожнечі, насправді ж пеереслідуючи власні цілі. Так, режими Олександра Лукашенка у Білорусі і Володимира Путіна в Росії засуджують людей за вираження в соцмережах поглядів, які суперечать державній позиції.
Розглядуване рішення ЄСПЛ і має запобігати такому свавіллю у країнах, де демократія все-таки переважає над авторитаризмом. Суди зобов’язані будуть детально пояснити свою позицію у разі засудження за певні висловлювання в мережі: зокрема, проаналізувати контекст висловлювання, оцінити вплив, спиратися на вже наявну практику Європейського суду.
Тобто, навіть якщо у діях особи в мережі є склад кримінального правопорушення, недостатньо буде посилатися на статтю кримінального закону, який цей склад визначає. Треба буде обґрунтувати реальні або потенційні негативні наслідки.
При цьому варто розуміти, що ЄСПЛ ні в цій справі, ні в інших не заперечував можливість незаконних дій скаржників, а лише наголошував, що при втручанні в їхню свободу вираження поглядів треба надавати обґрунтовані підстави.
Так, у справі Kilin v. Russia, наприклад, ЄСПЛ визнав законним і пропорційним втручання у свободу вираження поглядів Романа Кіліна, який поширював у соціальній мережі расистські і нацистські матеріали, які розпалювали ворожнечу.
