МЕДІА Й ВИСВІТЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ
Преса вміє переконати суспільство, що певна особа є злочинцем, ще до того, як суд ухвалить рішення. За приклад можна взяти:
справу колишнього народного депутата Лозінського
некоректні висловлювання лунали не лише від преси, а й із вуст високопосадовців. Зокрема, Лозінського не раз називали «злочинцем»;
справу про вбивство Павла Шеремета
під час презентації результатів розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета до ухвалення обвинувального вироку міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що поліція затримала «фігурантів справи Павла Шеремета». Згодом деякі медіа опублікували матеріали під відповідними заголовками «Поліція назвала вбивць Шеремета»;
справу Сергія Стерненка
на одному з ефірів телеканалу NewsOne щодо Сергія Стерненка лунали некоректні висловлювання, у яких його називали «вбивцею», «наркоторговцем» та закликали притягнути до відповідальності.

Повідомлення в медіа можуть сформувати імідж людини. Унаслідок цього може виникнути ситуація, коли суспільство, що, наприклад, чекає на обвинувальний вирок через настрої медіа, може бути незадоволене, якщо суд ухвалить виправдувальний вирок. За таких обставин важко сказати, чи буде справедливим і неупередженим судовий розгляд.
«Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, є невинуватим доти, доки його вину не доведуть у законному порядку».
Звісно, журналістам не заборонено повідомляти про перебіг судового процесу або переповідати факти, пов'язані зі злочином. Наприклад, у справі «Sunday Times v. The United Kingdom» Європейський суд з прав людини зауважив, що, хоча суди є форумом для розв'язання суперечок, це не означає, що не може бути попереднього обговорення спорів в інших місцях — чи то в спеціалізованих журналах, у масовій пресі, чи то громадськістю.

Крім того, хоча засоби масової інформації не мають перетинати меж, які існують задля належного здійснення правосуддя, на них лежить обов'язок передавати інформацію та ідеї про питання, що надходять до судів, як і в інших сферах, що становлять суспільний інтерес. Однак такі повідомлення мають відповідати деяким правилам.

ЖУРНАЛІСТИ Й ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ

Обов'язок журналістів дотримуватися принципу презумпції невинуватості визначив Європейський суд з прав людини: медіа має висвітлювати інформацію в спосіб, що не чинить тиску на суд і не перешкоджає ухваленню справедливого рішення.


До того ж не слід забувати про журналістські стандарти під час висвітлення кримінальних справ:

  • об'єктивності (журналіст має відсторонено підходити до подання матеріалу й не зважати на власні вподобання);
  • неупередженості (висвітлюючи кримінальну тематику, журналіст не може опиратися на заздалегідь сформовану думку або ж свої упередження. Він має неупереджено представляти підозрюваних, обвинувачених, підсудних, оскільки лише вирок суду дає підставу назвати людину винною в скоєнні злочину. У таких випадках варто озвучувати позицію підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а в разі неможливості це зробити — принаймні позицію його родичів чи адвокатів);
  • безсторонності (журналіст не повинен підтримувати окрему думку, натомість забезпечувати плюралізм думок)
Іноді опублікування «обвинувачувального» матеріалу про особу може становити втручання до її приватного життя. Таке втручання буде виправданим лише за умов суспільного інтересу, що переважатиме втручання, та законного права громадськості знати опубліковані подробиці. Водночас не варто плутати суспільний інтерес і нездорову цікавість публіки.
ЯК ПРЕЗУМПЦІЮ НЕВИНУВАТОСТІ РЕГУЛЮЄ УКРАЇНСЬКЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Стаття 62 Конституції України передбачає, що особу вважають невинуватою в скоєнні злочину й до неї не можна застосувати кримінальне покарання, доки її вину не доведуть у законному порядку та встановлять обвинувальним вироком суду.

Якщо друкове чи онлайн-видання порушить презумпцію невинуватості, то особа може звернутися до суду, посилаючись безпосередньо на статтю, і суд буде зобов'язаний розглянути таку справу. До того ж особа може захищати своє право відтоді, відколи щодо неї порушено кримінальну справу.


2. Стаття 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зобов'язує телерадіоорганізацію не поширювати матеріалів, які порушують презумпцію невинуватості підозрюваного, обвинуваченого або упереджують рішення суду. Тож право на презумпцію невинуватості стосується випадків поширення інформації в засобах масової інформації.

У законі про телебачення й радіомовлення йдеться лише про «підозрюваного» або «обвинуваченого». Це означає, що закон стосується тих випадків, коли справа перебуває на стадії досудового розслідування або вже на розгляді в суді, а особі вже висунули обвинувачення.

3. Загалом нам не відомо про жоден випадок в Україні щодо порушення норми про заборону поширювати матеріали, які «упереджують рішення суду».
За змістом же норма означає, що журналісти до оголошення судового рішення не мають стверджувати, нав'язувати чи, можливо, навіть розмірковувати, яким саме має бути судове рішення.

Наприклад, порушенням зазначеного положення може бути твердження журналіста напередодні оголошення судового рішення, що «з огляду на тяжкість злочинів, які скоїв підсудний, суд має посадити його щонайменше на 15 років». Метою заборони таких висловлювань є повага до судових рішень й авторитет правосуддя.

За кордоном існує досвід притягнення до відповідальності за висловлювання, що упереджують рішення судів. Наприклад, у Великобританії такі дії є частиною правопорушення, що має назву «неповага до суду». У справі «"Санді Таймс" проти Великобританії» Європейський суд з прав людини став на захист свободи слова й зазначив, що журналісти не нав'язували конкретного судового рішення, а лише поставили під сумнів величину компенсацій, які відповідно до рішення суду компанія — виробник ліків для вагітних — мала сплатити матерям, чиї діти дістали каліцтва.


ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ Й ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД

Принцип презумпції невинуватості — складова права людини на справедливий судовий розгляд. Вважають, що поширення інформації в медіа може підірвати право особи на справедливий суд, бо преса може підштовхнути суддів, а особливо суд присяжних до упередження щодо винуватості або невинуватості особи.

Так, наприклад, відомого американського футболіста О. Джей Сімпсона присяжні визнали невинуватим у вбивстві ексдружини та її друга Рона Голдмана попри те, що багато доказів свідчили про причетність Сімпсона до вбивства. Саме медіа висвітлювали перебіг судового засідання настільки докладно, що згодом процес перетворився на справжнє реаліті-шоу, за яким стежила вся країна.
Відтак під час поширення інформації про судові процеси через засоби масової інформації варто дотримуватися двох правил:

1. Презумпція невинуватості починає діяти з моменту порушення кримінальної справи. До початку справи преса не може порушити презумпції невинуватості або звинувачувати в скоєнні злочину. Будь-які звинувачення щодо людини чи компанії без доказів суд може розглядати як поширення інформації, що шкодить репутації. У цьому випадку суд перевірятиме правдивість інформації, поширення фактів або оцінних суджень із погляду шкоди репутації.

2. Якщо щодо особи вже порушили кримінальну справу, яка перебуває на стадії розслідування чи в суді, журналісти мають обережно ставитися до поширення інформації.
ЯК ПИСАТИ БЕЗ ПОРУШЕННЯ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ
Найкраще в такій ситуації не публікувати стверджувальних висловлювань, а вкладати слова в уста інших осіб. Доцільно використовувати такі фрази: «як стверджує прокурор», «слідство встановило, що», «свідок стверджує» тощо.
РОЗГОЛОШЕННЯ ІМЕН УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ
Стаття 296 Цивільного кодексу України встановлює спеціальні правила висвітлення судових процесів та слідчих дій, пов'язаних із використанням імені особи:

1. Ім'я фізичної особи, яку затримали, підозрюють чи обвинувачують у скоєнні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї чи винесення постанови в справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
2. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути оприлюднене лише за його згодою.
3. Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою.
4. Використання початкової літери прізвища фізичної особи в засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її права на ім'я.

Усі ці обмеження на використання імені особи не застосовують до моменту повідомлення про підозру, затримання особи за підозрою в скоєнні кримінального правопорушення (тобто допоки особа не отримала офіційного статусу підозрюваного) або передання обвинувального акта до суду (тобто допоки особа не отримала офіційного статусу обвинуваченого (підсудного)).

Тож право журналістів використовувати ім'я обмежується лише в той момент, коли справа переходить до відання органів правопорядку.

РОЗГОЛОШЕННЯ ІМЕН У РЕЗОНАНСНИХ СПРАВАХ
Медіа можуть розголошувати імена підозрюваних і підсудних у справах, які мають суспільний резонанс. Наприклад, як у справі Гонгадзе або обвинуваченні міністра Рудьковського тощо.

Підставою для таких дій журналістів є Закон України «Про інформацію», який встановлює, що «суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною».
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ДІЇ, ЯКІ Є ЗЛОЧИНОМ
Незрідка журналісти стикаються з юридичними проблемами в процесі підготовки матеріалів про одержання чи надання неправомірної вигоди, інші службові злочини й злочини, котрі скоїли особи, що обіймають високі посади.

Особи, проти яких спрямовано матеріали, часто намагаються заборонити журналістам готувати публікації. Їхній аргумент у боротьбі проти журналістів — «ви не можете стверджувати, що ми вчинили кримінально карані дії, не можете називати нас злочинцями, хабарниками, корупціонерами, якщо це не підтверджено судовим рішенням у кримінальній справі». На жаль, такі аргументи часто беруть до уваги й українські суди. Якщо погодитися з такою логікою, право журналістів інформувати про зловживання влади нівелюється.

Судді Європейського суду з прав людини Бонелло, Давид Тір Війіргвінссон та Жикута виступають проти такого підходу. Так, в окремій думці в справі «"Флукс" проти Молдови (№6)», що стосувалася звинувачення газетою «Флукс» директора школи в одержанні неправомірної вигоди за прийняття учнів до школи, судді підкреслили, що національний суд не мав підстав не довіряти свідкам, які підтвердили, що давали неправомірну вигоду.

Однак молдавський суд усе-таки вимагав наявності обвинувального вироку щодо директора для того, щоб газета могла публічно стверджувати, що він отримує неправомірну вигоду. Очевидно, це обурило суддів, оскільки вони зазначили, що: «…тепер ми знаємо, що благородна функція «вартового суспільних інтересів», яку виконує вільна преса, — це оприлюднювати копії постанов кримінальних справ», а також: «…до цього твердження я не розумів, що справа вільної преси — це вічно мовчати, шанобливо чекаючи на постанову кримінального суду, якої можуть узагалі ніколи не прийняти».

Європейський суд хоч і відмовився захищати газету в цій справі, у своєму рішенні твердо заперечив аргументацію національного суду: «Суд підкреслює, що не погоджується з аргументацією суду першої інстанції, зокрема про те, що звинувачення в серйозному правопорушенні проти заявника спочатку мали довести в кримінальному процесі. Однак потрібно також звернути увагу, що право на свободу висловлення поглядів не можна розглядати як таке, що дає газетам необмежене право безвідповідально звинувачувати осіб у здійсненні кримінально караних діянь за відсутності підтвердження фактів на час публікації (газета опублікувала анонімний лист, а свідків знайшла лише напередодні суду)… і без надання їм змоги особисто спростувати звинувачення. Існують межі права газет поширювати інформацію, а тому потрібно знаходити баланс між цим правом та правом осіб, про яких поширюють інформацію».