На маршруті співпраці ментора й менті експерти бачать чотири етапи: оцінка реалій й потенціалу, узгодження мети та шляху, розвиток здібностей і потенціалу, паузи для моніторингу та коригувань.

Ми продовжуємо збирати практичні кейси та рекомендації від менторів Менторської програми 3.0 – для того, аби показати, як можна будувати стосунки менторам та менті з урахуванням кризових умов, які створює війна.

У попередньому матеріалі менторки розповідали про власний досвід на першому етапі – етапі оцінки реальності й потенціалу менті.

Сьогодні власними історіями про узгодженість мети та побудову карти співпраці поділилися Альона Луньова (Центр прав людини ZMINA), Марія Звягінцева (ГО «Юридична сотня») та Дмитро Міцевич (ГО Товариство «Український Народний Дім у Чернівцях»).

«Цей другий етап – це так зване контрактування, тобто коли ми домовляємося з менті, хто, про що, як відповідальний, тобто хто що робить, в які терміни, розподіляємо обов’язки та плануємо безпосередньо діяльність», – зауважила Олена Матвійчук, координаторка Менторської програми 3.0 та експертка з організаційного розвитку.

З якими найбільшими викликами зустрілися ментори при контрактуванні про розподіл обов’язків?

Невиконання зобов’язань попри те, що стосунки менті й менторів мають бути партнерськими.

Альона Луньова пояснює: «Я розумію, що їм також важко, тому що вони якось мусять підлаштовуватись. Їм дуже важко, тому що частина команди не тут, і фактично вони вигрібають. Але це також побічні ефекти війни, ми всі з цим живемо, тому тут дуже важливо доросло ставитися до цих питань і обговорювати, казати: «ми не можемо, не прийдемо, у нас не виходить», а не просто не з’являтися, не брати слухавку».

Різниця у швидкості й різні пріоритети, тобто пріоритезація.

Марія Звягінцева наводить приклад своїх менті: «Частина організації роз’їхалася, частина подалася безпосередньо у військо чи перейшла на інші волонтерські проєкти. Вони дуже багато роблять дійсно самі, і внаслідок цього сильно змінилися пріоритети. Хоча в нас є встановлені крайні терміни, до коли має закінчитися чи відбутися якась подія, але з проміжними трохи не так все гладко».

Іноді може виникнути потреба стримувати менті.

За словами Дмитра Міцевича, добре, що його менті хочуть зробити багато, але іноді виникає бажання трошки їх стримати й пригальмувати на якихось моментах: «Тому що воно або не на часі, або зараз буде зроблене, але результат не можна буде використати найближчим часом. Можна зараз написатись різних документів, запланувати масу різних активностей, але ми не знаємо, що буде найближчий час. Тому сильно деталізувати її [програму розвитку молоді Львівщини, над якою працюють менті], витрачати на це дуже багато часу — це питання, чи треба це робити зараз».

Які вміння та навички менторів допомагають справитися з цими викликами? 

За словами Альони Луньової, у співпраці з менті їй допомагає ведення протоколу зустрічей з менті та фіксація домовленостей, регулярне спілкування, а також проговорення наслідків порушення контракту.

«Мені, в першу чергу, допомагало те, що я в університеті вивчала курси медіації, – розповідає Марія Звягінцева. – Було трошечки легше стабілізувати чи звести до спільного знаменника очікування й зони відповідальності однієї менті, іншої менті, та якось усереднити результат і показники очікування».

Дмитро Міцевич додає, що йому допомогло розуміння, яка роль ментора, а яка – менті: «Моя роль більше такого активного слухача: менті – людина з досвідом, йому треба давати задачі з зірочкою та скеровувати, слухати, хвалити. На цьому етапі нам так комфортно».

Хто має бути більш відповідальним за контроль дотримання контракту? 

Альона Луньова переконана, що відповідальність за виконання контракту лежить на обох сторонах: «Мені здається, що запобіжник має бути, що це проговорювання ще раз ключових пунктів цього контракту. Тому що іноді треба нагадувати, що Програма — це добровільна участь, що сюди ви, як організації, прийшли, щоб зростати в певному напрямку. Цей певний напрямок ви обрали самі, й тому ми рухаємося саме так. У вас може бути будь-яка діяльність окрім цього, ви можете робити все, що завгодно, але в межах спільної роботи, там, де ментор допомагає менті, – там є певні зобов’язання й певний результат, який ми мусимо досягати разом».

Натомість Дмитро Міцевич вважає, що стосовно контролю за дотриманням контракту має бути навіть не «50 на 50», а трошки більше з боку менті: «Ми не маємо бігати за менті й казати: «Ти не зробив те чи ти не зробив інше». Самоконтроль має бути, як на мене, на першому місці, а вже потім якісь зобов’язання, які ми взяли, вони взяли – перед нами, перед Програмою, і навпаки».

Олена Матвійчук додає: «Контроль – це не стільки про відповідальність, про санкції, а стільки про розуміння, на що це впливає. Тобто я відповідаю так,  як і ментор, наприклад, за спільний результат. І тому коли йдеться про контроль – то це більше про дотримання термінів, погоджень».

Як ментори можуть допомогти членам організації-менті зростати? 

«Чи варто довбати когось так сильно, якщо ти не бачиш у цьому результату? Мені важко сказати, тому що, можливо, мені попалася дуже хороша партія, – ділиться Дмитро Міцевич. – Якщо навіть щось піде не так, то в принципі думаю, що можна буде повернути туди, куди треба, і направити на розвиток. Як в інших колег? Не знаю. Але те, що мені випав менті, який готовий йти на результат, — це факт».

За словами Альони Луньової, зростання буде відбуватися через приклади професійної роботи інших організацій, інших людей, експертів, а також через спробу якихось нових інструментів: «Я думаю, що треба вкладатися у зростання, треба демонструвати приклади, треба показувати, як це працює взагалі й чому воно працює, бо насправді професійний рівень команди – це здебільшого причина, чому організація працює ефективно. І це зокрема та насамперед – готовність виконувати взяті на себе зобов’язання. Тому сьогодні це зобов’язання між нами всередині команди, ми намагаємося зростати, а далі це зобов’язання із зовнішніми партнерами. Але природа та сама, природа партнерська». 

Менторська програма 3.0 для підсилення адвокаційних та інших спроможностей організацій громадянського суспільства з різних куточків України проводиться в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.