3 березня 2017 року було опубліковано спільну декларацію щодо свободи висловлювання та фейкових новин, дезінформації та пропаганди Спеціального доповідача ООН з питань свободи думки і висловлювань, Представника зі свободи медіа ОБСЄ, Спеціального доповідача зі свободи висловлювання Організації Американських Штатів та Спеціального доповідача з прав людини та народів Африканської комісії щодо свободи висловлювання та доступу до інформації.
Необхідність ухвалення такої декларації була викликана зростанням поширеності дезінформації та пропаганди, яку підживлюють і державні, і позадержавні актори. Ця тенденція дуже негативно впливає на реалізацію права знати, шукати, отримувати та поширювати інформацію. Окрім цього, вона сприяє насильству проти журналістів, підриває публічну довіру і впевненість у журналістиці, яка виконує роль публічного сторожового пса. Хоча право поширювати інформацію поширюється не лише на правдиві твердження, це не виправдовує поширення завідомо неправдивої або безрозсудно неправдивої інформації офіційними органами.
Організації наголосили, що попри складність проблеми фейкових новин, дезінформації та пропаганди блокування сайтів, адрес та портів з боку держави є надзвичайним заходом, що має, окрім обов’язкового взяття до уваги трискладового тесту щодо обмеження права на свободу висловлювання, бути пропорційним. При цьому, встановлення урядом систем фільтрування контенту, які не може контролювати користувач, не може бути виправданим.
У контексті дезінформації та пропаганди неприпустимою є загальна заборона поширювати неоднозначну чи необ’єктивну інформацію, а також кримінальна відповідальність за такі дії. Важливо, щоб самі державні органи не спонсорували, підтримували чи сприяли подальшому поширенню дезінформації та пропаганди.
Окрему увагу автори декларації звернули на забезпечення державою сприятливого середовища для свободи висловлювання, зокрема медіа різноманіття, що, на їхню думку, є ключовим інструментом для вирішення питань дезінформації та пропаганди. Зокрема, на це середовище мають вплив такі фактори:
- Зрозуміла законодавча база для мовників,
- Сильний, незалежний і належно забезпечений суспільний мовник,
- Субсидії для створення різного та якісного контенту, прозорість медіа власності та правила щодо її неналежної концентрації,
- Поширення медійної та цифрової грамотності, тощо.
Коли йдеться про обмеження контенту третіх осіб посередниками, то такі дії мають здійснюватися на підставі чітких попередньо визначених політик, які доступні і зрозумілі для користувачів та запроваджені після консультацій з ними. Їхньою основою мають бути об’єктивні критерії, а не ідеологічні чи політичні цілі. Вони мають гарантувати користувачам процедури повідомлення про неприйнятність певного контенту і можливість оспорити його блокування навіть, якщо це здійснюють автоматизовані системи. У всякому разі посередники повинні сприяти розвитку технічних вирішень проблем дезінформації та пропаганди та співпрацювати з ініціативами, що пропонують послуги з перевірки фактів («fact-checking services»).
Щодо журналістів, то зі свого боку вони повинні сприяти ефективному саморегулюванню, зокрема дотриманню правил щодо достовірності, що забезпечене правом виправлення та відповіді на недостовірну інформацію. Медіа також варто розглянути, як частину своїх новинних передач, критичні огляди, особливо під час виборів і стосовно дебатів навколо питань суспільного інтересу. Це відповідатиме ролі медіа як публічного сторожового пса.
Водночас, усі зацікавлені особи повинні співпрацювати у розробці прозорих та відкритих ініціатив для розуміння феномену дезінформації та пропаганди, їхнього впливу на демократію, свободу висловлювання, журналістику та громадський простір, а також належної відповіді на них.