Відкрите російське вторгнення стало викликом і для сфери прав людини: держава може обмежувати їх, якщо цього вимагають воєнні реалії, але де проходить межа?
Аби відповісти на це питання, Центр демократії і верховенства права у партнерстві з Лабораторією цифрової безпеки 25 та 26 травня провели публічну онлайн-дискусію “Свобода вираження і приватність в часи війни: як належно відступати від зобов’язань”.
“Важливо зрозуміти, де проходить межа. Відповідь на це питання є складною, адже за ним стоять закони та інші нормативні акти. Відтак правова політика лишається актуальною і у воєнний час”, – зазначила Олеся Холопік, директорка Центру демократії та верховенства права.
Тож українські та міжнародні експерти розбиралися, наскільки далеко може піти влада для того, щоб захистити країну і громадян.
Запис дискусії дивіться за посиланням (частина 1, частина 2)
Сесія 1: Відступ від зобов’язань щодо захисту прав людини під час воєнного стану
Після повномасштабного російського вторгнення Україна офіційно повідомила про відступ від зобов’язань за Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Держава надала і обґрунтування.
Відтак, Україна тимчасово не виконуватиме деякі міжнародні зобов’язання під час війни.
Рішення України матиме особливе значення, якщо після війни громадяни оскаржуватимуть дії влади у Європейському суді з прав людини.
“ЄСПЛ враховує обставини та обсяг відступу від прав, а ще – наявність чи відсутність порушення фундаментальних прав (умовно, відступ не узаконює тортури або розстріли)”, пояснила Тетяна Авдеєва, юристка Центру демократії та верховенства права.
Цей відступ означає обмеження деяких прав громадян, але міжнародне гуманітарне право (закріплене, зокрема, у Женевських конвенціях) продовжує діяти під час війни і не може бути скасоване, пояснив Антон Кориневич, кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, агент України в Міжнародному Суді ООН.
“Якщо написано, що не можна атакувати місця скупчення цивільних, це не можна порушити під жодним приводом”.
Тінна Голетіані, доцент Державного університету Іллі (Грузія) також наголосила: можливість відступу не означає, що можна порушувати усталені права будь-яким способом. А при оцінці виправданості відступу важитиме, чи запроваджувався у країні надзвичайний стан.
Крім того, у будь-яких умовах Конституція України продовжує діяти. Як пояснив Станіслав Шевчук, доктор юридичних наук, професор НаУКМА; голова КСУ (2018-2019 р.), в умовах воєнного часу обмеження можливі, але лише з чітким строком, і є рамки. Наприклад, держава не може скасувати право на житло або судовий захист.
Сам же відступ експерт назвав доречним, аби показати серйозність ситуації та потім отримувати менше претензій.
З огляду на це, Назар Кульчицький, партнер юридичної фірми “Василь Кисіль та партнери”, нагадав про досвід 2014-2015 року. Тоді Україна також відступала від міжнародних зобов’язань і експерт не пам’ятає суттєвих порушень чи зловживань з боку держави.
“Повідомлення [про відступ] не є індульгенцією. У кожному конкретному випадку держава має довести, що обмеження були необхідними”, додав він.
Сесія 2: Свобода вираження поглядів в умовах воєнного стану
Під час цієї дискусії Андрєй Ріхтер, тимчасовий радник офісу Представника ОБСЄ з питань свободи медіа, пояснив, що свобода вираження не є абсолютною і може бути обмежена заради національної безпеки.
Саме недостатня реакція на інформаційні загрози спричинила, на думку Олександра Бурмагіна, адвоката, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, сьогоднішню ситуацію. Зокрема, у попередні роки бракувало жорсткішого регулювання каналів, які поширювали російські наративи.
Під час дискусії про свободу слова Валентин Коваль, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, вказав, що її можна розділити на право людини виражати власну думку і право на доступ до медіа, аби поширювати її там. За таким підходом перший елемент має діяти як частина демократичного процесу – але другого це не стосується.
Максим Дворовий, юрист Лабораторії цифрової безпеки, висловився за тактичні обмеження, а не додаткові законодавчі зміни. Це означало б, що Нацрада або суди, оцінюючи спірні ситуації, зміщують баланс у бік нацбезпеки, а не свободи слова (як у мирний час).
А Антоніна Черевко, юрист, експерт у сфері міжнародного розвитку, голова Незалежної медійної ради, нагадала, що війна проти України триває з 2014 року. І якщо оцінювати увесь цей період, то інформаційна агресія за обсягом перевищувала складову “гарячої” війни”. “Ми у ситуації, коли держава повною мірою не може забезпечити право на свободу вираження, звідси і потреба у відступі”, підсумувала вона.
Сесія 3: Право на приватність під час війни
Повномасштабна війна кардинально змінила і право громадян на приватність. Так, Верховна Рада внесла зміни до Кримінального кодексу, розширивши можливості для правоохоронців.
Як пояснив Олексій Волошин, юрист Лабораторії цифрової безпеки, саме цей закон у час воєнного стану регулюватиме питання приватності. За ним слідчі чи прокурори можуть отримати доступ до комп’ютерів чи телефонів не чекаючи на дозвіл суду. Цю норму без запобіжників експерт називає небезпечною.
А на час воєнного чи надзвичайного стану тимчасовий доступ до речей та інформації погоджуватиме прокурор. Це стосується навіть лікарської та банківської таємниці, додав Волошин.
Зміни зачепили і сферу персональних даних. За словами Олени Раздольської, старшого інспектора з особливих доручень відділу аналітики та організації захисту персональних даних Управління дотримання прав людини Національної поліції України, воєнний стан також дозволяє відступати від низки принципів. Зокрема, обов’язкової згоди володільця даних на їх обробку, якщо мета – захист його життєво важливих інтересів.
Також вона розповіла, як зберігати дані в умовах надзвичайного та воєнного стану, наголосивши, що у цей час заборонене використання хмарних сервісів.
Неврегульованим же лишається право силовиків перевіряти телефони громадян.
Як пояснив Іван П’ятак, юрист ЦЕДЕМ, існує заборона знімати військовослужбовців та техніку, і принаймні на цій підставі поліція може перевіряти можливе “знаряддя злочину”.
“Але як бути із вмістом інформації? Якщо я адвокат, то на телефоні є, допустімо, конфіденційна інформація клієнтів, яку теж можуть побачити. Тому в реальності питання “яким чином обмежувати доступ до даних” вирішують на блокпості у побутовий спосіб, розмовою”, підсумував Іван П’ятак.
Франческа Фануччі, головна юридична радниця ECNL уточнила, що було би легко відповісти “можна не пред’являти телефон, бо це порушення моїх прав”, однак інша справа, якщо є серйозна причина: наприклад, поліція каже, що ви сфотографували блокпост.
З одного боку, людина могла б не віддавати телефон і просто показати, що фото немає. Однак перевіряльники мають “проскролити” зображення, аби побачити, чи не приховані ці світлини. У будь-якому разі, відмовитися буде не так і просто
Тим часом, питання приватності стосується не лише українських громадян, а й російських військовополонених. У квітні ЦЕДЕМ дослідив, чи можна публікувати фото та відео з ними.
За словами Дмитра Воюти, юриста Центру демократії та верховенства права, критеріїв для оцінки “поширювати чи ні” є три. Це мета (наприклад, розповісти світові про воєнні злочини), згода полоненого (якщо її немає, потрібно приховувати обличчя) та гуманне ставлення (катування чи знущання заборонені).
На війні є застосування іще одній обговорюваній технології: штучному інтелекту. Віталій Гончарук, Голова Експертного комітету зі штучного інтелекту при Міністерстві цифрової трансформації України розповів: за останній рік вони провели низку заходів на тему ШІ для поліції та військових. За 2-3 дні після вторгення учасники цих заходів вийшли на зв’язок і активно почали використовувати технологію.
Наприклад, Україна використовує нейтронні сітки, які розпізнають ворожу бронетехніку за фото з дронів. За словами посадовця, частина проєктів секретні, а користь від ШІ дійсно є. Гончарук бачить потребу розробляти довгострокові інструменти, які допоможуть у майбутньому.
Тетяна Авдеєва погодилася, що системи ШІ для розпізнавання облич можна використовувати у низці випадків. Однак для верифікації на пунктах пропуску вона радить шукати альтернативу. Або ж чіткі рамки, коли силовики розумітимуть, що вердикт ШІ не є підставою для затримання.
Також експертка вказує, що баланс в умовах війни зміщений у бік захисту життя. Наприклад, ШІ можна застосувати при створенні бази українців, депортованих до Росії. Адже зробити вручну це неможливо, а людей потрібно витягувати.
Секція 4: Санкції швидкого реагування
Оскільки війна ведеться і в інформаційному полі, експерти вкотре торкнулися теми медійних санкцій. Нагадаємо, Україна застосовувала їх ще до повномасштабного вторгнення.
Ігор Розкладай, головний експерт з медійного права, заступник директорки ЦЕДЕМ, пояснює застосування санкційних механізмів тим, що інші не функціонували. Друга причина у судах. Якщо розгляд справ тривав роками, то це неефективний спосіб реагувати на ризики. До прикладу, якщо канал поширює ненависницький контент, як у марафонах, присвячених Джорджу Соросу. Втім, у ідеальному світі такі ситуації мали б врегульовувати Нацрада з питань телебачення та радіомовлення і суди.
Паоло Кавальєре, викладач цифрових медіа та IT права юридичної школи Единбурзького університету, наголосив, що заходи, якими держави захищають себе від атаки, прив’язані до Статуту ООН, де йдеться про агресію. Раніше експерти сумнівалися, чи називати кібероперації Росії проти України застосуванням сили. Однак треба переосмислити це питання з огляду на нові технології та наслідки пропаганди, які раніше було неможливо передбачити
За словами Рейчел Крофурд Сміт, викладачки Единбурзького університету, що спеціалізується на медіа-праві, регулюванні культури та праві Європейського Союзу, у ЄС держави є відповідальними за те, щоб у телепросторі не з’являвся контент, який розпалює расову ворожнечу або пропагує тероризм. Якщо ж це стається, влада має вживати заходів, аби зупинити таке мовлення. Існують прецеденти, коли країни-члени зупиняли супутникове мовлення каналів, які пропагували тероризм.
У частині дискусії, яка стосувалася дезінформації, Анастасія Жирмонт, регіональна координаторка організації Access Now, висловила занепокоєння тим, що часто плутають дезінформацію і пропаганду війни. Остання є забороненою, і саме з цієї причини ЄС запровадив санкції проти російських ресурсів RT і Sputnik. Однак із дезінформацією складніше, адже свобода вираження стосується і шокуючої, хвилюючої та навіть недостовірної інформації.
Це була дуже корисна дискусія, яка допомогла також подивитися на питання санкцій з іншого кута – підсумував Максим Дворовий, юрист Лабораторії цифрової безпеки. “Ми налаштовані сформулювати деякі рекомендації про те, як має коригуватися державна політика в Україні відповідно до озвученого у ці два дні. Експерти ЦЕДЕМ спробують попрацювати над цим невдовзі. Ми будемо раді вашому долученню та коментарям”, – підсумував він.
