5 березня 2026 року Центр демократії та верховенства права провів координаційну онлайн-зустріч ОГС щодо їхніх практик взаємодії з органами влади в процесі євроінтеграції, а також про аналіз прогресу у залучення громсектору до виконання затверджених трансформаційних карт. Захід відбувся за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в межах спільної ініціативи “Вступаємо в ЄС разом”.
Зустріч була непублічною і мала на меті перш за все зіставити реальний досвід різних секторів, подивитися, де взаємодія з державою працює, де буксує, а де залишається суто формальною, замість створювати рейтинги результативності взаємодії.
Головний висновок дискусії простий: якою б неоднорідною не була готовність уряду співпрацювати, ми продовжуватимемо розширювати присутність громсектору в процесах, пов’язаних з євроінтеграцією. Звісно, єдиної моделі співпраці уряду й громадянського суспільства у цій сфері не існує. В одних напрямах громадські організації реально долучені до підготовки рішень, у інших мають лише обмежений доступ до процесу, а іноді ОГС стикаються вже з готовими рамками, які доводиться коригувати постфактум.
Саме ця нерівномірність і стала центральною темою зустрічі. Учасники говорили про те, що сьогодні успіх взаємодії часто залежить не від закріпленої процедури, а від конкретного органу, теми, робочої групи, а інколи й від конкретних людей, які готові або не готові до змістовного діалогу. Це означає, що інституційної передбачуваності досі бракує.
Водночас є і позитивні приклади. Зокрема, обговорювався досвід адвокації змін законодавства у сфері фінансового моніторингу та банківського обслуговування ОГС. Це технічна, недостатньо висвітлена і не особливо популярна тема, але саме тут є багато прямих викликів для повсякденної роботи організацій. Завдяки координаційній та експерттній роботі ЦЕДЕМ, напрацюванню спільної позиції ОГС та тривалій роботі з Міністерством фінансів, Національним банком і Міністерством юстиції вдалося просунути відповідні положення до дорожніх трансофрмаційних карт. Втім, формулювання заходів є доволі розмитими і потребують подальшого включення експертного середовища для ефективної реалізації. Тобто навіть складні й “невидимі” для широкої аудиторії питання можна рухати, якщо діяти системно, коаліційно і фахово.
Ще один важливий висновок зустрічі: громадянське суспільство може бути впливовим не лише у прямій комунікації з урядом, а й через механізми Європейського Союзу. Учасники наголошували, що відповіді ОГС на опитувальники Європейської комісії та комунікація з Представництвом ЄС в Україні мають значення, бо саме так у звітах про розширення ЄС з’являються формулювання, які згодом допомагають громадянському суспільству аргументувати ті чи інші реформи.
Але поряд із цим прозвучав й інший, тривожний сигнал. Євроінтеграція пришвидшується, а разом із нею зростає ризик, що швидкість почне витісняти якість. Найбільш концентровано це проявляється в дискусії довкола законопроєктів №13653 та №13653-1, які пропонують спеціальну процедуру підготовки та розгляду євроінтеграційних законопроєктів. Потреба у прискореній процедурі зрозуміла, оскільки Україна має ухвалити велику кількість рішень у стислі строки. Але проблема в тому, що в цій моделі реальний механізм залучення ОГС наразі не закріплений, отже не є чітким та прозорим.
Саме тут учасники зустрічі побачили одну з головних загроз. Якщо громадські організації не долучаються до процесу на етапі підготовки, а бачать законопроєкт лише тоді, коли він уже зареєстрований або навіть рухається за скороченою процедурою, тоді роль ОГС зводиться до пізнього реагування. Це може призвести до того, що для аналізу, адвокації виправлення ухвалених норм та самого виправлення потрібно залучати більше ресурсів. Які зараз, як і у ОГС, так і в держави є обмеженими.
Окремий блок розмови стосувався різних патернів співпраці з різними державними органами. Міністерство юстиції сприймається як важливий координатор процесу й точка входу до тематичних груп, але сама відкритість цих груп виявляється неоднаковою. Міністерство фінансів та Національний банк було окреслено як технічні і традиційно закриті до комунікації з ОГС, але придатними до співпраці, якщо є чітка експертиза і підготовлені пропозиції.
Взаємодія з Верховною Радою розглядається як критично важлива для просування реформ, однак водночас складна через політичну динаміку парламенту та непередбачуваність законодавчого процесу. Учасники зазначали, що громадським організаціям часто доводиться виконувати додаткову функцію, а саме пояснювати зміст законодавчих змін суспільству та бізнесу, коли публічна комунікація навколо реформ стає спрощеною або політизованою.
У сфері медійної політики учасники звернули увагу на взаємодію з Міністерством культури, де процеси ускладнюються інституційною нестабільністю і періодичними реорганізаціями. Це впливає на сталість діалогу і на темп роботи над реформами. Натомість у соціальній сфері взаємодія з Міністерством соціальної політики та Національною соціальною сервісною службою розглядалася як приклад більш конструктивної співпраці – через налагоджені робочі контакти з представниками цих органів.
Окремо учасники згадували і ті напрями, де державна політика лише формується. Зокрема, у сфері протидії SLAPP контакти між громадянським суспільством і державними органами вже існують, однак залишаються фрагментованими, а сама тема поки не має чітко визначеного інституційного “власника” у системі державного управління.
У сфері аграрної та екологічної політики картина дещо інша. Євроінтеграційний процес поступово змушує ці сектори працювати разом, оскільки європейські стандарти аграрної політики тісно пов’язані з екологічними вимогами. Водночас, відкритість держави до такого міжсекторального діалогу залишається нерівномірною, а екологічні організації поки що не мають такої ж сили впливу на формування політики, як традиційні аграрні актори.
Також учасники зауважили, що іноді не лише національна, а й європейська інституційна архітектура може бути бар’єром до реформ. Наприклад, Україна вже має імплементувати частину нових актів ЄС у сфері цифрового регулювання онлайн-платформ, медійної політики та цифрових ринків, однак ще не має повноцінного доступу до тих інституційних інструментів, через які ці правила реально працюють у державах-членах.
Звідси – ще один важливий висновок зустрічі. Проблема не зводиться до того, що “держава не чує ОГС”. У низці сфер держава чує, але не має усталених процедур чи досвіду взаємодії. У частині сфер процедура є, але немає достатньої відкритості. А в окремих напрямах і сама європейська модель інтеграції поки що не дає Україні повного набору інструментів для якісної імплементації.
Тож що в підсумку відбувається у співпраці уряду та ОГС в євроінтеграції? Відбувається одночасно і прогрес, і тертя. ОГС не перебувають повністю зовні процесу. Вони входять до тематичних груп, просувають зміни, впливають на дорожні карти, працюють з міністерствами, комітетами та європейськими інституціями. Але ця участь ще не стала достатньо гарантованою й інституційно захищеною. Вона досі часто залежить від доброї волі, темпу процесу і здатності самих організацій буквально “пробивати” собі місце в підготовці рішень.
Саме тому ключовий запит, який зафіксувала зустріч, звучить так: громадянське суспільство має бути залучене не тоді, коли закон уже написаний, а тоді, коли рамка рішення ще формується. Якщо цього не станеться, прискорення євроінтеграції може обернутися не якісною адаптацією, а серією поспішних рішень, наслідки яких згодом доведеться довго і складно виправляти.
Інакше кажучи, питання вже не в тому, чи повинні ОГС бути частиною євроінтеграційного процесу. Питання в тому, чи буде ця участь реальною, сталою, ранньою і процедурно закріпленою. Саме від цього значною мірою залежить якість європейської інтеграції України.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Вступаємо в ЄС разом”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.
