Як завжди, український законодавець проявив “винахідливість”, “непомітно” протягнувши в законопроєкті “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку інституту старост” зміни до Закону України “Про Конституційний суд України” (далі – Закон). 

Зокрема, законопроєкт видаляє з Закону положення ч. 3 статті 11:

“Суддею Конституційного Суду, зокрема, не може бути призначена на посаду особа, яка на день призначення:

1) є членом або обіймає посаду в політичній партії, іншій організації, яка має політичні цілі або бере участь у політичній діяльності;

2) є обраною на виборну посаду в органі державної влади чи органі місцевого самоврядування, має представницький мандат;

3) бере участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи іншої політичної діяльності.”

На практиці видалення цього положення призведе до того, що суддею Конституційного суду зможе стати народний депутат (не складаючи мандат), що суперечить одній з вимог призначення судді – відповідності критерію політичної нейтральності.

Венеціанська комісія у своєму висновку до законопроєкту висловила застереження щодо небезпеки таких нововведень, запропонувала виключити зміни, що видаляють вказане положення та закликала суворо дотримуватися заборони призначення членів парламенту суддями Конституційного суду. Водночас, парламент не прислухався та прийняв законопроєкт без врахування зауважень комісії.