Українські медіа мають значний вплив на політичне життя і настрої громадян, однак найчастіше ми не знаємо, кому насправді належать онлайн-медіа та телеканали. Як наслідок, власники та керівники медіа отримують шанс просувати свої політичні інтереси, користуючись довірою читачів і глядачів.
Зробити медійну сферу доброчеснішою може прозорість медійної власності. Тож 24 березня Центр демократії та верховенства права провів на онлайн-обговорення «Таємниця прозорої медіавласності».
В ході дискусії йшлося про те, які зміни та яка інфраструктура потрібна, аби зробити медійну сферу прозорою та відкритою, а модератором був Ігор Розкладай, головний експерт з медійного права ЦЕДЕМ.
Щоб переглянути відеозапис, натисніть на зображення
За словами Ігоря Розкладая, українське законодавство загалом містить певні норми щодо прозорості медійної власності, розкриття кінцевих бенефіціарних власників та складу керівних органів, однак ці вимоги стосуються лише теле- та радіоорганізацій, які отримують ліцензії. Більше того, компанії часто розкривають номінальних власників, а не справжніх. Тож ситуацію слід змінювати, зокрема для уникнення концентрації медіа в руках одного чи кількох правлячих політиків.
Україна – не перша держава, що прагне врегулювати це питання, каже Тетяна Авдеєва, медійна юристка ЦЕДЕМ. У США, Франції та Великій Британії діють механізми, покликані запобігати “перехресному володінню” медіа: ситуації, коли один власник контролює у регіоні і телебачення, і радіо, і пресу. Рада Європи також закликала сприяти тому, аби ринок медіа був якомога розмаїтішим, з відображенням різних поглядів.
“Якщо власник володіє усіма медіа у певному районі – це не відповідає суспільному інтересу. За такого сценарію власник може поширювати наративи одного типу, тобто у нас не буде плюралізму думок. Або ж він дозволить різні погляди, однак за такого контролю виникне питання: чи немає “фільтру”, цензури, яка не пропускає інформацію, невигідну власникам. Це і є підстава для запровадження обмежень”, – наголосила вона.
Рада Європи рекомендує не лише уникати монополій, а й встановити на законодавчому рівні вимогу розкривати власників, а й про редакторів та керівників.
“Відповідно до рекомендацій Ради Європи, незалежний регулятор має вести базу власників медіа, доступну та безкоштовну для громадськості. Важливо також, аби ця база постійно оновлювалася – якщо медіа змінює структуру власності, то має отримати дозвіл регулятора, аби не було концентрації медіа в руках одного чи кількох власників”, – прокоментувала Євгенія Гірєва, медійна юристка ЦЕДЕМ.
Чи готовий український регулятор діяти за цими рекомендаціями? На думку Ганни Літвіщенко, начальниці юридичного управління Національної рада з питань телебачення та радіомовлення, регулятор наразі не має досвіду і потужностей для цього, однак є надія на медійний законопроєкт.
“Законопроєкт “Про медіа” готує нам новели: до норм про прозорість власності додасться ще й фінансова прозорість. Адже можна не володіти компанією, але фінансувати її і таким чином здійснювати вплив. Вивчивши досвід інших країн, можу додати ще й потребу аналізувати певний контент на тому чи іншому каналі. Якщо будуть ці три складові, то ми зможемо встановити реального кінцевого власника”, – відзначила вона.
Також Ганна Літвіщенко пропонує переформатувати процес таким чином, аби Нацрада співпрацювала з податковими органами, які перевіряють медіа: “можна було б створити орган, до якого стікалася б інформація від різних регуляторів”. Однак питання, який орган має перевіряти фінансові надходження медіа, залишається спірним.
Змінювати підхід до роботи також пропонує Агія Загребельська, колишня державна уповноважена Антимонопольного комітету України. До прикладу, домовлятися з АМКУ щодо того, як він оцінюватиме частку медіа у сфері: за аудиторією, за присутністю у регіонах тощо. Адже обраховувати її лише за сумами грошей некоректно.
В АМКУ вже успішні приклади співпраці з іншими органами, на які можна орієнтуватися. “У комітету є практика з банківським сектором, коли АМКУ добирався до реального власника через опосередковані докази, так було з “Брокбізнесбанком” Сергія Курченка. Тут знадобилася допомога правоохоронців, адже Антимонопольний комітет не може проводити оперативно-розшукові дії, збирати докази. Однак може просити про допомогу правоохоронні органи, неважливо, вчинений злочин чи ні”, – додає Агія Загребельська.
Приклад збору і опрацювання даних про медіа з багатьох джерел для учасників навів Данило Глоба, заступник директора YouControl з правових питань. Його компанія надає послуги у цій сфері, тож експерт наочно показав можливості ІТ-інструментів, проаналізувавши дані про один із телеканалів, “112-Україна”. За його словами, слід відстежувати ситуацію у медійній сфері, аби запобігти впливу недоброчесних персон на редакційну політику.
“Держава має значний обсяг інформації, і найбільша цінність полягає у можливості її повноцінно і якісно аналізувати. А це те, чого державі бракує. Якби це здійснювалося на відповідному рівні, то у інформаційних можливостях приватних компаній не було б потреби”, – додав Данило Глоба.
За словами ж Олександра Опанасенка, народного депутата VIII скликання, ідеальним варіантом була би система, яка нагадуватиме фінансовий fair-play у футболі: він передбачає заборону для футбольних клубів витрачати більше коштів, ніж вони заробили. Однак таку реформу поки втілити не вдалося.
“Я є прихильником того, що єдиний сценарій, який ми могли би реалізувати в Україні – це, можливо, взагалі розкриття фінансової інформації комерційного сектору. Прирівняти її до публічної інформації. Щоб ми, як громадський сектор, могли рахувати, скільки коштує для власника той чи інший телеканал”, – запропонував Олександр Опанасенко, додавши що не вірить у радикальні зміни фінансово-медійного законодавства, адже власники медійних груп мають вплив на парламент.
Також під час дискусії, Роман Головенко, керівник правових проєктів Інституту Масової Інформації, розповів про дослідження його організації щодо прозорості 50 інтернет-видань. За словами експерта, максимум 10-20% медіа проявили хоч якусь прозорість.
“Я відстоюю позицію добровільного розкриття фінансової прозорості інтернет-медіа. Бо ми бачимо, що вони не врегульовані законом, і навряд чи вдасться добитися, щоб було жорстке регулювання, як з телеканалами. Крім того, тут складніша структура власності: є особа, яка володіє доменним іменем, є юридична особа, яка виконує функції редакції і хтось платить зарплату цим працівникам”, – підсумував він.
Так чи інакше, більшість експертів сходяться на думці про необхідність прийняття медійного законопроєкту, який додає норми щодо фінансової прозорості та встановлює додаткові заборони щодо наявності в структурі власності резидентів Росії або ж російського фінансування. Крім того, Національній Раді з питань телебачення та радіомовлення варто налагодити співпрацю з іншими органами влади – Антимонопольним комітетом України, податковими органами, і якщо це потрібно, правоохоронними. Лише спільними діями регулятор зможе встановити справжніх власників медіа та сприяти прозорості.
Проведення цього заходу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews.
