1 червня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Жізбер та інші проти Франції» (відома під назвою «справа Бетанкур»), що бере свій початок ще у 2007 році. Ця історія набрала розголосу, коли донька найбагатшої француженки, співвласниці компанії «L’Oréal» Ліліан Бетанкур, подала позов за зловживання слабкістю проти друга своєї матері, художника та фотографа пана Б., якого перша обдарувала на загальну суму у сотні мільйонів євро. До ЄСПЛ справа потрапила після серії судових процесів, що виникли у зв’язку із особливо прискіпливою увагою журналістів і барвистим висвітленням усієї історії на сторінках видання «Le Point».

Трьома позивачами у справі стали: саме видання «Le Point», його директор та журналіст, автор статей під назвами: «Розслідування щодо дорогого друга…Чи обікрав він Ліліан Бетанкур? Б. це заперечує, але цифри говорять протилежне» та «Справа Бетанкур: як стати мільйонером (не втомившись)». Обидві статті містили окремі цитати із матеріалів досудового розслідування.

Публікація цих статей спричинила три окремі позови проти журналіста: один з боку Ліліан Бетанкур (про порушення заборони на публікацію кримінальних процесуальних документів перед їх оприлюдненням та права на повагу до приватного життя) та два інших з боку самого пана Б. (перший – про порушення права на захист та презумпції невинуватості, та другий – про відшкодування шкоди, завданої публікацією зазначених статей). Відповідні рішення судів були не на користь журналістів, які, використавши усі національні засоби для захисту свого права на свободу висловлювання, звернулися до ЄСПЛ. Б., зі свого боку, врешті був визнаний винним та засуджений до позбавлення волі на чотири роки, штрафу та часткової конфіскації майна.

Позиції сторін

Позивачі стверджували, що накладення на них санкцій за публікацію зазначених статей було порушенням права на висловлювання за статтею 10 Конвенції, а норма, що забороняє публікацію матеріалів кримінального провадження перед їхнім оприлюдненням не була достатньо передбачуваною для журналістів. Вони стверджували, що ця норма має на меті забезпечити неупередженість суддів при ухваленні рішення, а публікація з використанням коротких цитат із документів не мала б вплинути на думку професійних суддів. Більше того, в умовах величезної уваги до цієї справи з боку суспільства (позивачі вказували на сотні статей у пресі щодо справи Бетанкур) журналісти бачили себе у ролі сторожових псів демократії, що своїми публікаціями підтримували публічні дебати. Врешті, позивачі вважали, що чекати на остаточне рішення у настільки гучній справ було б невиправданою затримкою для преси, адже від моменту їхньої першої публікації до остаточного вироку панові Б. минуло аж 7 років.

Позиція Уряду Франції, з іншого боку, ґрунтувалась на тому, що втручання у свободу висловлювання позивачів було прямо і чітко передбачене законом. Заборона мала на меті забезпечити справедливий процес, право на захист та презумпцію невинуватості. Держава підкреслила, що позивачі були досвідченими професіоналами, для яких ця норма не могла бути непередбачуваною. Окрім цього, було наголошено, що статті з’явились напередодні окремих рішень у справі: щодо прийнятності та розгляду по суті, а зазначена заборона є тимчасовою і пропорційною для досягнення її мети. З огляду на все це, застосування санкцій до позивачів не було надмірним.

Оцінка ЄСПЛ

На думку ЄСПЛ, передбачуваність заборони за законом не виключає те, що особа, якої вона стосується, буде змушена звернутись до роз’яснень, щоб зважено оцінити, з огляду на ситуацію, наслідки своїх дій. І це особливо стосується професіоналів, що звикли з виявляти особливу обережність, займаючись своєю справою. Саме такими були позивачі. Тому заборону на публікацію кримінальних процесуальних документів Суд визнав передбаченою за законом.

Щодо легітимної мети втручання у права позивачів, ЄСПЛ зазначив, що тут не варто розмежовувати окремо права, які були порушені публікацією статей, щодо Ліліан Бетанкур та пана Б., адже заборона на публікацію процесуальних документів через захист справедливого правосуддя містить у собі комплекс охоронюваних прав (і репутації, і неупередженості з боку суду, і презумпції невинуватості).

Щодо необхідності втручання у демократичному суспільстві, то Суд аналізував її, беручи до уваги, 1) спосіб, у який позивачі отримали опубліковану інформацію, 2) зміст статей, 3) їхній внесок до суспільного інтересу та 4) вплив на хід кримінального провадження.

1. Спосіб отримання інформації, на думку ЄСПЛ, не був незаконним, проте журналісти не могли проігнорувати його походження та конфіденційний характер. Разом з тим, порушенням є публікація певних матеріалів, а спосіб отримання інформації не був визначальним.
2. Суд визнав зміст оприлюднених статей, незважаючи на вживання коротких цитат та уникнення чітких висновків, таким, що повністю схиляє до визнання пана Б. винним у скоєнні злочину, адже складався лише з витягів із матеріалів досудового слідства, що негативно його зображували.
3. ЄСПЛ вказав на те, що суспільство має легітимний інтерес бути поінформованим про процедури кримінального провадження і здійснення судочинства щодо такої гучної справи за участі публічних осіб. Разом з тим, Суд зазначив, що, зважаючи на необхідність дотримуватись балансу між суспільним інтересом з одного боку, та інтересами Ліліан Бетанкур та пана Б. – з іншого, позивачі могли б краще обґрунтувати свої дії, особливо беручи до уваги загрозу для приватного життя. На думку національних судів, публічний інтерес можна було підтримати альтернативними методами, ніж через пряме цитування процедурних документів, яким читач надає підвищеної довіри та які вважає точними. ЄСПЛ, зі свого боку, вважає, що, національні суди проаналізували аспект публічного інтересу і таке рішення загалом знаходиться в межах їхнього розсуду.
4. Щодо впливу публікацій на судовий розгляд, то самого ризику, що вони могли вплинути на формування думки чи на ухвалення рішення суду достатньо для того, аби засумніватись у справедливості всього процесу. Важливо, що статті були опубліковані напередодні судового розгляду і могли, якщо не схилити думку суддів на певний бік, то вплинути на свідків у справі. Також Суд підкреслив тимчасовість заборони на публікацію матеріалів кримінального провадження і наголосив, що гучність медійного висвітлення справи не виправдовує такі дії.

Окремо ЄСПЛ висловився щодо права на повагу до приватного життя, порушення якого не було встановлене національними судами. Ситуація Ліліан Бетанкур, на його думку передбачала підвищену публічність, яка тягне за собою увагу до її дій з боку суспільства.

Загалом Суд підсумував, що санкції, накладені на журналістів, відповідали на суспільну необхідність охорони прав людини та справедливого судочинства та не були непропорційними.

Зі справою можна ознайомитись за посиланням (французькою): http://hudoc.echr.coe.int/eng#{“itemid”:[“001-174314”]}