29 серпня 2017 р. Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Дімітріс Сіоутіс проти Греції» (Dimitris SIOUTIS v. Greece), яке стосується доступу до інформації. Хоча Суд визнав заяву неприйнятною, рішення дозволяє проаналізувати застосування Судом критеріїв захисту права на доступ до інформації, які нещодавно були сформульовані Великою Палатою ЄСПЛ.
У справі «Дімітріс Сіоутіс проти Греції» заявник стверджував, що відмова надати йому на запит документ становила порушення його права «одержувати і передавати інформацію», що гарантоване статтею 10 Конвенції. У даному випадку заявник хотів одержати копію судового рішення у справі про наклеп, що стосувалась одного з членів парламенту та відомого в країні бізнесмена. Цим рішенням національний суд зобов’язав бізнесмена виплатити 150 000 євро члену парламенту.
Вирішуючи чи застосовується стаття 10 Конвенції у даній ситуації, Суд з’ясовував чи було отримання копії запитуваного судового рішення інструментом для реалізації свободи вираження поглядів (у даному випадку, свободи одержувати і поширювати інформацію) і чи становило ненадання цієї інформації втручання у це право.
Для цього, ЄСПЛ проаналізував обставини справи в розрізі критеріїв, які були виокремлені у справі «Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary»:
- Мета запитувача (для чого потрібна інформація)
- Природа запитуваної інформації
- Роль запитувача
- Чи була інформація «готовою та відображеною»
ЄСПЛ звернув увагу на те, що запитуване судове рішення жодним чином не стосується особисто заявника. Більше того, заявник не навів доказів того, що цей документ був необхідним йому для здійснення свого права одержувати і поширювати інформацію, а отримання копії рішення – інструментом для реалізації свободи вираження поглядів. На думку Суду, у даному випадку у заявника був загальний інтерес та бажання бути проінформованим.
Розглядаючи природу запитуваної інформації, Суд зазначив, що така інформація (документ) повинна відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратись в цілях задоволення суспільного інтересу, а не просто з цікавості. Суспільний інтерес не може бути зведений до жаги публіки знати про приватне життя інших, побачити сенсацію тощо. Навіть той факт, що запитуване рішення стосувалось відомих публічних осіб, не є достатнім для того, щоб стверджувати, що запитувана інформація відповідає вимогам трискладового тесту і повинна бути розкритою.
Також Суд звернув увагу на роль запитувача. У даній ситуації інформація була потрібна запитувачу не для здійснення ним своїх професійних обов’язків чи внесення вкладу у розвиток суспільної дискусії. Окрім того, заявник не сприяв покращенню доступу громадськості до новин і поширенню інформації (роль «сторожового пса суспільства»), що захищаються статтею 10 Конвенції. І тому, діяльність заявника не може вважатись суттєвим елементом для проінформованої суспільної дискусії.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що отримання копії запитуваного рішення не було інструментом для реалізації заявником своєї свободи вираження поглядів. Стаття 10 Конвенції у даному випадку не дає йому право отримувати копію запитуваного рішення, а також не покладає на Уряд обов’язок надавати заявнику таку інформацію.
Повний текст рішення доступний за посиланням (англ.): http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-177319.
