Європейський суд з прав людини 12 січня 2017 року ухвалив рішення у справі «Ликін проти України», у якому визнав порушення статті 10 Конвенції, що гарантує свободу вираження поглядів.
Заявником у справі був Володимир Ликін, який у 2007 році очолював місцевий осередок Партії регіонів у Шахтарську.
Обставини справи: У січні 2007 року на місцевих партійних зборах пан Ликін зачитав лист-звернення від жителів одного із сіл району щодо діяльності заступника голови Шахтарського районного виконавчого комітету, пана Г.Ш.. Зокрема, лист містив скарги на перевищення службових повноважень, погане управління та привласнення комунальної власності. Звернення містило 11 підписів без зазначення повних імен авторів. Прочитавши листа на цих зборах, пан Ликін висловив також особисте незадоволення публічною діяльністю пана Г.Ш. Його підтримали деякі інші учасники зборів, один з яких заявив, що є співавтором листа. Після цього слово було надано панові Г.Ш., який оспорював зазначені звинувачення як неправдиві та необґрунтовані.
У лютому 2007 року пан Г.Ш. подав позов про дифамацію проти пана Ликіна. Суди усіх інстанцій задовольнили вимоги пана Г.Ш. та зобов’язали пана Ликіна сплатити моральну компенсацію у розмірі 200 грн. Зокрема, у своєму рішенні національні суди взяли до уваги, що зачитаний лист був анонімний і заявник не перевіряв зачитану інформацію.
Рішення ЄСПЛ: Перш за все, Суд зазначив, що ухвалені рішення проти пана Ликіна безперечно становлять втручання у його право на висловлювання, гарантоване статтею 10 Конвенції. Таке втручання було передбачене законом та переслідувало законну мету, неочевидною була лише його необхідність у демократичному суспільстві.
Відповідно до тесту, за яким визначається необхідність втручання, Суд аналізує нагальну суспільну потребу, пропорційність та доречність і достатність обґрунтування цього втручання з боку національних органів. Суд підкреслив, що втручання потрібно оцінювати в цілому, враховуючи статус позивача і відповідача, зміст критичних коментарів, контекст та спосіб, у який вони були оприлюднені.
ЄСПЛ підкреслив, що свобода висловлювання є особливо важливою для обраних представників народу, які його представляють, привертають увагу до його турбот та захищають його інтереси. Тому політичні висловлювання обмежені дуже вузьким колом заборон. У цьому контексті політик має право на захист репутації, але це право треба зважувати проти інтересів вільного обговорення політичних питань.
Суд наголосив, що висловлювання у справі стосувалось саме офіційної діяльності місцевого політика. Хоча це висловлювання не було створене самим позивачем, але він свідомо і з власної волі надав його авторам засіб вираження своїх поглядів. Важливим є вирішення питання про те, чи таке висловлювання було справедливим коментарем щодо питань суспільного інтересу чи безпідставною образою. Необхідно зважати на те, що політичні образи часто перетікають і на особисту сферу, але цей ризик, пов’язаний із вільним обговоренням ідей, є гарантією демократичності суспільства.
Висловлювання проти пана Г.Ш. були дуже критичними та різкими, але, разом з тим, базувалися на певних правдивих фактах і подіях. Автори листа були засмучені і розгнівані його поведінкою, проте підстав сумніватись у тому, що вони діяли добросовісно, немає. Більше того, листа було прочитано перед відносно невеликою місцевою аудиторією, що була доволі обізнаною щодо фактів. Також він був озвучений у присутності пана Г.Ш., якому було надано слово на зустрічі, а тому він мав можливість розвіяти звинувачення проти нього і представити своє бачення цієї ситуації перед тією ж аудиторією.
Аналіз національних судів, що зводився лише до визначення того, чи позивач перевірив правдивість фактів, про які йшлося у листі, а також того, чи лист був анонімним, є недостатнім, на думку ЄСПЛ. Національні суди порушили право пана Ликіна на свободу висловлювання, не розглянувши справу з точки зору балансу між правом на захист репутації та свободою політичного висловлювання.
З текстом рішення можна ознайомитись за посиланням.
