Стрічка Фейсбуку тріщала по швах від критики, диванні експерти перепощували дописи одне одного з телеграм-каналів, медіа вибухали новинними заголовками… Але ніхто не зупинить голосування, час якого настав. 30 серпня Верховна Рада України ухвалила в першому читанні медійний законопроект. 

Що змінилося з 2019 року і чому законопроект спричинив стільки галасу?

• Почнімо з хорошого. Оновлена версія запроваджує спрощені процедури і винятки для регулювання медіа на період воєнного та надзвичайного стану. Це поліпшить ситуацію для медіа, які відчувають брак фінансування, нездатні виконувати програмну концепцію чи квоту національного продукту, не знають, що робити із ліцензією, якщо вони перебувають на окупованих територіях тощо. Наприклад, Національна рада зможе зменшувати квоту національного продукту (не плутати з продуктом державною мовою!) на період воєнного стану, адже медіа часом фізично не мають змоги запускати в ефір продукт виготовлений в Україні (заміщаючи його іноземним кіно, наприклад, для того, щоб не збанкрутувати).
• Органів співрегулювання тепер буде декілька, залежно від типу медіа. Це зокрема допоможе уникнути волюнтаристських рішень за відсутності представників певної індустрії, водночас посилюючи співпрацю регулятора з кожною конкретною галуззю.
• Гармонізація положень з Директивою в частині забезпечення інклюзивності – зокрема, доступу до подій про надзвичайні ситуації людей з інвалідністю.
• Узгодження норм національного законодавства в частині заборони контенту, що популяризує чи схвалює дії країни-агресора. Відтепер не буде тисячі однакових складів правопорушень, норми з однаковим змістом об’єднано в одне регуляторне положення, що дозволить уникнути подвійних кваліфікацій у судах. Жодне чинне обмеження не було видалене, змінене чи “загублене”.
• Відсутнє послаблення квот на мову пісень для радіомовників. Йдеться про градацію видів санкцій залежно від кількості порушень. Наприклад, якщо мовник порушує квоту на 4% на добу – він отримує припис. П’ять приписів призводять до накладення штрафу. Якщо ж квоту порушено на 10% і більше – штраф накладається одразу. Тобто йдеться про впровадження “виховного механізму” у вигляді приписів, а також захисту медіа від потенційної помилки – поставити одну пісню, яка перевищує мовну квоту, не буде фатальним, якщо це стається менше п’яти разів за рік.
• Чорні списки. Невнесення цієї норми було обгрунтоване недієвістю існуючого механізму – процедура перевірки громадянства країни-агресора є часто неможливою для державних органів. Як наслідок, не виходить адекватно скласти перелік порушників та забезпечити їх усіма засобами правового захисту у випадку, якщо вони вирішать оскаржити заборону. Попередня редакція норми, як і вся українська практика останніми роками, неодноразово ставала предметом суперечок і навіть погроз скаргами до Європейського суду. Завдання законотворців у цьому випадку – не сліпо переносити недієві норми у новий регулівний документ, а подумати над створенням дієвого механізму заборони російського контенту, який працюватиме на практиці. Наразі згоди щодо такого механізму не дійшли. Але хто зупиняє дискусії?

Чи є в законопроекті проблемні аспекти? Так, зокрема, він потребує “причісування” термінології, узгодження із законодавством про кінематографію та деякими іншими законами. Втім, усі прогалини цілком можливо усунути до другого читання. І саме тому ми наполегливо закликаємо усіх зацікавлених експертів активно долучатися до коментування, вносити пропозиції та зауваження, обговорювати розбіжності у поглядах та разом рухатися до виконання вимог за євроінтеграційним напрямом.