Верховна Рада України 24 березня ухвалила закон, який вводить кримінальну відповідальність за поширення інформації про направлення в Україну озброєння, його переміщення по Україні, а також рух, переміщення і розташування українських Збройних сил та інших військових формувань.  

Він покликаний запобігати “необдуманій і небезпечній” допомозі ворогу, який може коригувати вогонь за публікаціями українців. 

Ухвалений закон повинен підписати Голова Верховної Ради і Президент. Тому раніше наступного тижня очікувати, що він набуде чинності, не варто.  

Що передбачає законопроєкт?

Кримінальний кодекс України доповнили статтею 114-2. Вона діятиме тільки у період воєнного або надзвичайного стану і передбачає таке: 

• За поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння, боєприпасів в Україну, їх переміщення по Україні, якщо така інформація не розміщувалась у відкритому доступі Генштабом Збройних сил України, Міністерством оборони або відповідними відомствами країн-партнерів – позбавлення волі від 3 до 5 років;
• за поширення інформації про переміщення, рух або розташування ЗСУ чи інших військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалась у відкритому доступі Генштабом – позбавлення волі від 5 до 8 років;
• за вчинення цих діянь за попередньою змовою групою осіб, або з корисливих мотивів, або з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України чи незаконним збройним формуванням, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки – позбавлення волі від 8 до 12 років. 

До цього правопорушення не застосовуються строки давності, тому притягнути до відповідальності за нього можна буде через будь-який період часу. 

Розслідування проводитиме Служба безпеки України. 

За що настає відповідальність?

За частинами першою і другою відповідальність настає за сам факт поширення інформації, тобто “доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб” (пояснення Пленуму Верховного Суду України). Якщо інформацію раніше не поширювали Генштаб, Міноборони, відомства країн-партнерів, то її публікація, переказ одній або кільком особам, озвучування назагал – буде кримінальним правопорушенням. Навіть якщо до жодних наслідків це не призвело.

Щодо третьої частини, то сам факт поширення інформації передбачає відповідальність, якщо воно відбувається за попередньою змовою групою людей, або з корисливих мотивів, або з метою надати інформацію державі-агресору. 

Також третя частина статті передбачає відповідальність за розповсюдження інформації, якщо це призвело до тяжких наслідків (яких саме – не вказано). В такому разі обов’язком слідства є довести причинний зв’язок між публікацією і наслідками. 

Це може значно ускладнити доказування. Наприклад, 20 березня російські військові знищили ракетою торговельно-розважальний центр у Подільському районі Києва. Пізніше з’ясувалося, що до атаки у соцмережі TikTok блогер виклав відео з українськими захисниками біля місця удару. Чоловіка затримала Служба безпеки України. Але невідомо, чи ворог скоригував вогонь через публікацію, чи самостійно виявив позиції. Останнє і матиме доводити слідство у справах, відкритих після ухвалення закону. 

Головне науково-експертне управління Апарату Ради ще до ухвалення висловило кілька зауважень до законопроєкту: 

• поняття розповсюдження інформації передбачає дуже багато способів (повідомлення стороннім, поширення у медіа, Інтернеті, недотримання правил зберігання інформації тощо). Це може ускладнити відмежування від інших правопорушень. Наприклад, надання інформації державі-агресору, що передбачене законопроєктом у частині третій, може кваліфікуватися і як шпигунство. А передача державної таємниці (наприклад, дислокація військ) перегукується із державною зрадою; 
• із законопроєкту випливає, що притягнути до відповідальності можуть не тільки того, хто вперше поширив заборонену інформацію, а й усіх, хто зробив це пізніше, коли інформація вже перебувала у публічному доступі. Хоча відповідати перед законом має саме той, хто першим опублікував дані;
• той факт, що до правопорушення не застосовуватимуть строків давності, виглядає надмірним, тому що воно може бути як умисним, так і необережним. 

Тим не менш, закон ухвалили без врахування цих зауважень. 

А кого притягуватимуть до відповідальності?

Притягувати до відповідальності за статтею 114-2 зможуть будь-яку осудну особу, яка досягла 16 років. Це можуть бути як представники влади і місцевого самоврядування, які поширили інформацію на офіційних сторінках, так і звичайні користувачі соцмереж, котрі сфотографували рух української техніки і виклали в Instagram. 

Варто погодитися із науково-експертним висновком, що притягнення до відповідальності за вторинне поширення мало би бути виключене. Журналісти і користувачі Інтернету часто посилаються на офіційних осіб держави і місцевого самоврядування або на інші джерела. Якщо, наприклад, місцевий депутат, селищний голова, певне медіа першим публікує інформацію про пересування українських військ, то саме ця особа повинна нести відповідальність за ймовірне порушення. 

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, немає необхідності запобігати розкриттю інформації, яка вже стала публічною раніше (Weber v. Switzerland, 49) або перестала бути конфіденційною (Observer and Guardian v. the United Kingdom, 66-70). Вторинний поширювач фактично дублює те, що інші вже мали можливість побачити, дані вже не таємні. 

Але навіть за таких обставин ми не рекомендуємо поширювати будь-чиї повідомлення про рух нашої техніки, дислокацію військ, переміщення озброєнь, направлення його до України та інші подібні відомості, якщо цю інформацію ще не надавали Генштаб, Міноборони, відомства країн-партнерів. Можливо, відповідальність за це нестиме саме першоджерело, але вторинне поширення здатне завдати додаткової шкоди.

Висновки

Починаючи з 24 лютого, влада і місцеве самоврядування чи не кожного дня просять не публікувати в мережі дані про рух, місце дислокації українських військ тощо. Головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний у своєму Наказі визначив перелік інформації, висвітлення якої у медіа несе загрози (найменування підрозділів, чисельність особового складу, кількість озброєння тощо). Також в Україні заборонили використання відеореєстраторів на авто, аби на них не фіксували блокпости, техніку, військові об’єкти. 

Тому кримінальна відповідальність за поширення цієї інформації – логічний крок. Водночас, у законі є кілька проблемних точок, на які звернули увагу експерти Верховної Ради: правопорушення частково схожі на деякі інші (шпигунство, державна зрада), до відповідальності можуть притягнути за поширення інформації, яка вже стала публічною тощо. Лише практика покаже, як закон працюватиме на ділі. 

Проблемою буде і довести причинний зв’язок між поширенням забороненої інформації і тяжкими наслідками, якщо вони настали. Адже складно зрозуміти, завдяки чому ворог скорегував вогонь – відео в TikTok чи даним з безпілотника. 

Проте загалом, враховуючи ситуацію із частими публікаціями українських сил, закон має стати дієвим механізмом у боротьбі з часто несвідомим підігруванням ворогу.