Українські виборчі кампанії дедалі активніше переміщуються у соціальні мережі – доведено останніми парламентськими перегонами. На виборах до Верховної Ради 2019 партії лише у Facebook витратили більше мільйона доларів США, а опублікували більше 40 тисяч рекламних дописів. Завдяки соцмережам політики завойовують підтримку виборців, однак ніщо не заважає їм вдаватися до маніпуляцій і недостовірної реклами.

Як змінити цю ситуацію та зберегти баланс між правом на свободу слова та правом читачів на захист від мови ворожнечі та дезінформації – про це йшлося під час публічного обговорення «Чи потрібне Україні законодавство щодо протидії зловживанням в соцмережах в період виборів?», організованого Центром демократії та верховенства права та Інтерньюз-Україна.

Учасники дискусії висловили спільну позицію: законодавче регулювання соціальних мереж потрібне. Однак воно не має бути надто жорстким. Крім правових механізмів, велику роль відіграватиме співпраця з соціальними мережами – адже Facebook чи Youtube мають власні правила, а держава не може прямо впливати на них.

Спільні медійні правила і контроль за рекламою: які законодавчі зміни потрібні

Третина (33%) українців дізнаються політичні новини з соціальних мереж, а у Facebook зареєстровано 12 мільйонів користувачів з України. Тож дописи у соцмережах прямо впливають на політичні погляди українців. Тим часом, Інтернет лишається «сірою зоною», яку закон практично не регулює.

В Україні є виборче законодавство, яке встановлює певні «правила гри». І його слід змінити, аби ці закони поширювалися і на Інтернет – зазначив Тарас Шевченко, директор ЦЕДЕМ.

«У нас багато прив’язок до регулювання ЗМІ. Просте відкидання прив’язки до ЗМІ дозволить поширити вже наявні норми і правила. Якщо лише ЗМІ зобов’язані повідомляти замовника соціологічних досліджень, то виходить, що сайти вже не зобов’язані, соцмережі не зобов’язані, самі соціологи не зобов’язані. Така позиція застаріла і нерелевантна», – наголосив він.

Немаркована (або оплачена з підставних джерел) політична реклама – ще одна проблема соціальних мереж. Адже глядачі не мають об’єктивної інформації про авторів, а партії можуть використовувати «тіньові» кошти і переважати конкурентів завдяки грошам, а не ідеям. На думку Віти Володовської, юристки Лабораторії цифрової безпеки, дозвіл на рекламу слід надавати лише верифікованим особам.

«Тут є досвід США, де можливість розміщувати рекламу на таких платформах обмежена. Вона доступна лише особам, які зареєструвалися у виборчих органах, заявивши, що будуть підтримувати того чи іншого кандидата. Тоді можливо контролювати: хто, як і звідки оплачує рекламу», – пропонує експерт.

Як вказав Ігор Розкладай, юрист ЦЕДЕМ, існує практика, за якої розміщувати рекламу можуть не лише самі політики, а й їхні прихильники. До прикладу, у Чехії та Словаччині вони можуть зареєструватися як офіційні групи підтримки. Такий механізм можливий і в Україні. До того ж, його можна узгодити з Фейсбуком, а НАЗК отримає можливість контролювати такі витрати партій.

Тим часом у соцмережах є і нові виклики. Зокрема, під час українських виборів активно діяли боти. Так, журналісти проекту «Слідство.інфо» викрили мережу, учасники якої писали політичні коментарі від імені фейкових Facebook-акаунтів (за гроші і на замовлення), аби вплинути на думку реальних користувачів.

«До наступних виборів треба відрегулювати це питання. Сьогодні використання ботів не є порушенням, але фактично вони формують суспільну думку, яка впливає на вибір. Можна визнати протиправними дії, коли люди наймають інших осіб із завданням писати замовні політичні коментарі», – пропонує Оксана Максименюк, експерт Інституту розвитку регіональної преси.

Закони для Facebook: як Україні співпрацювати з соцмережами

Українська держава може встановити правила для учасників виборів, однак не може диктувати умови для Facebook чи Google. Адже Україна не є критично важливим ринком для інтернет-гігантів (як, до прикладу, Німеччина). Однак є можливості для добровільної співпраці.

За словами Ігоря Розкладая, Фейсбук готовий реагувати на запити України – але ми маємо пропонувати конкретні рішення.

«Від Фейсбуку ми бачимо позитивний відгук, і все залежить від нас. Якщо ми запропонуємо механізми, які будуть зрозумілі і прості, то можемо виходити на рівень певних законодавчих ініціатив. Наразі ж співпраця існує. До прикладу, з кіберполіцією, іншими правоохоронцями. А от співпраця з державними органами – на рівні контактів, і це нестабільна конструкція», – вказує експерт. 

Юрист наводить приклад: коли Україна чітко визначила Крим та ОРДЛО окупованими територіями, Facebook заборонив показ політичної реклами з цих регіонів. Тож аби соцмережа реагувала, держава має посилатися на законодавчі рішення.

Саме співпраця з представниками соцмереж – ключ до боротьби з мовою ворожнечі та дезінформацією, наголосив Максим Дворовий, юрист Лабораторії цифрової безпеки. Наприклад, держава має узгодити з соцмережами критерії мови ворожнечі, за якими платформи зможуть її видаляти.

«Важливо дійти спільної точки зору: що таке мова ворожнечі і дезінформація, аби не було «банів» за слово «москаль», вжите в жартівливому дописі. Потрібно роз’яснювати платформам український контекст і мовні особливості. Основна ж проблема в тому, що в різних юрисдикціях різні визначення протиправного контенту».

Ще одним нагальним питанням лишається налагодження співпраці з платформою Youtube. Адже, як відзначає Ігор Розкладай, наразі соцмережа узагалі не маркує політичну рекламу. І це проблема, адже відеосюжети сильніше впливають на глядача, ніж текстові дописи.

Нацрада чи ЦВК: хто і як регулюватиме контент

Як доводить досвід української медійної сфери, важливі не лише гарні закони, а й наявність сильного регулятора, який гарантуватиме їх виконання. Учасники дискусії підтримують ідею його запуску, однак пропонують різні сценарії.

«Серед нас є дискусія: це має бути медійний орган чи Центрвиборчком? Природніше, що це мав би бути медійний орган, Нацрада з питань телебачення та радіомовлення. З іншого боку, чи є у органу фінансово-технічно-людський потенціал для такого контролю?», – вказав Ігор Розкладай.

З чинними ресурсами Нацрада працюватиме недостатньо швидко, але потенційно може виконувати цей обов’язок, адже він мало відрізняється від сьогоднішніх функцій Нацради – відзначив у відповідь Роман Кіфлюк, Начальник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Нацради з питань телебачення та радіомовлення (додавши, що не висловлює офіційну позицію органу).

Як додає Віта Володовська, регулятор має не лише розглядати скарги, а виробляти державну політику. Вона пропонує створити пост уповноваженого з соціальних мереж.

«Якщо ми хочемо мати ефективні контакти з соцмережами, то очевидно, що нам потрібна державна політика і орган, який відповідає за таку комунікацію. Важливий момент: якщо ми хочемо активно впливати на ситуацію, потрібен аналітичний центр, який буде моніторити ситуацію. Умовно, уповноважений з соцмереж, це може бути гарна ідея», – пояснила вона.

Водночас, у соцмережах читачі дізнаються новини не лише від сторінок політиків, а й від блогерів, аудиторія яких може не поступатися традиційним ЗМІ. Чи має держава регулювати також і їх – наразі питання відкрите. «Чи має держава регулювати дії блогерів? Чи мають до них бути вимоги: як реагувати на скарги, до прикладу. Багато західних країн мають таку практику», – вказав Тарас Шевченко. Ігор Розкладай запропонував поширити правила і на блогерів, але лише тих, які є впливовими і постійно ведуть медійну діяльність (а не, до прикладу, пишуть про власне хобі).

Як підсумував юрист ЦЕДЕМ, такі обговорення потрібні саме щоб виробити спільне бачення, яке може втілитися в конкретні правові ідеї.

Проведення заходу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю Центру демократії та верховенства права та ГО «Інтерньюз-Україна» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews