27 червня 2017 року Велика палата ЄСПЛ остаточно не виявила порушень права на свободу слова та інформації в справі «Satakunnan Markkinaporssi Oy and Satamedia проти Фінляндії» після тривалого судового розгляду на національному рівні, попереднього рішення Суду Справедливості ЄС (16 грудня 2008 року) та рішення Четвертої Палати ЄСПЛ (21 червня 2015 року).
Заявниками в справі були дві компанії «Satakunnan Markkinapörssi Oy» та «Satamedia Oy».
Перший заявник, компанія «Satakunnan Markkinapörssi Oy», збирав для газети «Veropörssi» податкові дані, які містили імена осіб та інформацію про їхні оподатковані доходи, що були опубліковані в 2002 році у формі каталогів. Інший заявник, «Satamedia Oy», співпрацюючи з «Satakunnan Markkinapörssi Oy», спільно з мобільним оператором, створили SMS-сервіс. Даний сервіс дозволяв, надіславши ім’я особи, отримати відомості щодо її оподаткування, якщо вона була в базі. Інформаційна база була створена з публікацій згаданої газети.
Омбудсмен із захисту даних звернувся до компаній-заявників та порадив їм припинити публікацію відомостей про оподаткування в формі та в тій мірі, як це було в 2002 році. Компанії відмовили у вимозі, оскільки вважали її втручанням в своє право на свободу вираження. Тоді Омбудсман звернувся з такою ж вимогою до Виконавчого комітету із захисту даних, а після відмови останньої – подав на компанії в суд. Апеляційний суд відхилив позов, а Вищий адміністративний суд вирішив отримати попередній висновок Суду Справедливості ЄС щодо тлумачення Директиви 95/46/ЕС.
Згодом, після процесу в національних судах, ініційованого Омбудсменом із захисту даних, надання SМS-послуг було припинено, а газета виходила до 2009 року, частково друкуючи відомості про оподаткування. Згодом, компанії-заявниці подали скаргу до ЄСПЛ, який не виявив в діях держави порушення права на свободу слова та інформації. Як зазначалося у рішенні Палати, компаніям-заявникам не заборонено публікувати податкові дані чи продовжувати публікувати «Veropörssi», хоча вони мали це робити відповідно до правил Фінляндії та ЄС щодо захисту даних та доступу до інформації. Той факт, що на практиці обмеження, що накладаються на кількість опублікованої інформації, могли знизити вигідність їхньої господарської діяльності, не є санкцією в значенні судової практики Суду (§ 197).
Газета опублікувала дані 1.2 мільйона громадян, що становило одну третю населення Фінляндії, більшість з яких були звичайними платниками податків і лише невелика частина з них – особи з високим прибутком, публічні фігури чи відомі персони в розумінні ЄСПЛ. Інформація, опублікована компаніями-заявницями, не стосувалась конкретної категорії осіб, таких як політики, громадські діячі, державні службовці чи інші особи, що належать до публічної сфери через їхню діяльність чи прибутки. Проте заявники покладалися на те, що вони забезпечували відносну анонімність, посилаючись на фактор «змішування» (‘blending in’ factor), оскільки чим більше вони публікували даних, тим меншим було втручання в приватність осіб, але Суд зауважив, що заявники не врахували самої природи цих персональних податкових даних, бо владою вони були опубліковані для одних цілей, а заявниками – для зовсім інших (§ 181).
Для визначення імовірного втручання в свободу вираження, Суд застосував критерії, визначені ним раніше в справах Von Hannover v. Germany (№. 2), Axel Springer AG v. Germany [GC], а саме:
- внесок в суспільно важливу дискусію
- визначення наскільки відомою є вказана особа і яким є предмет публікації
- попередня поведінка такої особи
- метод отримання інформації та її достовірність/обставини, в яких була зроблена фотографія
- зміст, форма та наслідки публікації
- суворість накладеного штрафу (§ 165-166).
Визначаючи внесок в публічну дискусію, Суд нагадує, що громадськість має право бути поінформованими, що є основоположним в демократичному суспільстві і, за певних обставин, може торкатися аспектів особистого життя публічних фігур. При цьому, публікації, метою яких лише є задовольнити цікавість певного читача деталями приватного життя інших осіб, не мають жодного внеску в публічну дискусію (§ 169). Проте, зазначається, що персональні дані, використані заявниками, були публічними і що збір інформації є важливим підготовчим етапом в журналістській діяльності та невід’ємною, захищеною частиною свободи преси (§ 128). Звідси, визначено поняття «журналістики даних» (data journalism) – обробки та аналізу доступних даних для того, щоб зробити їх більш корисними для громадськості. Обробка та аналіз публічної інформації на певну тему є важливою частиною журналістської діяльності, що зазначає у своєму дослідженні The European Information Society Institute (§ 114). Проте наявність суспільного інтересу у забезпеченні доступу до великих обсягів податкових даних та їх збору не обов’язково чи автоматично означає, що існує також інтерес до публікації цих необроблених даних без жодного аналітичного вкладу (§175). Звідси, варто розрізняти обробку відомостей для журналістських цілей та поширення необроблених даних, до яких журналісти лише надають «привілейований» доступ. На думку Суду, публікація даних в спосіб та в тій мірі, як це зробили компанії-заявниці, не сприяла публічній дискусії, а також не мала такої мети це зробити, саме тому ЄСПЛ остаточно не виявив порушення права на свободу слова та інформації в даній справі.
