Україна на початку 2019 року завершила реформу роздержавлення преси, за результатами якої на медійному ринку з`явилося понад 500 незалежних видань. Ця реформа мала на меті обмеження впливу публічних органів на пресу через підпорядковані їм видання. Після трьох років, відведених на перетворення державних і комунальних видань на приватні, реформовані медіа вчаться працювати у нових умовах без регулярних надходжень із бюджетів. Для більшості з них фінансова сторона роботи ЗМІ є викликом, тому обіцяна за Законом про реформування адресна фінансова підтримка за кошти бюджету виглядає як ніколи бажаною. Розробляючи власну політику державної підтримки медіа Україна схильна йти шляхом підтримки саме друкованих видань, але буде правильним спочатку зрозуміти, чи це ефективно та доцільно? Які тенденції підтримки зараз домінують у світі, особливо, якщо вони мають потенціал вплинути на наше медіа середовище?

Раніше ми вже писали про рекомендації Артиклю 19, вироблені на основі вивчення досвіду європейських країн саме щодо державної підтримки преси, а також міжнародних стандартів у цій сфері. Ми згадували, зокрема, про поступове розширення такої підтримки із лише  друкованої преси на медіа в цілому безвідносно до носіїв. Останнім часом через перехід медіа на цифрові платформи та глобальну зміну моделей споживання інформації йдеться про все більшу необхідність впливати на процеси, які відбуваються на медійному ринку й оновлювати чи запроваджувати політики державної підтримки. Поряд із цим, новими донорами підтримки медіа стають цифрові платформи, які володіють величезними фінансовими ресурсами.  

Посилення запиту на державну підтримку

Першими, до кого звернені звинувачення і на кого покладають обов`язок коригувати медійний ринок, є держави. Деякі з них реагують на запит цього середовища дуже швидко. Наприклад, у Норвегії вже з 2014 року діє державна підтримка, яку можуть отримати місцеві медіа, незалежно від платформи, тобто і друковані, і цифрові. Наприкінці 2018 року ця країна запровадила спеціальну програму грантів для інновацій і розвитку місцевих медіа, що передбачає осучаснення контенту та способів його поширення. Інші країни, до яких можемо віднести і Україну, ще не виробили власної позиції у питанні підтримки медіа.

Окремої уваги у цьому контексті заслуговує збільшення уваги до перерозподілу прибутків рекламного ринку на користь цифрових платформ, закликів до державної підтримки медіа у складному економічному становищі та накладення на ці платформи зборів, які мають спрямовуватись на розвиток медіа. Тут варто розглянути дослідження під назвою The Cairncross Review, проведене у Великобританії на запит британського уряду до журналістки та економістки Франсес Кернкрос, для вивчення способів забезпечити стале майбутнє якісній журналістиці, результати якого були оприлюднені у лютому 2019 року. Проведення цього дослідження було спричинене загостренням дискусій щодо викликів медійного середовища, в ході яких було запропоновано навіть ввести щорічний збір із цифрових платформ на фінансування журналістики. Авторка дослідження заохочує глибше дослідити питання захоплення цифровими платформами рекламного ринку і рекомендує, зокрема, запровадити пряму державну підтримку локальних медіа. Це важливий сигнал, оскільки Великобританія входить до країн, де раніше не було практики надання державної підтримки у цій сфері, а самі медіа є традиційно сильними.

Схожу риторику можна помітити не лише у Британії, а й, наприклад, у Штатах, де запропонований податок із соцмереж порівняли із податком на шкідливі викиди в атмосферу, наголошуючи на тому, що цифрові платформи поряд із користю для суспільства надають величезні можливості для дезінформації.  

Цифрові платформи у ролі нових донорів

Зараз підтримкою медіа займаються не лише держави. Розвиток медіа – один із напрямів діяльності міжнародних донорів, а деякий час тому цифрові гіганти Google та Facebook започаткували свої програми підтримки для медіа. Проте кількість донорів, здається, не вирішує питання сталості і, тим більше, незалежності медіа у довгостроковій перспективі. Не будучи в стані забезпечити себе фінансово самостійно, медіа ризикують бути лише засобами у руках тих, хто пропонує їм допомогу. По суті, надаючи медіа гранти, донори пропонують їм гроші. Це не завжди вчить медіа заробляти самостійно і ніколи не є спробою вплинути на передумови їхніх фінансових труднощів.

Підтримка медіа з боку цифрових платформ викликає неоднозначні відгуки. Метью Інґрем у Columbia Journalism Review зауважує, що цифрові компанії лише шкодять медіа своєю підтримкою, адже приймаючи таку допомогу, медіа помножуть прибутки цих компаній та стають залежними від їхніх продуктів. Стівен Волдман у The New York Times наголошує на тому, що, як найбільші бенефіціари цифрової революції, такі компанії як Facebook і Google є в боргу перед традиційними медіа. Чому? Серед причин фінансових труднощів медіа, одну називають найчастіше: перехід реклами в інтернет, зокрема, у соцмережі, тобто зміна традиційних рекламних практик, які позбавили медіа цього джерела доходу і вимагають від них вироблення інших бізнес-моделей. Цифрові гіганти, навпаки, виграли від такого повороту. І, тепер, формально як бажання підтримати журналістів у цей непростий час, вони запроваджують свої власні проекти підтримки. Погоджуючись на таку підтримку, медіа погіршують своє становище, бо ці програми передбачають щонайширше користування додатками цих платформ і, відповідно, створюють передумови для ще більшого збагачення цих гігантів.

Якщо ви все ще переконані, що проекти цифрових платформ не заслуговують на окреме вивчення, то зважте на цифри. Разом компанії Google та Facebook сьогодні планують виділити на фінансування журналістики близько півмільярда доларів впродовж наступних кількох років, що робить їх одними з найбільших донорів для медіа у світі. Для порівняння: з 2017 року Франція виділяє на державну підтримку медіа зі слабкими доходами від реклами 4 млн євро щорічно (разом до 2022 року на цю програму буде виділено 22 млн євро). Водночас, лише за 2018 рік в межах ініціативи Digital News Innovation Fund від Google 41 французький проект отримав підтримку на загальну суму 10 млн євро.

Попри значний скептицизм щодо цих програм, вони роблять те, що часто залишається поза увагою держави чи міжнародних організацій: дослідження. В той час, як інші донори роками надають фінансову підтримку, повільно реагуючи на зміни потреб медіа та кінцевих споживачів, цифрові платформи працюють в дуже тісному контакті з даними, які вони використовують для розробки більш корисних програм і продуктів.

Одним із прикладів використання таких даних є пілотна програма Facebook для побудови громад через місцеві новини Facebook Journalism Project Community Network. Розробники програми звернули увагу на дослідження про так звані новинні пустелі, тобто місцевості, де немає або дуже рідко з`являються місцеві новини. На їхню думку, від такої ситуації страждає і відчуття належності громадян до своєї громади, і демократія в цілому. Компанія порівняла результати цього дослідження із даними про місцеві новини у Facebook для того, щоб отримати точніші результати про новинний вакуум в певних місцевостях і планує запровадити спеціальні гранти для створення місцевих новин вже у травні цього року. Незрозуміло однак як саме компанія стимулюватиме збільшення кількості місцевого контенту і кого фінансуватиме, а, найважливіше, – чи будуть і надалі створюватися місцеві новини, коли це фінансування припиниться?

Що в довгостроковій перспективі?

За останні роки напруга навколо питання фінансової спроможності медіа відчутно зросла. Позиції різних гравців медійного середовища у різних країнах стали радикальнішими. Одні наголошують, що медіа виконують суспільно важливу функцію і тому їм має бути надана підтримка від держави. Інші намагаються покласти на цифрові платформи обов`язок рятувати журналістів від фінансових труднощів, адже перші заробляють на поширенні чужого контенту. Правда в тому, що, скоріше за все, ми вже ніколи не повернемося до доцифрової епохи. Можливо це означає, що нам потрібно поставити під сумнів наше традиційне уявлення про медіа. І це породжує низку незручних і складних запитань:

• Чи потрібні нам медіа у цифрову епоху? Якщо так, для чого саме?
• Чи можуть медіа бути фінансово незалежними у настільки трансформованому середовищі?
• Що можуть зробити донори допомоги медіа, щоб вирішити проблеми медіа, а не підтримувати їх у неспроможному стані? Чи це можливо?
• Чи цифрові компанії мають обов`язок підтримувати традиційні медіа?
• Яка роль держав у цьому процесі?

Зараз питань набагато більше, ніж відповідей.