19 січня сталася подія, яку медіа спільнота просувала активно з 2014 року, а лобіювала з далекого 1997 року — саме тоді, на фоні конфлікту Верховної ради і Кучми було ухвалено низку медійних законів, серед яких і закону про систему суспільного мовлення. Через зумисні помилки в подальших актах і дуже партійної позиції тодішнього голови Національної ради процес заморозився і мовник так і не був створений. Натомість розвивалися інші мовники, у т.ч. з російським походженням.
2005 року, після Помаранчевої революції на фоні обіцянок президента Ющенка тема суспільного активізувалася, а розроблений законопроект дійшов до другого читання, щоправда його красиво не-ухвалили в повторному другому читанні наприкінці грудня. Що примітно, спочатку біло-блакитна, а потім вже помаранчева опозиція підтримували проекти, але парламентська більшість не знаходила голоси.
Лише після Небесної сотні парламент спромігся ухвалити рамкову редакцію закону про суспільне мовлення, розроблену ще за часів Януковича. Проте доопрацювати цей закон і запустити реформу де-факто вдалося набагато пізніше. Дуже важко описати бюрократичну роботу, пов’язану зі злиттям, переоформленням, звітністю, оцінкою. Це бюрократія, яку не покажеш красиво, але саме завдяки якій реформа рухалась. На межі 2015-2016 рр. виникла чергова проблема — 20 років стагнації держави почали вилазити в дуже несподіваних місцях. Зокрема, виявилося, що на державній землі державного підприємства УСТФ “Укртелефільм” може виникнути будинок, а потім його можна спокійно рейдернути. Старі історії студії стали перепоною, яку довелося вирішувати окремим порядком приєднання в законі. Така операція зайняла квартал, але затягнула на реформу на рік. Саме так, в українських умовах те, що можна було би зробити за рік-півтора зайняло три роки. Утім, у порівнянні з 17 попередніми це дрібниця.
19 січня 2017 року народилася ПАТ НСТУ і державні ТРО, за винятком іномовлення, яке в перспективі так само має увійти в систему суспільного мовлення, зникли як явище.
Отже, заливка фундаменту відбулась. Час будувати стіни. Першим кроком новоствореної ПАТ є обрання Правління ПАТ НСТУ. Саме ці люди, обрані на відкритому конкурсі будуть вирішувати, як виглядатиме суспільний мовник, хто, де як працюватиме і, найголовніше — який контент буде продукуватися.
Щодо суспільного мовлення є багато очікувань, почати хибних. Зрозуміло, що найпершим і найголовнішим мають бути якісні новини, особливо в кризові періоди і періоди виборчих кампаній, друге — різноманітний культурний, освітній і, так розважальний контент. Контент, який буде за великим рахунком відображати і знайомити нас з власною країною, її культурою, музикою, історичною спадщиною. Але форма подачі точно має відрізнятися від сумнозвісного УТ-1. Суспільне має приділяти увагу різним спільнотам, дітям, національним меншинам, людям з особливими потребами. І знайти правильний баланс на рівні країни і регіонів — це буде завдання на найближчий рік.
Суспільному треба буде оптимізувати ресурси. Інертноспоживані і часто морально застарілі основні фонди і обладнання мають використовуватися якнайефективніше і з конкретною метою — досягнути мети, визначеної законом.
Ми пройшли перший етап, утім, в Україні нічого не створюється за велінням чарівної палички. Будь-яка реформа — це не менше п‘яти років кропіткої роботи. При цьому процес їде хвилеподібно і навіть з відкатами. Утім, якщо ми хочемо змін в країні ми маємо перестати по-дитячому кричати #зрада, #хочу_тут_і_зараз, а зрозуміти, що неможливо отримати красиву квартиру, не провівши там жахливий і тривалий і брудний ремонт. Неможливо виховати дитину, не пройшовши період памперсів, хвороб, підліткового максималізму. Неможливо створити українське BBC, не вичистивши спадщину ще радянського Держтелерадіо. Час покаже, яким вийде наше суспільне. Наша перевага, ми будуємо конвергентне медіа, яке буде мовити не лише лінійно, але й працювати на сучасну безящикову аудиторію. Настала друга частина реформи, але в першій ми, незважаючи на численні #зради, все ж отримали #перемогу.
Матеріал опубліковано у виданні “Новое Время”.
