Сьогодні інтерв’ю є чи не найпоширенішим способом збору інформації серед журналістів. І це не дивно, адже інформація від першоджерела викликає найбільше довіри і звучить на загал переконливіше.

Інтерв’ю особливе ще й тим, що має одразу двох авторів – журналіста та респондента, тобто інтерв’юера та особи,  у якої беруть інтерв’ю. Як визначено у ч. 3 ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі також – Закон про авторське право), співавторами інтерв’ю є особа,  яка дала інтерв’ю,  та особа, яка його взяла. Таким чином, журналіст та респондент одночасно володіють авторськими права на один і той же твір. На практиці ж це означає, що без погодження із респондентом журналіст не може оприлюднити текст інтерв’ю. Так, за законом про авторське право опублікування запису інтерв’ю  допускається лише  за  згодою особи, яка дала інтерв’ю (ч. 3 ст. 13). На перший погляд, маємо на загал справедливу норму, яка лише вимагає у журналіста показувати розшифрований текст перед його публікацією опитаній особі.

Здавалося б, усе просто – береш інтерв’ю, потім його переносиш на папір, отримуєш згоду на публікацію і оприлюднюєш свій матеріал. Але є одне але: згоду у респондента інколи отримати не так вже й легко. До прикладу, респондент обурюватиметься, що його репліки було скорочено, а окремі думки взагалі упущено, і вимагатиме доповнити текст новими репліками.  Як бути журналісту у ситуації, коли він є автором свого матеріалу лише наполовину?

Рятівним колом для журналіста у таких випадках стає закон про пресу (повна назва – Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»),  а саме стаття 2 цього закону:

«Свобода  слова  і вільне  вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань  гарантуються   Конституцією   України відповідно  до цього  Закону означають право кожного   вільно   і  незалежно  шукати,  одержувати, фіксувати, зберігати,  використовувати  та поширювати будь-яку інформацію за допомогою  друкованих засобів  масової інформації, крім випадків, визначених   законом,  коли обмеження  цього  права необхідно  в інтересах  національної безпеки,  територіальної  цілісності 
або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для  охорони  здоров’я населення,  для захисту репутації або прав інших  людей,  для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,  або для  підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Тут мова йде про гарантування редакційної незалежності, яка виявляється у праві вільно і   незалежно  шукати,  одержувати,  фіксувати, зберігати,  використовувати та  поширювати будь-яку інформацію за допомогою  друкованих  засобів  масової інформації.

Саме на законодавчі гарантії редакційної незалежності варто посилатися журналісту у суперечках із респондентом, який намагається «переписати» інтерв’ю. 

Можна припустити, що норми про співавторство на інтерв’ю з’явились у законі про авторське право з метою захистити респондентів від приписування їм того, що вони насправді не озвучували.  Так, журналіст надсилає текст інтерв’ю респонденту для того, щоб з’ясувати, чи немає в ньому неточностей або спотворень висловлених під час інтерв’ю думок, щоб пересвідчитись, що усе записано вірно. Водночас за журналістом як автором матеріалу залишається свобода редакційної правки тексту.  

У ситуації ж, коли аргумент про редакційну свободу не є достатньо переконливим для респондента, правки до тексту інтерв’ю можна  аргументувати також:

•  обмеженістю обсягу журналістського матеріалу та розміру шпальти видання;  
•  включенням до тексту статті  найбільш  важливої з точки зору суспільних запитів та потреб інформації;
•  стилістичними особливостями видання, орієнтованістю на аудиторію.

У кожній конкретній ситуації за наявності у журналіста та його респондента різних точок зору на те, яким має бути текст інтерв’ю чи його частина, потрібно оцінювати зміст редакційних правок. Важливо, щоб основна думка чи аргумент знайшли своє відображення у тексті інтерв’ю.  Найкраще – перед початком інтерв’ю пояснити респонденту, що не усе сказане ним буде опубліковано.

Журналістам слід бути обережними із статтею 13 закону про авторське право. Не варто забувати про те, що закон у разі нехтування правилом про попереднє погодження тексту інтерв’ю перед публікацією дає респонденту різноманітні інструменти захисту – від права на відповідь до судового захисту порушених авторських прав.