Незважаючи на постійні виклики воєнного часу, українці готові навчати та навчатися, аби змінювати країну на краще. 28 листопада та 1 й 5 грудня Центр демократії та верховенства права провів серію тренінгів для розпорядників інформації – органів місцевого самоврядування Рівненської області. 

Під час тренінгів йшлося про доступ до публічної інформації під час війни. Модератором виступив Андрій Матат, юрист ЦЕДЕМ. 

“Це абсолютно унікальна українська відмінність: навіть у такі неймовірні часи вчитися і навчати. Ми наближаємо нашу перемогу і не дозволяємо ворогові зруйнувати ні нашу єдність, ні наші демократичні стандарти”, – наголосила Тетяна Олексіюк, експертка ПРООН в Україні з доступу до інформації, адвокатка, член Групи Спеціалістів з доступу до офіційних документів під Конвенцією Тромсо.

Вона провела першу лекцію, розповівши про Конвенцію Тромсо – документ у сфері доступу, який ратифікувала Україна два роки тому. Відповідно, тепер положення конвенції є нормами прямої дії нарівні зі статтями Закону “Про доступ до публічної інформації”.

Найчастіше право на доступ до інформації зводять до роботи з запитами. Вони справді є універсальним інструментом, адже людина може звернутися до розпорядника (наприклад, місцевої ради чи лікарні), аби отримати інформацію. До речі, не обов’язково у паперовому вигляді: якщо запитувач просить надати інформацію на електронну пошту, розпорядники мають відсканувати документ і надіслати його.

Запит іноді плутають зі зверненням, однак різниця полягає в тому, що звернення – прохання не надати інформацію, а зробити щось. Наприклад, увімкнути освітлення на вулицях. Воно – як і адвокатський запит – тема вже інших законів.

Адже українці мають і інші механізми, щоб отримати публічну інформацію. Профільний закон дозволяє людям відвідувати засідання колегіальних органів (наприклад, прийти на сесію міської ради і послухати її). Або ж самому відвідати розпорядника і попрацювати з оригіналами документів у спеціально відведеному місці. Ба більше, частину інформації мають публікувати самі органи влади.

Аби орієнтуватися у сфері доступу до інформації, потрібно знати не лише закон, а й практику його застосування. Тож Тетяна Олексіюк поділилася посиланням на роз’яснення та рекомендації Уповноваженого ВРУ з прав людини і Постанову Пленуму Верховного Суду, де якісно проаналізовані обов’язки розпорядників інформації. 

Якщо розпоряднику прийшов запит, а закон не дає однозначних пояснень, допоможуть ці матеріали.

• Особливості реалізації права на доступ до публічної інформації в умовах воєнного стану – Роз’яснення Уповноваженого ВРУ з прав людини;
• Рекомендації Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань додержання конституційного права людини і громадянина на доступ до інформації;
• Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду №10 від 29 вересня 2016 року “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації”.

Окремо у лекці йшлося про строки відповіді на запит. Попри воєнний стан, вони не змінилися. Коли орган отримує запит, починається п’ятиденний відлік. За цей час розпорядник має відреагувати. 

Варіантів у нього три: відповідь на запит, відмова (але обгрунтована і лише у певних випадках), або повідомлення, що запит опрацьовуватимуть 20 днів. Останнє – для випадків, коли він стосується великого обсягу інформації чи потребує пошуку серед значної кількості даних.

Є два варіанти, коли цей строк може змінитися. З одного боку, розпорядник має право на відстрочку. Її слід застосовувати, коли немає технічної можливості надати інформацію. Наприклад, через відключення електроенергії не працюють сервери з даними. Тоді запитувачу надсилають листа, де вказані причини і строк, коли він все ж отримає відповідь.

З іншого боку, людина може просити відповідь за 48 годин, якщо її запит стосується “інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян”. Однак запитувач має обгрунтувати, для чого йому ця інформація терміново. А розпорядник не завжди зобов’язаний це робити. Він обирає: погодитися чи відповідати за звичні 5 днів.

Також Тетяна Олексіюк дала поради для низки випадків у роботі розпорядників – зокрема, з якого моменту стартує відлік часу для відповіді та скільки у певних випадках має платити запитувач за копіювання документів.

Друга лекція була присвячена обмеженню доступу до інформації в умовах воєнного стану. Її провела Оксана Ващук-Огданська, юристка, спеціалістка у сфері доступу до публічної інформації, членкиня Координаційної ради при Омбудсмені.

Презумпцію відкритості інформації ніхто на скасовував – наголосила експертка. Слухачі дізналися, що Закон України “Про правовий режим воєнного стану” не передбачає прямої можливості встановлювати будь-які заборони чи обмеження на виконання розпорядниками законних обов’язків з розгляду запитів чи оприлюднення публічної інформації.

Доступ до частини інформації справді обмежений. Для того, щоб певні відомості вважалися конфіденційними, службовими чи таємними, потрібні чіткі законні підстави. До прикладу, конфіденційною є інформація про людей та юридичних осіб, які не мають владних повноважень.

Якщо ж запитувач хоче дізнатися саме таку інформацію, розпорядник не має автоматично відмовляти йому. Вирішити, чи можна надати ці дані у відповідь на запит допоможе трискладовий тест. Отримавши запит, розпорядник має відповісти на три питання.

• По-перше, чи слугуватиме її секретність інтересам національної безпеки, правопорядку, захисту прав інших людей тощо?
• По-друге, якщо все ж оприлюднити цю інформацію, чи нашкодить вона цим інтересам? Що саме може статися і яка ймовірність цих наслідків?
• По-третє, чи переважатиме ця шкода суспільний інтерес людей отримати інформацію. І якщо так, то чому саме?

Важливо також пам’ятати, що обмеження на доступ стосується певної інформації, а не всього документу. Якщо у ньому є як публічна інформація (дані про витрати бюджетних коштів), так і конфіденційна (персональні дані людей), розпорядник повинен надати документ запитувачу. Але перед тим замалювати конфіденційну інформацію.

Загалом же, у складних ситуаціях розпорядники мають користуватися чітким алгоритмом обмеження доступу до публічної інформації. Для цього вони повинні відповісти на 9 питань, котрі навела експертка у своїй презентації.

За останні роки серед активістів та журналістів став популярним ще один формат публічної інформації – відкриті дані. Про них учасникам тренінгів розповіли Надія Бабинська-Вірна, експертка з відкритих даних, координаторка ініціативи OpenUp Ukraine та Денис Губашов, аналітик видання Texty.org.ua, консультант із впровадження політики відкритих даних ОМС.

Публікація таких відомостей – не просто добра воля воля розпорядників. Закон дає конкретні визначення відкритої інформації у форматі персональних даних:

• Це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами (машиночитний формат: XLS, CSV, JSOM, XML тощо);
• а також вільний та безоплатний доступ до неї, і її подальше використання (зміни до ЗУ “Про доступ до публічної інформації” від 09.04.2015).

Зазвичай громадяни бачить такі дані на сайтах та у реєстрах. Прикладом є Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, котрий веде Міністерство юстиції. Так само у законодавстві деталізовані і обов’язки розпорядників. Вони мають:

• Надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит;
• Оприлюднювати її;
• Регулярно оновлювати її;
• Розміщувати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.

Однак є кілька умов. У людей має бути змога безкоштовно переглядати і завантажувати відкриті дані. А розпорядник не може встановити обмеження чи зобов’язати користувачів реєструватися. Він же відповідає за достовірність та акутальність інформації.

А вже читачі мають право “вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних”. Втім, ніхто не скасовує обов’язку посилатися на джерело.

Денис Губашов також розповів, про механіку роботи відкритих даних. Зокрема, як влаштовані портали для їх публікації, та у якому форматі мають бути відкриті дані. Адже розпорядники публікують їх у різних форматах:

• Скановані PDF, зображення (JPG) – їх можна лише переглядати;
• Сторінки вебсайтів (HTML), DOC, DOCX, ODT, XLS, XLSX, ODS – у них можна шукати дані, зберігати та копіювати;
• Формати CSV, JSON, XML – можна написати код, який буде збирати та аналізувати дані;
• Формат, коли дані розуміють машини, тому обмін ними майже автоматичний. Для розробників важливо пам’ятати про linked data, семантичну інтероперабельність.

Відкриті дані часто стають основою для масштабних медійних проєктів і досліджень. А для розпорядників цей формат оптимальний тому, що спрощує їхню роботу: можна опублікувати велику кількість даних, а вже запитувачі обиратимуть серед них те, що цікавить людей.

За підсумками навчання учасники отримали сертифікати про проходження тренінгу.

Центр демократії та верховенства права регулярно проводить тренінги з доступу до публічної інформації, тож слідкуйте за нашими анонсами на веб-сайті або Фейсбук сторінці ЦЕДЕМ.