Головна|Напрям "Незалежні медіа"|Медійне право|Новини

Технологія розпізнавання облич: позиція ЄСПЛ у справі Glukhin v. Russia

October 6, 2023

Дмитро Воюта, юрист напряму “Незалежні медіа”

Стрімкий розвиток інструментів застосування штучного інтелекту потребує його раціонального та відповідального застосування. При цьому, цілком закономірною є підвищена увага до державних акторів, зокрема і правоохоронних органів, які використовують у своїй роботі нові технології розпізнавання облич з відео публічних, вуличних камер. Адже виявлення та запобігання потенційним загрозам прав людини є першочерговим завданням інститутів громадянського суспільства. У новому матеріалі Центр демократії та верховенства права розглянув висновки Європейського суду з прав людини у справі Glukhin v. Russia щодо застосування державою технології розпізнавання обличчя на відповідність вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ).

Технологія розпізнавання облич та держава

Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя людини крім випадків, вказаних у самій Конституції (наприклад, якщо таке втручання передбачено законом і здійснюється в інтересах національної безпеки).

Тому при застосуванні технології розпізнавання облич, варто відповісти на такі питання:

Чи є це втручанням в особисте життя людини?
Чи передбачено таке втручання законом?
Чи містить закон чіткі та однозначні умови для втручання за конкретних визначених обставин (наприклад, в інтересах національної безпеки)?
Чи є таке втручання передбачуваним для пересічних громадян та які існують запобіжники від зловживань?

Розглядаючи приклади застосування в Україні системи розпізнавання облич та наявне нормативне регулювання, аналітики ЦЕДЕМ дійшли висновку про суттєві недоліки у вітчизняному законодавстві. Мова про відсутність правового режиму захисту зображення обличчя людини, законодавчих підстав для встановлення та застосування вуличних відеокамер з технологіями розпізнавання облич, відсутність запобіжників від зловживань такими технологіями, а також недотримання принципу пропорційності втручання у права людини. Це створює ризики порушень Україною міжнародно-правових зобов’язань, зокрема статті 8 ЄКПЛ (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Тим ціннішим є досвід та практика ЄСПЛ у справах, що стосуються захисту права на повагу до приватного і сімейного життя. У своїх рішеннях ЄСПЛ зафіксував наступну позицію:

Право особи на своє зображення входить до поняття “приватне життя” (справа Von Hannover v. Germany, § 50; справа Sciacca v. Italy, § 29);
Національне законодавство повинно містити гарантії, які допоможуть запобігти недоречному та надмірному використанню персональних даних. Зокрема, це стосується використання поліцією даних, які проходять автоматичну обробку. Персональні дані мають зберігатися у формі, яка дозволяє ідентифікувати суб’єктів даних не довше, ніж це потрібно для відповідної мети (справа S and Marper v the United Kingdom, § 50);
Наявність вуличних камер без попередження про запис і можливе подальше використання інформації для процедури ідентифікації людини, що потрапила на такий відеозапис, становить порушення статті 8 Конвенції – порушення права на повагу до приватного і сімейного життя (справа Perry v the United Kingdom, § 47);
У випадку зберігання даних після збору держава має розробити чіткі процедурні правила і гарантії щодо їх розголошення, використання і знищення. Намір створити базу даних для поліції має бути передбачений у національному законодавстві і належно врегульований (Catt v the United Kingdom, §§ 98, 108, 116).

На доповнення до уже наявної практики ЄСПЛ, 4 липня 2023 р. Суд ухвалив рішення у справі Glukhin v. Russia, де описує порушення державою своїх зобов’язань за Конвенцією щодо застосування технології розпізнавання обличчя.

Без сюрпризів – у Росії порушують права людини

Справа Glukhin v. Russia стосується адміністративного затримання заявника за те, що він не повідомив органи влади про намір провести одиночний пікет. Під час розслідування поліція використовувала технологію розпізнавання облич.

У вересні 2017 року понад 3000 камер в Москві були обладнані системою розпізнавання обличчя. Навесні 2018 року камери відеоспостереження з системою розпізнавання встановили у метрополітені. У 2019 році система розпізнавання облич була протестована у реальному часі (§ 5).

23 серпня 2019 року заявник їхав московським метро з картонною фігурою активіста Костянтина Котова (раніше заарештований за порушення порядку проведення публічних заходів). За кілька днів заявника заарештували, коли він також їхав у метро (§ 7).

Міліція виявила фотографії та відео заявника, який проводить одиночний пікет під час моніторингу загальнодоступного Telegram-каналу. Вони зробили скріншоти Telegram-каналу, зберігали їх і нібито застосували на основі цих зображень технологію розпізнавання облич, щоб ідентифікувати заявника. Визначивши місце відео, міліція також зібрала відеозаписи з камер відеоспостереження, встановлених на цій станції метро, а також на двох інших станціях, через які проїхав заявник.

У ході розслідування також нібито використано камери відеоспостереження з функцією розпізнавання обличчя в реальному часі, встановлені в московському метро, аби знайти та затримати заявника. Скріншоти Telegram-каналу і відеозаписи з камер відеоспостереження згодом були використані як докази у справі про адміністративне правопорушення проти заявника (§ 68).

30 серпня 2019 року заявника затримали на станції метро та доставили до відділку міліції, де на нього склали протокол про адміністративне правопорушення за порушення встановленого порядку проведення масових заходів. У звинуваченнях стверджувалося, що 23 серпня 2019 року заявник провів одиночну демонстрацію на станції метро та в потязі метро, і тому мав повідомити місцеву владу про намір провести одиночний пікет (§ 12).

Заявник, у свою чергу, скаржився на те, що оперативно-розшукові заходи, проведені для встановлення його особи, були незаконними, бо мали здійснюватися відповідно до закону “Про оперативно-розшукову діяльність”, який не передбачає такі заходи для розслідування адміністративних правопорушень. Заявник також наголосив, що обробка його персональних даних у рамках провадження про адміністративне правопорушення, включаючи використання технології розпізнавання обличчя, порушила його право на повагу до приватного життя (§ 16, 58).

Дискусія щодо втручання у приватність

ЄСПЛ розглянув скаргу заявника за статтею 8 Конвенції – порушення права на повагу до приватного життя (в частині неналежної регламентації та необґрунтованої обробки персональних біометричних даних шляхом використання вкрай нав’язливої технології розпізнавання обличчя), а також за статтею 10 Конвенції – свобода вираження поглядів (в частині безпідставного засудження за адміністративне правопорушення мирного одиночного демонстранта).

Для цілей цього матеріалу ми зупинимося на першій частині – порушенні права на повагу до приватного життя.

У своїй скарзі заявник стверджував, що його зафільмували камери відеоспостереження, встановлені в московському метро та ідентифікували за допомогою технології розпізнавання обличчя. Водночас, не було судового рішення про дозвіл на збір, зберігання та використання відеозаписів із ним. Наявна законодавча база, що слугувала правовою підставою для втручання, на думку заявника, не відповідала вимозі “якості закону”, оскільки була надто нечіткою та не передбачала ані попереднього судового дозволу, ані будь-якого подальшого судового контролю. Заявник також стверджував, що втручання в його право на повагу до приватного життя не переслідувало жодної “легітимної мети” і не було “необхідним у демократичному суспільстві” (§§ 60, 61).

Натомість, уряд стверджував, що заявник вчинив адміністративне правопорушення, а тому всі заходи, які вжила міліція проти нього, були законними та обґрунтованими (§ 62).

Третя сторона, організація Article 19, зауважила у своїй інтервенції, що технологію розпізнавання обличчя слід використовувати з особливою обережністю та супроводжувати відповідними правовими гарантіями. Масове відстеження з використанням біометричних даних, зокрема за допомогою технології розпізнавання облич, становить одну з найбільших загроз фундаментальним правам людини в епоху цифрових технологій. Вона загрожує праву на повагу до приватного життя і має сильний негативний, стримуючий вплив на інші права, зокрема права на свободу вираження поглядів і свободу зібрань. Сам факт усвідомлення того, що за людьми стежать, а їхнє пересування відслідковується, може перешкоджати людям реалізувати своє право на протест і вільно висловлювати свою думку в публічних місцях (§ 63).

Позиція ЄСПЛ

При розгляді справи ЄСПЛ звернув увагу, що російська сторона не заперечувала “втручання” у право заявника на повагу до його приватного життя відповідно до статті 8 Конвенції. Поза увагою відповідача залишилося твердження заявника про те, що технологія розпізнавання обличчя була використана у двох випадках:

для ідентифікації його особи за фотографіями та відео, опублікованими в Telegram-каналі;
для визначення його місцезнаходження у реальному часі та арешту під час проїзду в московському метро.

Суд зауважив, що фотографії та відео, про які йдеться у справі, не містили жодної інформації, яка б дозволяла ідентифікувати заявника. Однак його ідентифікували менш ніж за два дні. Правоохоронні органи також не пояснюють, які оперативно-розшукові заходи були вжиті для встановлення його особи. Уряд прямо не заперечив використання технології розпізнавання облич у реальному часі та не надав жодних роз’яснень щодо заходів, використаних для встановлення особи заявника. Спроба заявника оскаржити законність застосовуваних пошукових заходів виявилася невдалою, оскільки суди відхилили його скарги в спрощеному порядку (§ 70).

За результатами розгляду справи, Суд встановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції, а використання технології розпізнавання обличчя з високим ступенем втручання в контексті реалізації заявником свого права на свободу вираження поглядів, передбаченого Конвенцією, є несумісним з ідеалами та цінностями демократичного суспільства, яке керується принципом верховенства права. При цьому обробку персональних даних заявника за допомогою технології розпізнавання у рамках провадження про адміністративне правопорушення не можна вважати “необхідною в демократичному суспільстві” (§§ 90).

У контексті удосконалення наявного в Україні нормативного регулювання та забезпечення приватності громадян, уникнення можливих порушень прав людини, важливими є такі висновки ЄСПЛ у справі Glukhin v. Russia:

У випадку впровадження технології розпізнавання обличчя необхідно мати детальні правила, які регулюють обсяг і застосування технологій, а також гарантії запобіганню зловживання та свавілля. Потреба в запобіжних заходах є більшою, якщо йдеться про використання технології розпізнавання обличчя в реальному часі (§ 82);
Застосування технології розпізнавання обличчя потребує високого рівня обґрунтування для того, щоб вважати таке втручання “необхідним в демократичному суспільстві”. Найвищий рівень обґрунтування необхідний для використання технології розпізнавання обличчя в реальному часі (§ 85);
Персональні дані, які розкривають політичні погляди людини, належать до окремої категорії конфіденційних даних, а тому потребують підвищеного рівня захисту (§ 86);
Якщо систему розпізнавання облич застосовують у слідчих діях, то при оцінці такого критерію для втручання у приватність, як “необхідність у демократичному суспільстві”, важливо враховувати характер і тяжкість правопорушень (§ 89).