16 березня 2026 року Центр демократії та верховенства права спільно з Українською агенцією з авторських та суміжних прав провели експертну онлайн-дискусію “Чи можливо заблокувати російську музику на стримінгових платформах? Європейські стандарти та національна політика”. Захід відбувся за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в межах спільної ініціативи “Вступаємо в ЄС разом”.
Учасники дискусії зійшлися в головному: швидкого і універсального рішення для обмеження російської музики на глобальних стримінгових платформах немає. Але вже зараз Україна може рухатися через поєднання санкційних механізмів, геоблокування, технічного розмежування контенту, кращої координації між інституціями та системної підтримки українського музичного продукту.
Це не лише про музику, а про гроші, вплив і безпеку
Однією з наскрізних думок дискусії стало те, що російська музика на стримінгах це не лише питання культурних вподобань. Йдеться і про монетизацію, і про роялті, і про податки, які врешті працюють на російську економіку, а також про довготривалий культурний та інформаційний вплив.
Саме цю рамку на початку розмови задав виконавчий директор ГО “УААСП” Сергій Шаповал, наголосивши, що “кожне таке прослуховування – це гроші”. Фронтмен гурту “Антитіла” та заступник Голови Авторської ради ГО “УААСП” Тарас Тополя, своєю чергою, підкреслив, що тема вже давно вийшла за межі простої дискусії: “Це вже не те, що назріла тема – це вже червона тема”.
Учасники неодноразово поверталися до тези, що російський контент працює не лише як музичний продукт, а і як інструмент культурної експансії, який підсилюється алгоритмами рекомендацій, звичками аудиторії та слабкою реакцією платформ.
Найбільш реалістичний інструмент зараз – санкції і геоблокування
У практичній частині обговорення спікери досить чітко окреслили, що на цьому етапі найреальніший шлях – точкове обмеження доступу до контенту через санкційні рішення з подальшим зверненням до платформ щодо геоблокування на території України.
Народний депутат та голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв наголосив, що Україна має шукати не декларативні, а дієві рішення, які можливо втілити на практиці, зокрема в частині взаємодії зі стримінговими платформами. Він звернув увагу, що навіть у межах євроінтеграційних зобов’язань і регулювання платформ (зокрема в логіці DSA) Україні доведеться вибудовувати власний баланс між правилами та безпековими потребами, а також формувати реальні інструменти впливу, які будуть сприйматися платформами серйозно. Саме в цьому контексті прозвучала одна з центральних цитат дискусії: “Якщо ми будемо розмовляти лагідно але носити з собою велику палицю, то це буде добра історія”.
Уповноважений Президента з питань санкційної політики Владислав Власюк описав санкційний підхід як основний робочий механізм, а представники державних органів підтвердили, що він уже використовується у взаємодії з платформами. За словами учасників, окремі кейси дають результат, особливо там, де йдеться про YouTube. Водночас, зі стримінговими сервісами ситуація складніша: навіть підсанкційні артисти часто залишаються доступними в Україні.
Олександр Санченко, голова підкомітету з питань музичної індустрії комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, акцентував на тому, що Україна вже має досвід обмеження російського контенту в офлайн-середовищі, на телебаченні, радіо та в публічному просторі, але стримінгові платформи залишаються “сірою зоною”, де ці інструменти не працюють напряму. Саме тому, за його словами, сьогодні ключове завдання це не шукати ідеальну модель, а вибудувати робочий процес: від ідентифікації проблемного контенту до швидкого запуску санкційних процедур і комунікації з платформами. Він підкреслив, що ефективність залежить не лише від самих інструментів, а від їхньої регулярності та координації: без цього навіть правильні рішення залишаються точковими і не дають системного ефекту.
Чому платформи так складно змусити діяти
Окрема лінія дискусії стосувалася того, чому навіть за наявності політичної волі та аргументів результат не приходить швидко. Йшлося про саму правову модель роботи платформ.
Ігор Розкладай, заступник директорки Центру демократії та верховенства права, головний експерт з медійного права та модерації контенту в соціальних мережах, нагадав, що великі платформи юридично сприймають себе насамперед як посередників, а не творців контенту, тому намагаються уникати будь-якої додаткової відповідальності. Якщо контент формально не порушує їхніх правил або законодавства, вони не мають мотивації реагувати. Як він підсумував: “Нема порушення – нема підстав для реакції”.
Євген Пронін, адвокат, керуючий партнер Pronin&partners, і Дмитро Гузій, головний спеціаліст відділу співробітництва з національними та міжнародними інституціями у сфері інтелектуальної власності Міністерства економіки України, додатково підсвітили іншу складність: проблема давно вийшла за межі окремих артистів. Йдеться також про дистриб’юторів, агрегаторів, ID-акаунти, через які поширюється контент, а ще про мімікрію російських виконавців під “іноземних” артистів через інші юрисдикції. Саме тому, як підкреслювали учасники, у більшості випадків відсутні прямі порушення правил платформ, тому основним інструментом залишається санкційний підхід. Водночас Євген Пронін описав практику пошуку “обхідних” юридичних рішень, зокрема через відкриття кримінальних проваджень щодо окремих осіб, що створює додаткові підстави для блокування їхнього контенту. Такий підхід дозволяє діяти навіть у випадках, коли прямі санкції складно застосувати.
“Абсолютно все зараз зводиться до санкцій – іншого механізму немає, окрім прямих порушень закону. Але ми шукаємо додаткові юридичні підстави, наприклад через кримінальні провадження, щоб мати можливість блокувати контент”, – підкреслив Євген Пронін.
Обмежень недостатньо: потрібна українська альтернатива
Ще одна важлива думка, яка прозвучала майже в усіх блоках дискусії: обмеження російського контенту не працюватиме довго без створення якісної української альтернативи.
Ганна Красноступ, директорка Департаменту стратегічних комунікацій та промоції української культури Мінкульту, наголосила, що навіть без повного законодавчого інструментарію вже зараз можна рухатися щонайменше у двох напрямах: пропонувати платформам технічно розмежувати поширення контенту з урахуванням геноцидальної риторики – і паралельно створювати власний якісний культурний продукт. Такий підхід, за її словами, є одним із небагатьох, який можна аргументувати у діалозі з платформами вже зараз, адже контент із ознаками пропаганди війни чи мови ворожнечі потенційно підпадає під їхні внутрішні правила і може стати підставою для обмеження навіть без спеціального національного регулювання.
Анастасія Образцова, виконавча директорка Українського культурного фонду, підкреслила, що повне “виключення” російського контенту навряд чи буде можливим без конфлікту з принципами свободи вираження та європейськими стандартами, тому потрібен саме набір інструментів, де підтримка української музики буде не другорядною, а центральною частиною рішення.
Павло Стрілецький, засновник дистрибуційної платформи незалежної музики muzika.ua, звернув увагу, що самі платформи мислять категоріями ринку, аудиторії та бізнесу, тому Україні важливо не лише вимагати, а й працювати над власною присутністю в цих екосистемах. За його словами, українська музика має шанс бути не лише “внутрішньою альтернативою”, а й культурним продуктом, який може просувати Україну і її цінності у світі.
Цю ж рамку на рівні державної політики окреслила Олена Ковальська, заступниця керівника Офісу Президента України. Вона наголосила, що російська музика на стримінгах – це не лише питання культури, це питання національної безпеки. Водночас, за її словами, держава готова вкладатися в український продукт, зокрема через програму “1000 годин українського контенту”, але сам зміст і якість цього продукту мають забезпечувати митці та індустрія.
Що учасники назвали наступними кроками
У фінальній частині дискусії розмова перейшла від аналізу проблеми до практичної рамки подальших дій. Серед ключових наступних кроків учасники називали:
- створення постійного каналу координації між державними органами, індустрією, правниками та громадським сектором для швидкого реагування на нові кейси;
- регулярний моніторинг стримінгових платформ і топів, щоб вчасно виявляти проблемний контент, а не реагувати лише на найбільш резонансні випадки;
- системну підготовку доказової бази і санкційних подань щодо артистів та інших суб’єктів, які підтримують агресію або сприяють її легітимації;
- використання майбутнього регулювання цифрових платформ для посилення формальних каналів взаємодії з ними;
- розвиток аналітики щодо того, який саме український контент потребує підтримки, щоб не просто забороняти, а реально заміщувати російський продукт у конкретних жанрах, форматах і аудиторіях.
Головний висновок дискусії полягав у тому, що блокування російської музики на стримінгах не зводиться до одного рішення і точно не буде досягнуте однією забороною. Йдеться про довшу роботу на стику санкційної політики, цифрового регулювання, міжнародної взаємодії, ринкової аналітики та розвитку українського культурного продукту.
Саме така комбінована модель – точкові обмеження там, де вони вже можливі, і паралельне системне посилення української музики, сьогодні виглядає найбільш реалістичним шляхом.
Захід було проведено Центром демократії та верховенства права спільно з Українською агенцією з авторських та суміжних прав за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Вступаємо в ЄС разом”. Думки, висловлені під час заходу, є виключно відповідальністю Центру демократії та верховенства права та Української агенції з авторських та суміжних прав і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.
