Газета „Факти” має розповсюджуватися у герметичній упаковці

Верховна Рада запровадила тотальну цензуру. Але Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі все одно створити не вдасться.

Як повідомляла „Телекритика”, 20 листопада Верховна Рада ухвалила у третьому читанні та в цілому Закон України „Про захист суспільної моралі”. Схоже, тематика суспільної моралі на цьому тижні для політиків є провідною. Спочатку ще у вівторок зранку депутати, після обрання Геннадія Васильєва Генеральним прокурором, проголосували проект цього закону. За відсутності Голови комітету зі свободи слова Миколи Томенка та його заступника Юрія Артеменка (фракція „Наша Україна” не брала участі у засіданні) до депутатів звернувся формальний автор проекту Леонід Черновецький. Він черговий раз закликав депутатів побороти порнографію на телеекранах, однак депутати з ним не погодилися і проект відхилили. Той факт, що проект з’явився на голосування у вівторок, уже тоді викликав здивування, оскільки ще в понеділок проект планували голосувати лише в четвер. У кулуарах Верховної Ради ініціативу перенесення проекту приписували особисто Васильєву, який був основним лобістом проекту та його фактичним автором, оскільки після голосування поправок Васильєва у другому читанні він є автором більшості тексту закону.

Саме тим фактом, що від профільного комітету не було доповідача у вівторок, скористався у четвер Литвин, який знову поставив проект на голосування. Власне, профільний комітет проекту не підтримував взагалі, а тому його голова Микола Томенко закликав Литвина не порушувати Регламент і не ставити відхилений проект на повторне голосування. Однак це не подіяло, і проект був успішно проголосований („за” – 278). (Для довідки. П. 5 статті 6.7.4. Регламенту ВР – „Пропозиція або проект акта, які не отримали необхідної більшості голосів на підтримку, вважаються відхиленими”; п. 1 статті 6.4.8. „Законодавча пропозиція чи законопроект, не прийняті Верховною Радою остаточно, з її рішенням щодо них відразу направляються Секретаріатом Верховної Ради Президенту України та Уряду.”). Та – за закон проголосували практично всі фракції, включаючи опозицію, за винятком „Нашої України”.

Що саме несе в собі закон і чому його не підтримали комітет зі свободи слова та фракція „Наша Україна”? Дію закону можна проілюструвати на прикладі газети „Факти”, яка розміщує на останній сторінці фото напівоголених моделей і, відповідно до закону, буде вважатися такою, що розповсюджує продукцію еротичного характеру (стаття 1 Закону:“продукція еротичного характеру – будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована …продукція засобів масової інформації… що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою”). Які ж вимоги до поширення газети „Факти” встановлює закон?

1. Для продажу газети потрібно буде отримати позитивний висновок Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (далі – Національна комісія) перед поширенням кожного видання (ст. 10, ст. 11 п. 1).
2. При розповсюдженні поштою кожна газета має бути поміщена у непрозору герметичну упаковку (ст. 11 п. 3).
3. При розповсюдженні в кіосках буде достатньо лише герметичної упаковки (ст. 11 п. 3).
4. Розповсюдження можливе тільки у місцях, спеціально визначених органами державної влади та місцевого самоврядування (ст. 8 п. 1), однак без дозволу можна буде поширювати в медичних закладах, які мають ліцензію на надання медичної допомоги особам з сексуальними розладами (ст. 8 п. 4).

Такі „приємні” несподіванки чекатимуть не тільки газету „Факти”, але й усі засоби масової інформації, а також усіх інших, чия діяльність хоч якось стосуватиметься еротики – видавців книжок, рекламістів, театри (особливо дістанеться Віктюку), музикантів тощо. Більше того, відповідно до сфери дії закону (стаття 4), його дія поширюватиметься також на всіх громадян і, що найцікавіше, навіть у тому випадку, коли вони знаходитимуться за межами України!

Жорстке регулювання у вигляді дозволів та ліцензій на будь-які операції з сексуальною та еротичною продукцією в сукупності з широкою дефініцією еротики призводить до обов’язку друкованих та електронних ЗМІ погоджувати свої передачі, статті, фотознімки у Національній комісії. Таке регулювання не можна назвати нічим іншим, як офіційною цензурою. Це вже не „темники”, існування яких може викликати в когось сумніви через їх прихованість. Закон про суспільну мораль – це закон про відверту і неприховану цензуру, яку хоче запровадити Верховна Рада. Чому я так впевнено заявляю про цензуру? Формальними юридичними (вузькими) ознаками цензури є можливість органу державної виконавчої влади (тобто не суду і не парламенту) заборонити поширення будь-якого матеріалу засобами масової інформації чи в інший спосіб ще до моменту такого поширення.

А прийнятий Закон прямо вимагає попереднього погодження матеріалів у Національній комісії. Наприклад, п.1 статті 8: „Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру дозволяється за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі”; п. 1 статті 11: „Продаж і розповсюдження друкованої продукції та поліграфії сексуального чи еротичного характеру дозволяється лише за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі і в спеціально відведених місцях”;п. 2 статті 13: „Аудіо-, радіо-, кіно-, відеопродукція сексуального характеру, з елементами еротики, підлягає оцінці Національній експертній комісії з питань захисту суспільної моралі”.

У той же час не слід навіть нагадувати, що Конституція України прямо забороняє цензуру і з цього правила немає жодних винятків!

Окрім цензури, закон містить дуже багато інших речей, негативних для ЗМІ та свободи слова в цілому. Стаття 9закону запроваджує тотальне ліцензування будь-якої діяльності, пов’язаної з обігом сексуальної чи еротичної продукції. Спеціальні додаткові ліцензії необхідні будуть усім телекомпаніям, які транслюють еротичні фільми – „Ліцензування діяльності по створенню, транслюванню та розповсюдженню телерадіокомпаніями України кіно,- аудіо,- відеопродукції еротичного чи сексуального характеру здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.” Це все на додачу до дозволів Національної комісії та ліцензій на фільми органу влади у сфері культури. Оскільки закон складається зі статей різних авторів, ці статті часто дублюються і не узгоджуються між собою.

Цікавою є також позиція закону, яка забороняє видавати еротичні книжки, якщо вони не зареєстровані як друковані ЗМІ! Стаття 11 п. 2:„Реалізація еротичної друкованої продукції чи друкованої продукції засобів масової інформації сексуального чи еротичного характеру, що не зареєстрована у відповідності до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, забороняється.” Фактично це заборона видавати еротичні книжки взагалі, тому що. відповідно до закону про пресу, неперіодичні видання ніхто не зареєструє як ЗМІ.

Із закону можна почерпнути також цікаві слова, такі як „бузувірство”, „блюзнірство”, „невігластво”. Якщо ви захочете дізнатися, що це таке, то одразу зазначу: що б це не було, закон його забороняє.

Надзвичайно великі повноваження з контролю отримує Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі. Зокрема, вона здійснює „попередження розповсюдження та заборону демонстрації фільмів, програм, інформаційних матеріалів, видовищних заходів тощо, які завдають шкоди моральності суспільства” (стаття 19). Однак найбільш цікаво те, що створити Комісію відповідно до цього закону просто неможливо! Закон визначає, що чисельність та склад Національної комісії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням її голови. А голову … обирають члени Комісії зі свого складу, ті ж самі, які за поданням цього голови призначаються! Саме в такій редакції прийнято закон.

Закон містить багато інших не менш цікавих положень, про які можна було би ще багато написати. Натомість хочеться відзначити декілька більш загальних речей.

По-перше, для того, щоб писати закони про суспільну мораль, потрібно чітко усвідомити, у чому в нас є проблеми і яких змін ми хочемо досягнути, а не просто грати на настроях виборців, найбільш активними з яких завжди були пенсіонери. Я не бачу проблем із порнографією на наших телевізійних екранах, про що найчастіше говорять автори, тому що порнографії там немає. Всі фільми проходять експертизу у міністерстві культури і розміщуються тільки у визначений Національною радою час. При цьому чинні українські вимоги до експертизи та часу трансляції фільмів одні з найжорсткіших у Європі! Ситуація мені нагадує анекдот, коли дідусь запрошує інспекцію зі словами, що у нього з вікна видно, як у будинку навпроти миється оголена дівчина, і це йому страшенно заважає. Коли ж комісія нічого не виявила, він запитав, чи вилазили вони на шафу, щоб подивитися звідти.

По друге, особи, які публічно декларують свою релігійність, на мою думку, не мають „морального” права писати закони про мораль для всього суспільства. Релігійні стандарти моральності завжди набагато вищі і зовсім не обов’язково сприйматимуться більшістю населення. Суспільна мораль – це принципи, які поділяє переважна більшість населення держави, пересічні люди, а не крайні погляди окремої групи людей. Більше того, закони, які встановлюють обмеження на обіг порнографічної чи еротичної продукції, як правило, спрямовані виключно на усунення неповнолітніх від такої продукції. При цьому для дорослого населення залишається вибір споживати таку продукцію чи ні.

Закон про суспільну мораль вражає розмахом негативів. Сподіваюся, що самі засоби масової інформації детально вивчать його положення і звернуться до Президента з проханням заветувати закон. У свою чергу, не маю сумнівів, що народні депутати ще будуть повертатися до питань суспільної моралі. Сподіваюся, у майбутньому вони більш реалістично оцінюватимуть ситуацію і не будуть „вилазити на шафу”.

Тарас Шевченко, Інститут Медіа Права