Гучні скандали, пов’язані з втручанням у виборчий процес інших країн, здебільшого починалися зі звинувачень у поширенні дезінформації. Одним із найвідоміших прикладів є вибори 2016 року в США, під час яких Росія проводила скоординовані кампанії у Facebook та Twitter, розповсюджувала новини у друкованих та онлайн ЗМІ та маніпулювала думками громадян США [1]. Однак мало хто знає, що це лише одне із сотень, якщо не тисяч, подібних втручань у демократичні процеси по всьому світу. Інші приклади включають поширення дезінформації, маніпуляції та пропагандистські кампанії США в Ірані та Афганістані [2], втручання Китаю у вибори на Тайвані, в Австралії та США [3], втручання Росії у виборчі процеси в Україні [4] та багато інших менш відомих, але впливових втручань.
Згідно з визначенням Комісії ЄС, дезінформація – це «неправдива інформація або інформація, що вводить в оману (і що можливо перевірити), яка створюється, подається і поширюється з метою отримання економічної вигоди або навмисного обману громадськості та може завдати шкоди суспільству» [5]. Якщо коротко – це матеріали, які є одночасно неправдивими і шкідливими, спрямованими на заподіяння шкоди цінностям, що охороняються. Отже, очевидно, що перелічені вище дії є прикладами підривної діяльності. Однак виникає питання щодо їхньої легітимності та кваліфікації за міжнародним правом. Чи можуть вони бути підставою для настання юридичної відповідальності? Якщо ні, то який їхній статус нині – допустимі дії, правовійна чи всього лиш заборонені на національному рівні дії щодо обміну інформацією? Як держави борються з такими кампаніями і чи можна вважати ці реакції належними?
Де закінчуються порушення, починаються зловживання
Втручання у виборчий процес може мати різні прояви – від махінацій з бюлетенями для голосування [6], блокування входу на виборчі дільниці [7] чи фізичного примусу до голосування [8] до поширення спотвореної інформації про кандидатів [9], маніпуляцій зі зміною дати виборів [10] чи дезінформаційних кампаній у соціальних мережах. Така зловмисна діяльність здійснюється як національними, так і іноземними органами влади. Щодо останніх обґрунтовано виникають питання суверенітету, принципу невтручання та порушення права на вільні вибори. Основна проблема полягає в тому, щоб визначити, чи кампанії з дезінформації досягають порогу для порушення права на невтручання, чи вони розглядаються як зловживання правом без примусу [11] (адже за міжнародним правом заборонено лише таке втручання, яке є насильницьким або прямо суперечить волі держави), що тягне за собою юридичну відповідальність у дуже рідкісних випадках, якщо взагалі тягне.
Концепція суверенітету передбачає незалежність держави у її діяльності на певній території, як це було встановлено в арбітражному рішенні у справі острова Пальмас [12]. Відповідно до рішень у справах Lotus (Лотус) і Nicaragua (Нікарагуа) це означає, що держави «не можуть здійснювати [свої] повноваження в будь-якій формі на території іншої держави» [13], що охоплює політичну, економічну, соціальну та культурну системи та формування внутрішньої та зовнішньої політики в цих напрямах [14]. У цьому відношенні вибір держави, про який йде мова, може бути «політичним і обумовленим обставинами, а не виключно або постійно правовим» – тобто йдеться і про певні рішення, які не є винятково адміністративними [15]. Тому вибір політичного устрою, зокрема шляхом вільних і чесних виборів, належить до сфери суверенних повноважень. Будь-яка з цінностей, що охороняються, може зазнавати зовнішнього впливу виключно на основі вільної згоди держави [16] з усвідомленням впливу таких дій на добробут її населення [17]. У зв’язку з цим у справі Нікарагуа Міжнародний суд визначив примус як необхідний елемент втручання [18]. Так, порушення виникає у разі несанкціонованого насильницького втручання в будь-якій формі або спроби створення загрози для держави [19], включно з прямим чи опосередкованим сприянням підривній діяльності, втручанням у громадянські конфлікти чи сфери, що, природно, вважаються такими, в яких рішення приймаються самою державою [20]. Поняття «сфер, рішення в яких приймаються на розсуд держави» включає оброблення даних з Інтернет-доменів [21] або комп’ютерних систем [22]. Кіберсфера, яка згідно з Талліннським мануалом включає фізичний, логістичний і соціальний рівні кібероперацій, тісно пов’язана з принципом державного суверенітету [23]. Отже, кібервтручання також можна розглядати як порушення принципу невтручання. Однак чи всі форми кібервтручання прямо заборонені міжнародним правом?
Деякі вчені підкреслюють, що кібероперації з метою примусу слід відрізняти від кібероперацій, метою яких є просто вплив чи переконання [24]. Міністерство закордонних справ Нідерландів наголосило, що метою кібервтручання має бути вплив на зміну поведінки держави-мішені. Вчений Майкл Шмітт підкреслив, що спроби домогтися зміни режиму шляхом маніпулювання громадською думкою напередодні виборів є неправомірним втручанням [25]. Однак у своїх роботах він не уточнив форми маніпуляцій, які вважаються неприпустимими. Оскільки проста публікація у Facebook із оманливою заявою щодо виборів за кордоном тоді може вважатися порушенням міжнародного права (що, очевидно, не є метою наявної правової бази). Чинні міжнародні норми забороняють обмежені види діяльності в кіберпросторі, і жоден нормативний акт не стосується питання дезінформації. Наприклад, Конвенція про кіберзлочинність забороняє фізичне втручання в дані, правопорушення, пов’язані з дитячою порнографією та порушенням авторських прав, а також перехоплення даних про контент [26]. Подібним чином Талліннський мануал охоплює насамперед цілісність кіберінфраструктури, такої як кабелі, маршрутизатори, сервери чи комп’ютери, а також осіб, які діють у кіберсфері з точки зору юрисдикції [27]. Коментарі до цього Мануалу свідчать про відсутність консенсусу щодо кваліфікації випадків відсутності фізичних ушкоджень, як порушення принципу невтручання (коли вплив здійснюється не на інфраструктуру, а не споживачів інформації). Крім того, щодо регулювання контенту робиться посилання на міжнародне право прав людини, яке досі не виробило належної відповіді на дезінформацію. У сфері пропаганди – Міжнародна група експертів вважає, що вона відповідає принципу суверенітету [28]. Проте стаття 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права містить вимогу щодо заборони будь-якого висловлювання, яке може бути підбурюванням до війни, дискримінації або насильства [29]. Таким чином, дезінформація може вважатися незаконним втручанням, лише якщо вона має фізичні наслідки, такі як заворушення, мітинги із застосуванням насильства або початок збройних дій (або високу ймовірність настання таких наслідків). В іншому випадку вона відповідає наявним обмеженням щодо контенту і не може бути кваліфікована як примус з боку іншої держави, а тому потрапляє в сіру зону регуляторних механізмів.
Так само немає чіткого міжнародного регулювання невтручання у виборчий процес інших держав за допомогою кіберзасобів [30]. Хоча Талліннський мануал може передбачати захист критичної виборчої інфраструктури від певних форм фізичного втручання, менш примусове нефізичне втручання в ньому не розглядається. Воно може включати створення діпфейків, підтримку опозиції шляхом републікації її тез тощо. Це не є прямим тиском, а радше підтримкою вже наявних думок і наративів. Для порівняння, кібератака Росії на сайт Національного комітету Демократичної партії та подальший витік конфіденційних документів під час виборів у США у 2016 році, а також злом електронної пошти під час виборів в Україні [31] є достатньою підставою для визнання цих дій порушенням. Водночас скоординована неавтентична поведінка у Facebook навряд чи підпадає під категорію порушення. Наприклад, кампанія в соціальних мережах, можливо «організована на підтримку політичних інтересів Ірану», зокрема облікові записи в Twitter, які видавали себе за кандидатів від Республіканської партії в Палату представників у 2018 році, не можна кваліфікувати як незаконні за відсутності належної нормативної бази [32]. Подібні ситуації траплялися під час виборів президента Франції в 2017 році та під час референдуму щодо Брекзиту [33]. Незважаючи на відсутність правового регулювання, вони призвели до значних правових наслідків, оскільки в обох випадках вплив цих дій був досить значним.
Підсумовуючи, іноземні кампанії з дезінформації рідко кваліфікуються як порушення суверенітету, принципу невтручання чи відповідних прав людини. У той же час, вони мають величезний вплив на політичний порядок денний різних держав, демократичні процеси та верховенство права. Основною причиною такої поведінки є відсутність чітких правил, що дозволяє державам зловживати законом, розтягувати та спотворювати юридичні поняття та прикриватися ідеєю законного внеску в політичну дискусію. Де-факто держави вдаються до правовійни, щоб вести зловмисну діяльність та уникнути відповідальності. Отже, з якими інструментами, впливом і потенційними рішеннями ми стикаємося, аналізуючи дезінформацію як прояв правовійни?
Дезінформація як виграшна стратегія ведення правовійни
Правовійна — це зловживання державою наявними правовими нормами з метою досягнення переваги в політичному, військовому, соціальному або будь-якому іншому вимірі. Дезінформація, яка поширюється здебільшого через соціальні мережі, безпосередньо використовує прогалини в регулюванні, відсутність правових норм або нечіткість правових понять, з метою донести шкідливий наратив до відповідних представників громадськості. Однією з проблем сучасності є відсутність міжнародного правового регулювання соціальних мереж [34], що дозволяє будь-якій людині поширювати заяви, що вводять в оману, з будь-якої точки світу. Якщо платформа не має статусу юридичної особи в державі, механізм санкцій до неї практично не застосовується, а блокування взагалі вважається непропорційним заходом у відповідь [35]. Як наслідок, будь-яка людина, яка бажає поширювати недостовірні новини або яку найняли для цього, може продовжувати таку діяльність, не боячись, що її хтось перешкодить або притягне до відповідальності.
У цьому відношенні цікаво проаналізувати зобов’язання держави щодо належної перевірки для запобігання незаконній або зловмисній діяльності, що має місце на її території [36]. Наприклад, можна уявити випадок, коли територія держави A використовується недержавними суб’єктами для поширення передвиборної дезінформації в державі B через платформу, зареєстровану в державі C. Як зазначено в матеріалах справи щодо протоки Корфу, «всі держави зобов’язані не дозволяти свідоме використання своєї території для дій, що суперечать правам інших держав» [37]. Але яка держава несе відповідальність у наведеному прикладі – держава A чи держава C? Хто має вжити заходів для припинення ймовірного зловживання правом і чи існує якийсь нормативний акт, який уповноважує на це? Це запитання може стати ще складнішим, якщо врахувати можливість забезпечення анонімності в Інтернеті, що дозволяє зберегти розташування недержавних суб’єктів у відносній таємниці. Хто відповідатиме за виявлення місця розташування розповсюджувачів дезінформації? Оскільки наразі такого обов’язку не існує, швидше за все, явного порушення не буде. Бо держава керуватиметься виключно доброю волею у виявленні «порушників». Однак, якщо державі вигідно дозволяти таку діяльність, то жодної відповідальності за ігнорування кампаній з дезінформації, що розповсюджуються з її території, не настане. Таким чином, принцип належної перевірки не порушується, а зловмисна діяльність продовжуватиметься, впливаючи на демократичні процеси в сусідніх країнах. Аналогічно, держава може давати вказівки або інструкції недержавним суб’єктам на своїй території або за її межами, спрямовані на втручання у закордонний виборчий процес. Встановити зв’язки буде дуже важко, а то й взагалі неможливо, як відповідно до права міжнародної відповідальності держав, так і на практиці.
Ще один важливий аспект, частково описаний в попередньому розділі, полягає в тому, що кампанії з дезінформації не завжди відображають бачення держави, що втручається. Іноді наративи лише підсилюють уже наявну позицію [38], наприклад підтримують опозицію, меншини або радикально налаштовані групи. Згідно з оцінками 72% російських кампаній з дезінформації в 2017 році спрямованих на Ізраїль, Саудівську Аравію, Великобританію та США, передбачали здебільшого підтримку опозиції на виборах [39]. У таких випадках практика не має примусового чи маніпулятивного характеру, а спрямована на збільшення кількості контенту та заповнення мережі необхідними наративами. Подібним чином під час референдуму в Іспанії кілька російських фейкових облікових записів у соціальних мережах висловлювали підтримку проголошення незалежності Каталонії [40], поширюючи ідеї, які вже існують серед громадян Іспанії [41]. Аналогічно під час сумнозвісного втручання Росії у вибори в США 2016 року, 7000 протрампівських облікових записів на різних платформах соціальних мережах взаємодіяли з національними публічними сторінками, обліковими записами, ботами та профілями справжніх прихильників Трампа [42]. Крім того, деякі інструменти, на кшталт VPN, та платформи анонімного обміну повідомленнями, як-от WhatsApp, Telegram та LINE, є надзвичайно ефективними в поширенні дезінформації, оскільки користувачів неможливо відстежити або ідентифікувати без втручання в їхнє приватне життя (вимагає спеціальної судової постанови та займає більше часу для правоохоронних органів). Наприклад, Росія залучала громадян Гани та Нігерії, яких наймали для створення та поширення контенту в соціальних мережах, в межах кампанії з дезінформації на президентських виборах у США в 2020 році [43]. За таких обставин дезінформацію, що поширюється з боку іншої країни, важче виявити, з нею важче боротися, а також важче довести її походження [44]. Відповідно, її вплив більш потужний, бо сприймається як природний потік громадської думки. Але які форми використовуються для найефективнішого поширення зловмисних наративів?
Маніпуляції, альтернативні факти та постправда – це найпоширеніші прояви правовійни в інформаційній сфері. Наприклад, державне російське інформаційне агентство Sputnik назвало тодішнього кандидата в президенти Франції Еммануеля Макрона агентом «великої американської банківської системи» [45], не збрехавши, але маніпулюючи інформацією про його зв’язки з американськими політиками. Подібним чином у межах кампаній Китаю з дезінформації, направлених проти Тайваню, використовували такі методи: знеособлювали персональні дані відомих осіб і створювали фейкових осіб з метою розповсюдження шкідливих наративів [46], спотворювали політичний порядок денний і навіть маніпулювали правовими концепціями. Інші випадки пов’язані зі звинуваченнями влади Великобританії у втручанні у регіональні справи [47], розпалюванні та підриві міжнародних відносин. Крім того, до арсеналу засобів дезінформації входить створення діпфейків кандидатів, які потім нібито «зізнаються в кричущій злочинній поведінці» [48]. Якщо вам здається, що жодного правового підтексту тут немає, то можна розглянути наслідки таких кампаній – а саме, програш кандидата на виборах, швидку та радикальну зміну політичного режиму, жорсткі дії в зовнішній політиці та навіть вчинення міжнародних злочинів.
Щодо постправди та альтернативних фактів, голландські кампанії для боротьби з дезінформацією під час виборів були спрямовані на дискредитацію створених тролями відео, повторних поясненнях, що ґрунтуються на доказах, і наданні офіційної правдивої версії [49]. Це найяскравіший приклад того, як насправді працює дезінформація та правовійна загалом. Оскільки інформаційне середовище наповнене різними поглядами на одну й ту саму подію, навіть найрозумніший читач може не помітити межу, після якої починаються маніпуляції. Це дозволяє експлуатувати внутрішній дискурс [50] та замінювати наявні правові поняття та їхні інтерпретації «сучасними винаходами» у сфері міжнародного публічного права та права на свободу вираження поглядів. У цьому плані російська стратегія дезінформаційних кампаній, за словами Шмітта, передбачає роботу в сірій зоні у сфері права, а також розширення цієї зони [51]. Зокрема, вчений влучно назвав її асиметричною правовійною, яка виходить далеко за межі простого неправильного сприйняття правових понять аудиторією.
Як наслідок, соціальні мережі не мають належних рекомендацій та інструкцій, оскільки тягар дезінформації, реальні факти та зловмисні наративи розмиваються та змішуються, спричиняючи плутанину в термінології, тлумаченнях та юридичній кваліфікації конкретних справ. Наприклад, модератори перестають розуміти, які дії є втручанням у вибори (і, отже, повинні бути видалені з публічного простору), а які є лише вираженням думок людини (хочби й хибних чи помилкових). Відповідно, платформи стають місцем для спотворення права, а саме правовійни та інших шкідливих операцій. Іноді вчені сприяють такій плутанині, створюючи безліч різних понять – виводять інформаційну війну з рамок правовійни, дають фейковим новинам, неправдивим наративам, війні громадських думок та багатьом іншим термінам абсолютно різні визначення [52]. З одного боку, такий методологічний поділ сприяє правовій оцінці інформаційної війни, а також структуруванню дослідження. З іншого боку, це призводить до фрагментації шкідливих дій і дозволяє уникнути відповідальності за такі дії ще легше, ніж раніше. Таким чином, дезінформація досягає мети – паралізує процес ухвалення рішень [53], спричиняючи зміну політичних позицій. Цей успіх, своєю чергою, призводить до подальшого застосування дезінформаційних практик. Але чи є ці наслідки найнебезпечнішими? Очевидно, що ні, оскільки кампанії з дезінформації не є й наполовину такими успішними в зміні політичних режимів, як заведено думати. Проте вони успішно підривають довіру до демократичних інститутів загалом, що в довготерміновій перспективі може призвести до краху верховенства права.
Якщо «загроза зловмисного втручання іноземних суб’єктів, спрямована на підрив виборчих процесів» [54] сприймається як реальна та достовірна, будь-який результат виборів може вважатися результатом, отриманим унаслідок впливу з-за кордону. Наприклад, було встановлено, що близько 2 мільйонів китайців організовано поширюють дезінформацію [55], спрямовану на зміну політичного порядку денного сусідніх держав напередодні виборів. Навіть якщо така кампанія не вплинула на результати виборів, проводилася в іншій країні або під час попереднього виборчого періоду, то загальна недовіра до здатності держави забезпечити вільну та справедливу процедуру голосування вже існує. Отже, будь-який обраний кандидат чи правовий інститут будуть вважатися нелегітимними, а це руйнуватиме державу зсередини. Подібним чином будь-яка дія новообраного парламенту буде вважатися дією, яка зазнала впливу ззовні, та відображає іноземну, а не національну позицію [56]. Крім того, якщо демократичну партію-переможця підозрюють у отриманні вигоди від іноземного інформаційного втручання, виникає ще одна правова проблема. Тут найкращим прикладом можуть бути вибори в США 2016 року, де протягом майже пів року після виборчої кампанії точилася гостра дискусія навколо легітимності президента США [57]. Водночас така діяльність Росії все-таки має не примусовий, а радше доповнювальний та підтримувальний характер. Таким чином, міжнародне право не порушується, але, очевидно, має місце зловживання.
Крім того, результат може бути ще гіршим, коли суспільство не хоче миритися з результатами виборів. Це може призвести до делегітимізації проведених виборів, спричиняючи періоди відсутності легітимної влади. Крім того, такі заклики до переобрання президента чи парламенту можуть мати насильницький та агресивний характер, що значно полегшує подальше поширення дезінформації, дестабілізацію та використання суспільної недовіри [58] іноземними суб’єктами. Послаблення соціальної згуртованості, як вторинний ефект іноземного втручання у вибори [59], може створити передумови для заворушень, дискримінації меншин і навіть розпаду держави. Проте не можна повністю приписати такі досягнення державі, яка проводить кампанії з дезінформації, оскільки прямого підбурювання може і не бути.
Крім того, наповнення інформаційного середовища недостовірною інформацією ставить під загрозу інститути журналістики та чинність нормативно-правової бази щодо свободи вираження поглядів. Оскільки це ілюструє неспроможність держави контролювати розповсюдження шкідливого контенту або встановити чіткі вказівки щодо його видалення в соціальних мережах. Ще один негатив – це охолоджуючий ефект для свободи слова [60], який відчувають діячі (що ведуть свою діяльність на законних підставах) через спроби уряду придушити нескінченні потоки дезінформації будь-якими доступними методами. Наприклад, поширення проросійської пропаганди та політичних наративів через «ВКонтакте» спричинило блокування цієї соціальної мережі в Україні [61]. Не вдаючись до аналізу необхідності, варто зазначити, що багато законних користувачів втратили платформу для обміну думками або для ведення економічної діяльності. У деяких випадках така реакція може навіть завдати більшої шкоди державі – вона виглядатиме прихильницею дискримінаційних практик.
Щодо обґрунтування цих дій, відповідальні держави намагаються довести, що втручання здійснюється недержавними суб’єктами, причинно-наслідкові зв’язки між діяльністю та шкодою не можуть бути встановлені або дії не досягають порогу втручання [62]. Іноді держави також намагаються спростувати звинувачення, стверджуючи, що вони є політично мотивованими [63], а зібраних доказів недостатньо, щоб кваліфікувати дії як втручання. У зв’язку з цим Міністерство закордонних справ Китаю зазначило, що «в Інтернеті повно теорій, які важко відстежити» [64], маючи на увазі той факт, що сайти та матеріали можуть бути фейковими, а походження джерела невідомим. Інша небезпечна реакція полягає у використанні авторитарних методів, які можуть стати підставою для подальших звинувачень на адресу держави. Наприклад, для боротьби з потоками китайської дезінформації Тайвань розробив численні закони про фейкові новини, неправдиву інформацію та дезінформацію, неправдиву пропаганду тощо [65]. На практиці ці заходи виявилися неефективними та суперечать міжнародним стандартам у сфері свободи слова [66]. Подібним чином відключення Інтернету та інші радикальні обмеження вважаються непропорційною відповіддю на іноземні кампанії з дезінформації [67].
Таким чином, іноземне втручання у виборчий процес є одним із найкращих прикладів правовійни, або залишаючись у сірій зоні правового регулювання, або будучи зловживанням законом. Крім того, воно призводить до видимих правових наслідків і зрушень у політичній рівновазі на міжнародній арені, з використанням усіх доступних інструментів для спотворення наявних цінностей, зменшення віри в демократію та верховенство права.
Висновки
Дезінформація, очевидно, не є найнебезпечнішим інструментом ведення правовійни з погляду тяжкості наслідків. Однак вона може бути неймовірно впливовою та складною з точки зору виявлення та надання доказів. Крім того, втручання інших держав у виборчий процес у формі кампаній з дезінформації може бути як порушенням міжнародного права, так і проявом правовійни. Тому дуже важливо розмежовувати ці випадки та встановити чіткий поріг для такого розмежування. Відсутність такого порогу дозволить численним суб’єктам виправдовувати своє втручання відсутністю правового регулювання та продовжувати таку зловмисну діяльність.
Крім того, іноземні кампанії з дезінформації мають шкідливі наслідки для міжнародного правопорядку в цілому – вони здатні спотворювати правові поняття, підірвати сприйняття та важливість демократичних інститутів і дестабілізувати ситуацію навіть у найбільш стабільних і впливових державах. Однак, незалежно від виду та ступеня негативного впливу, відповідь на таку правовійну не повинна перетворюватися на використання того самого інструменту. Альтернативні факти не повинні протиставлятися іншим альтернативним фактам, а маніпуляції не повинні призводити до перетягування канату на інший бік. Оскільки використання таких практик буде додатковим доказом ефективності правовійни в сучасному правовому порядку, що призведе до все більшого застосування таких практик по всьому світу.
[1] Ohlin J D (Олін Дж. Д.), Election Interference: International Law and the Future of Democracy (Втручання у вибори: міжнародне право та майбутнє демократії) (CUP, 2020) 231
[2] Nicolas A C (Ніколас А. С.), ‘Taming the Trolls: The Need for an International Legal Framework to Regulate State Use of Disinformation on Social Media’ (Приборкання тролів: необхідність міжнародної правової бази для регулювання використання державою дезінформації в соціальних мережах) (2018) том 107 GLJO 36, 39
[3] O’Connor S, Hanson F, Currey E and Beattie T (О’Коннор С., Хенсон Ф., Каррі Е. та Бітті Т.), ‘Cyber-enabled foreign interference in elections and referendums’ (Втручання інших держав у вибори та референдуми за допомогою кібертехнологій) (2020) <https://www.aspi.org.au/report/cyber-enabled-foreign-interference-elections-and-referendums> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[4] Weissmann A (Вайсманн А.), ‘How to Prevent Foreign Election Interference’ (Як запобігти іноземному втручанню у вибори) (2020) <https://www.lawfareblog.com/how-prevent-foreign-election-interference> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[5] Pielemeier О (Пілемейєр О.), ‘Disentangling Disinformation: What Makes Regulating Disinformation So Difficult?’ (Розплутати дезінформацію: Що робить регулювання дезінформації таким складним?) (2020) 2020 ULR 917
[6] Gabriel T and Wines M (Габріель Т. і Вайнс М.), ‘Trump Is Pushing a False Argument on Vote-by-Mail Fraud. Here Are the Facts.’ (Трамп висуває хибні аргументи щодо шахрайства під час голосування поштою. Ось факти.) (2020) <https://www.nytimes.com/article/mail-in-voting-explained.html> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[7] Corasaniti N and Saul S (Корасаніті Н. та Сол С.), ‘Trump Supporters Disrupt Early Voting in Virginia’ (Прихильники Трампа зірвали дострокове голосування у Вірджинії) (2020) <https://www.nytimes.com/2020/09/19/us/politics/trump-supporters-early-voting-virginia.html> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[8] Coynash H (Койнаш Г.), ‘Crimean Tatars boycott Russia’s illegitimate elections in occupied Crimea’ (Кримські татари бойкотують незаконні вибори до Державної Думи РФ в окупованому Криму) (2016) <https://khpg.org/en/1474246406> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[9] Salov v Ukraine (Салов проти України) Заява № 65518/01 (ЄСПЛ, 6 вересня 2005 р.), п.п. 111-113
[10] Vandewalker I (Вандевалькер І), ‘Digital Disinformation and Vote Suppression’ (Цифрова дезінформація та втручання в голосування) (2020) <https://www.brennancenter.org/our-work/research-reports/digital-disinformation-and-vote-suppression> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[11] Schmitt M N (Шмітт М. Н.), Tallinn Manual 2.0 on the International Law Applicable to Cyber Operations (Талліннський посібник 2.0 з міжнародного права, що застосовується до кібероперацій) (CUP, 2017) < https://cutt.ly/oTewb1m> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[12] Island of Palmas (Netherlands, USA) (Острів Пальмас (Нідерланди, США)) (ППТС, 4 квітня 1928 року) 829, 838
[13] Lotus case (France v Turkey) (Справа Лотус (Франція проти Туреччини)) (1927) ППМП Сер. А № 10, п. 45
[14] Military and Paramilitary Activities in and against Nicaragua (Nicaragua v United States of America) (Військова та парамілітарна діяльність у Нікарагуа та проти Нікарагуа (Нікарагуа проти Сполучених Штатів Америки)) (1986) МС Звіт 14, п. 263
[15] Rajan M S (Раджан М. С.), United Nations and World Politics: essays from a nonaligned perspective (Організація Об’єднаних Націй і світова політика: есе з точки зору неприєднання) (Нью-Делі: Har-Anand Publ (Хар-Ананд Пабл), 1995) 147
[16] Currie R J and Rikhof J (Каррі Р. Дж. та Рікхоф Дж.), International and Transnational Criminal Law (Міжнародне та транснаціональне кримінальне право) (Торонто: Ірвін, 2013) 2-ге видання, 390
[17] Memorial of Australia, Nuclear Tests (Australia v France) (Меморіал Австралії, ядерні випробування (Австралія проти Франції)) 1974 МС Зверн. 249, п. 454
[18] Military and Paramilitary Activities in and against Nicaragua (Nicaragua v United States of America) (Військова та парамілітарна діяльність у Нікарагуа та проти Нікарагуа (Нікарагуа проти Сполучених Штатів Америки)) (1986) МС Звіт 14, п. 205
[19] Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами, рез. 2625 ГА ООН, документ ООН A/1883 (1970)
[20] Наради з безпеки і співробітництва в Європі Заключний акт (Гельсінкі, 1975), пункт IV; Резолюція ГА ООН 2131(xx) від 21 грудня 1965 р.
[21] Trudel P (Трудель П.), ‘Jurisdiction over the Internet: A Canadian Perspective’ (Юрисдикція над Інтернетом: канадська точка зору) (1998) том 32 Int’l L. (Журнал міжнародного права) 1047
[22] Міністерство оборони США, юридичний департамент, Оцінка міжнародних правових питань в інформаційних операціях (1999) 2-е видання CNAIL 459, 485
[23] Schmitt M N (Шмітт М. Н.), Tallinn Manual 2.0 on the International Law Applicable to Cyber Operations (Талліннський посібник 2.0 з міжнародного права, що застосовується до кібероперацій) (CUP, 2017) < https://cutt.ly/oTewb1m> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[24] Schmitt M N (Шмітт М. Н. ), ‘Foreign Cyber Interference in Elections’ (Кібервтручання інших держав у вибори) (2021) том 92 Журнал Міжнародне правознавство 739, 786
[25] Там само 793
[26] Конвенція про кіберзлочинність (підписана 23 листопада 2001 р., набула чинності 1 липня 2004 р.) Серія єввропейских угод 185, статті 4, 9, 10, 21
[27] Schmitt M N (Шмітт М. Н.), Tallinn Manual 2.0 on the International Law Applicable to Cyber Operations (Талліннський посібник 2.0 з міжнародного права, що застосовується до кібероперацій) (CUP, 2017) < https://cutt.ly/oTewb1m> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[28] Принципи, що регулюють використання державами штучних супутників Землі для міжнародного прямого телевізійного мовлення, Рез. Генасамблеї 37/92, документ ООН. A/RES/37/92 (10 грудня 1982 р.), п. 13–14
[29] МПГПП (прийнятий 16 грудня 1966 р., набув чинності 23 березня 1976 р.) 999 Збірники Міжнародних договорів ООН 171, стаття 20
[30] Torossian B, Fagliano L and Görder T (Торосіан Б., Фальяно Л. та Гердер Т.), ‘Hybrid Conflict: Neither war, nor peace’ (Гібридний конфлікт: ні війна, ні мир) (2019-2020) <https://www.clingendael.org/pub/2019/strategic-monitor-2019-2020/hybrid-conflict/> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[31] Там само
[32] Kornbluh K, Goodman E P and Weiner E (Корнблу К., Гудмен Е. П. та Вайнер Е.), ‘Safeguarding Democracy Against Disinformation’ (Захист демократії від дезінформації) (2020) <https://www.gmfus.org/news/safeguarding-democracy-against-disinformation> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[33] Waldemarsson Ch (Вальдемарсон Ч.), ‘Safeguarding Democracy Against Disinformation’ (Захист демократії від дезінформації) (ADF, 2020)
[34] Schmitt M N (Шмітт М. Н.), ‘Foreign Cyber Interference in Elections: An International Law Primer’ (Кібервтручання інших держав у вибори: підручник з міжнародного права) (2021) < https://cutt.ly/7Tettrk> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[35] Дворовий М, ‘Чорний вівторок для блокувань сайтів, або як Страсбург рятує російський інтернет (і наш заодно)’ (2020) < https://cutt.ly/iTerIWt> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[36] Schmitt M N (Шмітт М. Н.), Tallinn Manual 2.0 on the International Law Applicable to Cyber Operations (Талліннський посібник 2.0 з міжнародного права, що застосовується до кібероперацій) (CUP, 2017) < https://cutt.ly/oTewb1m> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[37] Справа щодо протоки Корфу (Велика Британія проти Албанії) (1949) МС Звіт 4, 22
[38] Hanson F, O’Connor S, Walker M and Courtois L (Хенсон Ф., О’Коннор С., Вокер М. і Куртуа Л.), Hacking democracies: Cataloguing cyber-enabled attacks on elections (Злом демократій: каталог кібератак на вибори) (2019) Аналітична записка, доповідь № 16/2019, 13
[39] Goel A, Martin D A and Shapiro J N (Гоел А., Мартін Д. А. та Шапіро Дж. Н.), ‘Managing and Mitigating Foreign Election Interference’ (Управління втручанням інших держав у вибори та його пом’якшення) (2019) <https://www.lawfareblog.com/managing-and-mitigating-foreign-election-interference> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[40] Parfitt T (Парфіт Т.), ‘Catalonia crisis: Russia MEDDLED in referendum on breaking up Spain, spy chief claims’ (Каталонська криза: Росія втручалася в референдум щодо незалежності Автономної області Каталонія, стверджує голова розвідслужби) (2018) <https://cutt.ly/ZTeaHKT> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[41] O’Connor S, Hanson F, Currey E and Beattie T (О’Коннор С., Хенсон Ф., Каррі Е. та Бітті Т.), ‘Cyber-enabled foreign interference in elections and referendums’ (Втручання інших держав у вибори та референдуми за допомогою кібертехнологій) (2020) <https://www.aspi.org.au/report/cyber-enabled-foreign-interference-elections-and-referendums> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[42] Weisburd A, Watts C and Berger J M (Вайсбурд А., Воттс С. і Бергер Дж. М.), ‘Trolling for Trump: How Russia is Trying to Destroy Our Democracy’ (Тролінг для Трампа: як Росія намагається знищити нашу демократію) (2016) < https://cutt.ly/lTeaMXO> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[43] Ward C and Others (Ворд С та інші), ‘Russian election meddling is back – via Ghana and Nigeria – and in your feeds’ (Російське втручання у вибори відновилося – через Гану та Нігерію – зустрічайте у ваших стрічках новин) (2020) <https://edition.cnn.com/2020/03/12/world/russia-ghana-troll-farms-2020-ward/index.html> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[44] Polyakova A, Fried D (Полякова А., Фрід Д.), Democratic Offence Against Disinformation (Демократичний злочин проти дезінформації) (CEPA – Центр аналізу європейської політики, 2020) 8
[45] Minelle B (Мінель Б.), ‘French presidential candidate Macron target of Russian “fake news”, his party chief claims’ (Кандидат у президенти Франції Макрон став мішенню російських «фейкових новин», як стверджує голова його партії) (2017) <https://cutt.ly/kTesdc9> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[46] Reinl J (Рейнл Дж.), ‘“Fake news” rattles Taiwan ahead of elections’ («Фальшиві новини» причинили неспокій у Тайвані перед виборами) (2018) < https://cutt.ly/wTefnRX> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[47] Hanson F, O’Connor S, Walker M and Courtois L (Хенсон Ф., О’Коннор С., Вокер М. і Куртуа Л.), Hacking democracies: Cataloguing cyber-enabled attacks on elections (Злом демократій: каталог кібератак на вибори) (2019) Аналітична записка, доповідь № 16/2019, 13
[48] Schmitt M N (Шмітт М. Н. ), ‘Foreign Cyber Interference in Elections’ (Кібервтручання інших держав у вибори) (2021) том 92 Журнал Міжнародне правознавство 739, 750
[49] Brattberg E and Mauer T (Братберг Е. та Мауер Т.), ‘Russian Election Interference: Europe’s Counter to Fake News and Cyber Attacks’ (Втручання Росії у вибори: протидія Європи фейковим новинам і кібератакам) (2018) <https://cutt.ly/VTesQIK> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[50] Henschke A, Sussex M and O’Connor C (Хеншке А., Сассекс М. та О’Коннор С.), ‘Countering foreign interference: election integrity lessons for liberal democracies’ (Протидія іноземному втручанню: урок для ліберальних демократій на тему чесності виборів) (2020) <https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/23738871.2020.1797136> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[51] Barela S J (Барела С. Дж.), ‘Zero Shades of Grey: Russian-Ops Violate International Law’ (Нуль відтінків сірого: російські операції порушують міжнародне право) (2018) <https://www.justsecurity.org/54340/shades-grey-russian-ops-violate-international-law/> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[52] Gershaneck K (Гершанек К.), ‘To Win without Fighting. Defining China’s Political Warfare’ (Перемогти без бою. Визначення політичної війни Китаю) (2020) <https://cutt.ly/TTesAE2> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[53] Wheatley S (Вітлі С.), `Foreign interference in elections under the non-intervention principle: we need to talk about “coercion”` (Втручання іноземних держав у вибори згідно з принципом невтручання: ми повинні говорити про «примус») (2019) том 31 Журнал Duke Journal Of Comparative & International Law 161, 193-194
[54] Broeders D K (Брудерс Д. К.), ‘The (im)possibilities of addressing election interference and the public core of the internet in the UN GGE and OEWG: a mid-process assessment’ ((Не)можливості вирішення проблеми втручання у вибори та громадського ядра Інтернету в Робочій групі відкритого складу та Групі урядових експертів ООН: оцінка в середині процесу) (2021) <https://cutt.ly/3TesNn3> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[55] Gershaneck K (Гершанек К.), ‘To Win without Fighting. Defining China’s Political Warfare’ (Перемогти без бою. Визначення політичної війни Китаю) (2020) <https://cutt.ly/TTesAE2> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[56] Cheng D (Ченг Д.), ‘Winning Without Fighting: Chinese Legal Warfare’ (Перемога без бою: китайська юридична війна) (2012) < https://cutt.ly/fTefbDl> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[57] Yourish K, Griggs T (Юріш К., Гріггс Т.), ‘8 US intelligence groups blame Russia for meddling, but Trump keeps clouding the picture’ (8 розвідувальних груп США звинувачують Росію у втручанні, але Трамп продовжує напускати туману) (2018) <https://cutt.ly/3Tes8Z2> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[58] Hanson F, O’Connor S, Walker M and Courtois L (Хенсон Ф., О’Коннор С., Вокер М. і Куртуа Л.), Hacking democracies: Cataloguing cyber-enabled attacks on elections (Злом демократій: каталог кібератак на вибори) (2019) Аналітична записка, доповідь № 16/2019, 17
[59] Goldstein J A, DiResta R (Голдштейн Дж. А., ДіРеста Р.), ‘Foreign Influence Operations and the 2020 Election: Framing the Debate’ (Операції іноземного впливу та вибори 2020: визначення рамки для дебатів) (2020) <https://www.lawfareblog.com/foreign-influence-operations-and-2020-election-framing-debate> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[60] Доповідь спеціального доповідача з питань сприяння і захисту права на свободу поглядів та їх вільне вираження Ірен Хан (13 квітня 2021 р.) Документ ООН A/HRC/47/25, п. 24
[61] Стаття 19 «Україна: Блокування російських соціальних мереж є жорсткою формою цензури» (2017) <https://cutt.ly/qTeda19> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[62] Schmitt M N (Шмітт М. Н.), Tallinn Manual 2.0 on the International Law Applicable to Cyber Operations (Талліннський посібник 2.0 з міжнародного права, що застосовується до кібероперацій) (CUP, 2017) < https://cutt.ly/oTewb1m> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[63] O’Connor S, Hanson F, Currey E and Beattie T (О’Коннор С., Хенсон Ф., Каррі Е. та Бітті Т.), ‘Cyber-enabled foreign interference in elections and referendums’ (Втручання інших держав у вибори та референдуми за допомогою кібертехнологій) (2020) <https://www.aspi.org.au/report/cyber-enabled-foreign-interference-elections-and-referendums> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[64] Packham C (Пекхем С.), ‘Exclusive: Australia concluded China was behind hack on parliament, political parties – sources’ (Ексклюзив: Австралія дійшла висновку, що Китай стоїть за хакерською атакою на парламент та політичні партії – джерела) (2019) < https://www.reuters.com/article/us-australia-china-cyber-exclusive-idUSKBN1W00VF> дата перегляду 7 листопада 2021 року
[65] Quirk S (Квірк С.), Lawfare in the Disinformation Age: Chinese Interference in Taiwan’s 2020 Elections (Правовійна в епоху дезінформації: втручання Китаю у вибори 2020 року на Тайвані) (2021) том 62, № 2 Гарвардський журнал міжнародного права 525, 545-546
[66] Доповідь спеціального доповідача з питань сприяння і захисту права на свободу поглядів та їх вільне вираження Ірен Хан (13 квітня 2021 р.) Документ ООН A/HRC/47/25, п.п. 50, 68, 78
[67] Верховний комісар ООН з прав людини, Брифінг для преси щодо М’янми (27 жовтня 2020 р.) <https://cutt.ly/XTednn6> дата перегляду 7 листопада 2021 року
