Дискусію викликали такі теми, як збереження державного мовлення та назва („суспільний” чи „громадський”). 21 червня Верховна Рада України зробила ще один невеликий крок до створення громадського мовлення. Народні депутати нарешті розглянули і прийняли постанову „Про рекомендації парламентських слухань „Перспективи створення громадського телерадіомовлення в Україні” від 13 квітня 2005 року”. Депутати проявили високу активність і одностайність – за текст проекту проголосувало 315 народних депутатів.
Постанова Верховної Ради підсумовує парламентську дискусію щодо громадського мовлення і виходить на конкретні узгоджені позиції, які тепер мають знайти відображення у законі. Важливою є констатація у Постанові необхідності „на сьомій сесії Верховної Ради України четвертого скликання розглянути як невідкладний проект нової редакції Закону України “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України”. Власне, текст законопроекту вже зареєстрований і готовий до розгляду, однак у депутатів не доходять до нього руки.
Окрім цього, Постанова визначає основні засади майбутнього громадського мовлення, зокрема: „Cуспільне телерадіомовлення має слугувати інтересам громадян”, „наглядова рада має бути єдиним органом, який призначає та звільняє керівників суспільного телерадіомовлення”, „наглядова рада повинна формуватися у спосіб, що гарантує максимальну незалежність та політичну незаангажованість цього органу”, „суспільне телерадіомовлення має відповідати високим професійним стандартам журналістики, інформувати громадян про події об’єктивно, збалансовано, неупереджено”, „держава повинна гарантувати достатнє фінансування суспільного телерадіомовлення”.
Незважаючи на те, що Постанову проголосувала конституційна більшість, обговорення показало, що депутати не мають єдності щодо всіх питань. Дискусію викликали такі теми, як збереження державного мовлення та назва („суспільний” чи „громадський”).Так, народний депутат Георгій Манчуленко (представник Української народної партії) підтримав позицію щодо необхідності створення „громадського телерадіомовлення”, однак висловив застереження: „фракція Української народної партії підтримує позицію щодо створення громадського телерадіомовлення. Тільки ми висловлюємо одне застереження, щоб громадське телерадіомовлення не створювалося замість державного телерадіомовлення. У нас за Конституцією всі форми власності є рівними, і ми виходимо саме з принципу конституційних засад рівності різних форм власності. І може існувати і державне телерадіомовлення, і може існувати громадське телерадіомовлення, і може існувати комерційне телерадіомовлення, але щоб ми не створювали взамін чогось, щоб громадське телерадіомовлення не створювалося на базі державного і не знищувало державне телерадіомовлення”.
Така позиція УНП є дуже дивною, особливо зважаючи на те, що до фракції входить народний депутат (та голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення) Віталій Шевченко. Пан Шевченко, автор першого закону про суспільне телерадіомовлення, є одним з найбільш палких прихильників роздержавлення ЗМІ. До речі з фракції тільки він проголосував за Постанову, всі інші депутати УНП не голосували. Раніше в цей день вони заявили, що не братимуть участь у голосуванні поки депутати-сумісники не складуть повноваження. Очевидно з цих же причин не голосували об’єднані соціал-демократи. З фракції СДПУ(О) проголосував лише Нестор Шуфрич.
Натомість фракція комуністів активно підтримала як проект, так і ідею створення суспільного мовлення саме на базі державного. Від фракції виступав народний депутат Сергій Дорогунцов: „Наша фракція буде підтримувати цей проект. Ми будемо голосувати “за”. Ми підтримуємо ідею створення громадського телебачення на базі державного телебачення, бо як говорить Томенко, “свобода слова існує тільки для тих, у кого в руках телебачення”, а він уособлює саме державне телебачення. Тому ми вважаємо за необхідне, щоб на його базі, на базі цього державного, було створене громадське телебачення. І, нарешті, щоб доступ на це громадське телебачення мали всі, а не тільки ті, на кого перстом покажуть представники влади. Бо ми вже добре знаємо це з практики попереднього уряду і попереднього режиму”.
Ще одну полеміку намагався влаштувати народний депутат з БЮТ Левко Лук’яненко. Його виступ стосувався найбільш дискусійного питання: „я кажу “громадське”, а не суспільне. Це просто неточний переклад із російських понять політичних. Суспільне – це, знаєте, одне, а громадське – це громадське, воно не буде залежати від державних органів і від інших телерадіокомпаній. Це телебачення у свій час надзвичайно хотіли зробити, і вже були прийняті два закони і дві постанови Верховної Ради, створена концепція, створена громадська рада, але, за вказівкою Кучми, не видали тоді ліцензію на початок роботи”.
Після обговорення депутати проголосували за той текст, який представив перший заступник Голови Комітету з питань свободи слова та інформації Сергій Правденко. Жодних змін до тексту не вносили. Тепер наступним кроком має бути ухвалення у першому читанні закону. Якщо законопроект все таки потрапить на голосування, можна очікувати, що голосування буде позитивним. За проект має проголосувати нова опозиція, а також, принаймні частина фракцій нової влади. Досвід розгляду подібних питань у парламенті вказує на те, що політики не наважуються публічно заперечувати новації, які сприяють свободі слова.
Тарас Шевченко, Ігор Розкладай
