Роздержавлення преси не завершене: чверть державних видань продовжують існування

Анотація

Аналітична записка є продовженням нашого попереднього матеріалу про підсумки роздержавлення. Медійна реформа мала на меті обмежити прямий вплив публічних органів на друковані ЗМІ. Усі державні та муніципальні органи повинні були вийти зі складу засновників власних друкованих видань. Мало припинитися і їхнє фінансування із державного та місцевого бюджетів. 1 січня 2019 року завершився трирічний строк, відведений на реформування. Далі Мін’юст повинен був видати нові свідоцтва про державну реєстрацію реформованим виданням і визнати недійсними свідоцтва тих, засновниками яких залишались публічні органи. Через пів року після закінчення роздержавлення Державний реєстр друкованих ЗМІ та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності (далі – Реєстр)[1] все ще містить інформацію про 38 друкованих ЗМІ, засновниками яких є державні органи. Запис у Реєстрі – це можливість продовжувати випуск видання, підпорядкованого органу влади за бюджетні кошти, що суперечить духу реформи. Тому Мін’юст повинен завершити роздержавлення преси, визнавши їхні свідоцтва про державну реєстрацію недійсними.


Що мало відбутися після 31 грудня 2018 року?

Преса, підпорядкована органам влади, не може ефективно виконувати свою основну функцію – бути сторожовим псом демократії. Особливо, якщо вона фінансово залежна від дотацій з бюджету. З огляду на це, реформування друкованих ЗМІ полягало у виході державних та муніципальних органів зі складу засновників друкованих ЗМІ та їхніх редакцій. Це мало позбавити друковані видання прямого контролю з боку влади. Лише видання центральних органів виконавчої влади мали можливість залишитися у державному підпорядкуванні за умови, що їхній зміст стане стовідсотково офіційним. Так звані “офіційні друковані видання” повинні були  припинити використання творчої праці журналістів, не публікувати рекламу і формально втратити статус друкованого ЗМІ. Решта видань: ті, які не стали незалежними і не були перетворені на офіційні друковані видання, мали бути ліквідовані через визнання недійсними їхніх свідоцтв про державну реєстрацію. На активну фазу роздержавлення, тобто вирішення того, яким шляхом піде редакція та проведення процедур перетворення, було відведено 3 роки. Після цього, з 1 січня 2019 року, мав настати фінальний етап «чищення» Реєстру, тобто визнання недійсними свідоцтв не реформованих державних і комунальних друкованих ЗМІ. Єдиний орган, уповноважений здійснювати реєстраційні дії щодо друкованих ЗМІ, – це Мін’юст. Саме після того, як він скасує останнє свідоцтво нереформованого друкованого ЗМІ, ми зможемо вважати роздержавлення преси завершеним. Наразі – реформа триває.

Що нам відомо з відкритих даних?

Інформацію про хід реформи можна відслідковувати з двох джерел: Зведеного переліку об’єктів реформування і, вже згаданого, Реєстру. Зведений перелік веде Держкомтелерадіо і наповнює його лише інформацією, яку самостійно надіслали органи-засновники друкованих ЗМІ, тому він не є джерелом повної інформації про всі державні та комунальні видання. Так сталося тому, що Закон про реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ (далі – Закон про реформування) поклав на Держкомтелерадіо обов’язок відслідковувати хід реформи, але не дав йому інструментів для його виконання. Таким інструментом є доступ до Реєстру, який містить повну інформацію про засновників друкованих ЗМІ, дату їхньої реєстрації, тощо. Він відкритий, але шукати інформацію у ньому можна лише за назвою. Єдиний орган, який має доступ до всієї інформації у Реєстрі та повноваження вносити зміни до нього, – це Мін’юст, але він, за Законом про реформування, не має обов’язку проводити моніторинг роздержавлення преси.

Згідно з моніторингом Держкомтелерадіо, під реформу підпадали 98 державних видань.  Під час моніторингу ЦЕДЕМ було виявлено 142 державні видання. Станом на 15 травня 2019 року, на відміну від комунальних видань, з яких 83% стали незалежними, лише 25% державних друкованих ЗМІ успішно завершили реформування. 67 друкованих ЗМІ, що становлять 47% державних друкованих ЗМІ, були ліквідовані у процесі реформи. Представники Держкомтелерадіо стверджують, що більшість із ліквідованих видань існували лише на папері, тобто у Реєстрі, який вчасно не оновлюється. Відтак, скасування їхніх свідоцтв про державну реєстрацію було лише формальністю. Цікаво, що 18 державних органів все ще залишаються засновниками 38 друкованих ЗМІ. Це чверть державних друкованих ЗМІ, що мали бути реформовані. Експерти ЦЕДЕМ надіслали запит про доступ до публічної інформації до Мін’юсту із проханням вказати, чи завершено вже розгляд заяв, що були подані до 31 грудня 2019 року, а також чи були визнані недійсними свідоцтва цих 38 державних видань. У відповіді нам повідомили, що надання такої інформації не передбачене законодавством.

Чому ці видання досі в невизначеному статусі?

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону про реформування, підставою для визнання свідоцтва про державну реєстрацію друкованого ЗМІ недійсним, є неподання заяви про перереєстрацію друкованого ЗМІ до Мін’юсту його засновником до 31 грудня 2019 року. Тобто просто подавши заяву, видання могло продовжити собі життя після роздержавлення на якийсь час, адже факт подання заяви не означає, що реформування відбулось, чи що воно відбулось належним чином. Однак, для розгляду цих заяв встановлені певні строки.

Скільки мав тривати розгляд заяв?

Законодавство прямо не вказує терміну для здійснення перереєстрації друкованих ЗМІ, що підпадали під реформу. За загальними правилами, Положення про державну реєстрацію друкованих ЗМІ (п.2.5), розгляд заяви здійснюється у місячний строк з її одержання. З огляду на це, негласне “тримісячне продовження періоду на доопрацювання пакету документів”[2] від Міністерства юстиції, про яке повідомляв голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко, виглядало суперечливим. Проте навіть за таких умов розгляд заяв про перереєстрацію друкованих ЗМІ вже мав би закінчитися до кінця квітня. 3 травня 2019 року на сайті Держкомтелерадіо з’явився оновлений Зведений перелік. У Держкомтелерадіо його вважають остаточним, але невідомо чи такої ж думки Мін’юст – єдиний орган, відповідальний за перереєстрацію.

Вижити за будь-яку ціну

Відстежити перевтілення державних видань буває складно, адже для пошуку в Реєстрі треба знати точну назву, за якою було зареєстроване друковане медіа. Однак інколи засновники державних видань не приховують бажання продовжити своє існування всупереч реформі. Нагадаємо, що газета “Голос України” та газета “Урядовий кур’єр” були виведені з-під реформи окремими змінами до Закону про реформування[3]. Вони залишились у статусі друкованих ЗМІ, але, так чи інакше, оновлені вимоги до офіційних друкованих видань[4], якими вони є згідно з Указом Президента №503/97, передбачають, що у них заборонено розміщувати рекламу або будь-яку іншу інформацію, обов’язковість опублікування якої не передбачена законодавством. Тим не менше, з початку 2019 року у газети “Голос України” з’явилося два додатки: “Арагац” і “Роден край”. Зараз у Реєстрі є інформація про ще дві газети з такими ж назвами, засновником яких є Державний комітет України у справах національностей та міграції. Вони мали б бути визнані недійсними. Формально, додатки до “Голосу України” – це окремі друковані ЗМІ, і їхнє фінансування з державного і місцевих бюджетів заборонене. Тому наразі питання про сенс цих змін для газет “Арагац” та “Роден край” залишається відкритим.

Прес-магнати в законі

Раніше ми писали, що найбагатшим на друковані видання державним органом було Міністерство юстиції. Цей орган був засновником 30 видань, проте, станом на сьогодні, залишив за собою лише журнал “Офіційний вісник України”, посилаючись на статус офіційного друкованого видання. Таких видань, які проігнорували вимогу про перетворення згідно з Законом про реформування, щонайменше 4: газета “Відомості приватизації” Фонду державного майна України та 3 видання Верховного Суду. Останній є одним із двох органів державної влади, які залишили за собою найбільшу кількість не реформованих і не ліквідованих друкованих ЗМІ. Проте якщо наявність шести видань у Верховного Суду можна пояснити реорганізацією системи судів, то видимих підстав для нереформування восьми видань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України немає.


Що далі?

Хоча згідно з Законом про реформування, обов’язок реформувати друковане медіа покладений на його засновників, та здійснити перереєстрацію або визнати свідоцтво про його реєстрацію недійсним повинен саме Мін’юст. Так, моніторингом процесу реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ займався Держкомтелерадіо. Перевірка усіх записів у Реєстрі на їх відповідність статті 8 Закону про пресу[5] вимагає значного часового ресурсу. Проте це фінальний етап реформи, без якого усі зусилля, спрямовані на відокремлення преси від публічних органів, будуть марними. Залишаючи свідоцтва про державну реєстрацію 38 державних видань дійсними, Мін’юст затягує завершення роздержавлення й опосередковано санкціонує продовження витрачання бюджетних коштів на їх утримання. З огляду на те, що від кінцевого терміну, відведеного на реформування друкованих ЗМІ і подання заяв на їх перереєстрацію, минуло вже майже пів року, Мін’юсту доцільно: 

  1. завершити розгляд заяв про перереєстрацію друкованих ЗМІ, які були подані їхніми засновниками до 31 грудня 2019 року;
  2. переглянути Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності і скасувати всі свідоцтва видань, засновниками яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування.

     

[1] Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності 

[2] https://cedem.org.ua/news/ekspertne-obgovorennya-rozderzhavlennya-zastrybnuty-v-ostannij-vagon/

[3]  Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення офіційної публікації законів України та інших нормативно-правових актів” від 2 жовтня 2018 року

[4] Стаття 71 Закону України “”Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”.

[5] Органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками (співзасновниками) друкованих засобів масової інформації, крім випадків, передбачених законом.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: