У січні 2020 року до Постанови Кабінету Міністрів України № 740 від 13 липня 2011 року (далі – Постанова КМУ) були внесені зміни, які одразу привернули увагу громадських активістів. Більшість потрактували їх, як встановлення плати за сканування документів на публічні запити, з чим не можна погодитись. Спробуємо розібратись, що саме відбулось та чи правомірно стягувати плату за надання сканованих документів.
Постанова КМУ №740 встановлює граничні норми розмірів відшкодування витрат на копіювання та друк документів, що надаються розпорядниками на запити на публічну інформацію. Вона прийнята відповідно до статті 21 Закону «Про доступ до публічної інформації», в якій вказано: у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
Отже запитувачі зобов’язані відшкодовувати вартість «виготовлення копій» документів. Проте чи стосується це тільки виготовлення паперових копій, чи й електронних (сканування дехто розглядає саме як «виготовлення електронних копій») – на жаль, думки експертів з цього приводу відрізняються. Закон «Про доступ до публічної інформації» також не містить уточнення щодо сканованих копій.
Це наводить на думку, що під час розробки цього Закону його автори, які намагались закласти у текст запобіжник проти зловживання з боку запитувачів правом на інформацію, зосередили увагу саме на фінансових витратах, які понесе розпорядник інформації, виготовляючи паперові копії. На практиці і сканування великої кількості документів становить значне навантаження для працівників, які розглядають інформаційні запити, а деколи й блокує роботу всього органу влади.
Втім, я вважаю, що чинним Законом не передбачено відшкодування за сканування документів. І судова практика з цього приводу однозначна: надання сканованих документів є безкоштовним, якщо тільки це не технічно неможливо і не покладає на розпорядника надмірний тягар (див. п. 11.2 Постанови Пленуму ВАСУ № 10 від 29.09.2016). Також варто згадати прецедентне рішення Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 820/4258/17, де Суд визнав порушення права запитувача на доступ до публічної інформації і зобов’язав розпорядника фактично безкоштовно сканувати 10 283 накази (загальна кількість сторінок цих документів, на жаль, не вказана), видані за півтора року роботи органу.
Та повернемось до Постанови КМУ №740, до якої нещодавно було внесено зміни. У даній ситуації дуже важливо наголосити увагу на те, що більшість неправильно сприймає цей документ, як акт, яким встановлені ціни. А це не так. Ця Постанова встановлює «граничні норми» за відшкодування. Її мета – запобігти обмеженню доступу до інформації розпорядником шляхом встановлення завищених розмірів плати за надання інформації. Самі розміри (а саме фактичні витрати, які йдуть на виготовлення копій) повинні розрахувати і встановити розпорядники інформації. Ці розміри і повинні бути у межах того максимуму, затвердженого Постановою КМУ. Тому в будь-якому випадку неправильно стверджувати, що КМУ встановив ціни.
До Постанови було внесено кілька змін. По-перше, граничні норми прив’язуються до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (раніше – мінімальної заробітної плати). По-друге, додано граничні норми за «виготовлення цифрових копій (сканування) документів».
На мою думку, зміни, що стосуються внесення граничних норм за сканування, не відповідають чинному законодавству. Постанова прийнята на підставі і повинна відповідати Закону «Про доступ до публічної інформації», у якому немає норми про сканування. Поки Закон не встановлює відшкодування за такі дії, КМУ не має права деталізувати його граничний розмір. Хоча знову ж таки, ми повертаємось до дискусійного питання чи є сканування виготовленням копій у розумінні цього Закону.
Чи стане сканування законним?
Варто також згадати про зміни, які нас чекають. У грудні 2019 року Верховна Рада прийняла законопроект 2260 «Про внесення змін до деяких законів України», який частково торкнувся сфери доступу до публічної інформації (більшість норм у цій частині стосувались врегулювання електронної комунікації з органами влади).
У першому варіанті проекту була норма: при наданні особі інформації в електронній формі, плата за копіювання та друк не стягується. І ми логічно можемо припустити, що і скановані документи, які фактично є у електронній формі, повинні були б надаватись безоплатно.
Втім, уже у проекті до другого читання (див. п. 232 порівняльної таблиці) несподівано з’явилось інше положення, яке прирівняло сканування документів до їх копіювання, чим «виключила» їх з електронного формату, який має надаватись безкоштовно.
Проект до другого читання був оприлюднений чи не за день до голосування. Тому громадськість і не мала змоги подати свої зауваження.
Цей законопроект був прийнятий переданий на підпис Президенту. І скоро «законно» у Законі «Про доступ до публічної інформації» з’явиться сканування, а отже і Постанова КМУ почне відповідати йому.
Підсумовуючи, хочу ще раз наголосити, що відповідно до статті 21 цього Закону,запитувачі повинні відшкодовувати «фактичну вартість». А тому, якщо із набуттям чинності цих змін до Закону розпорядники у планують прийняти відповідне рішення і встановити також плату за сканування – вони зобов’язані порахувати свої фактичні затрати за такі дії. Навіть якщо закладати вартість електроенергії, знос копіювальної техніки тощо, то розмір відшкодування буде мізерним.
Розпорядникам слід ґрунтовно дослідити, чи не буде більшим навантаженням для працівників, які працюють із запитами, новий порядок щодо обрахунку та надсилання реквізитів для сплати за скановані документи тощо. А запитувачам варто пам’ятати, що вони мають право оскаржити у суді нормативно-правовий акт розпорядника, яким буде встановлено розмір відшкодування за сканування документів без розрахунку «фактичних витрат на сканування».
Стаття для сайту ДОСТУП ДО ПРАВДИ
