Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) своїм рішення у справі Hurbain v. Belgium (no. 57292/16) підтвердив “право на забуття”. Йдеться про видалення персональних даних у мережі, якщо вони не мають ні особливої важливості, ні суспільного інтересу, проте можуть нашкодити самій людині.
Водночас, суд зазначив, що кожен випадок повинен розглядатися індивідуально і мати баланс із свободою вираження думки.
Обставини справи
У 1994 році одна з найпопулярніших франкомовних газет Бельгії Le Soir опублікувала новину про аварію, внаслідок якої загинуло двоє людей. Газета також зазначила ім’я водія, винного в ДТП. 2000 року водій був засуджений, а 2006 року після відбуття покарання був реабілітований.
Однак навіть після цього можна було легко знайти інформацію про цю аварію в мережі. Новина Le Soir була однією з перших у видачі пошуковика на запит імені водія. Справа в тому, що 2008 року газета створила електронний архів і зберігала всі матеріали від 1989 року.
Отож, водій звернувся до Le Soir з проханням видалити новину 1994 року або, принаймні, приховати його ім’я. У виданні відмовили, але пообіцяли звернутися до Google із проханням “розіменувати” новину (щоб її не видавали пошуковики). Цього не сталося, і водій подав до національних судів із проханням зобов’язати редактора газети приховати його ім’я. І перша, і апеляційна інстанції задовольнили вимоги водія, а редактор Le Soir звернувся до ЄСПЛ.
Що вирішив суд?
ЄСПЛ констатував, що вимога бельгійських судів зробити анонімним водія автомобіля у новині від 1994 року є втручанням у його право на свободу вираження поглядів, але цілком законним. Таке втручання передбачене статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо це необхідно, зокрема, “для захисту репутації чи прав інших осіб”.
У цьому контексті Суд прийшов до таких висновків:
- законодавство Бельгії визнає, що право на забуття є невід’ємною частиною права на приватність. Це випливає зі статті 8 Конвенції, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конституції Бельгії;
- матеріал 1994 року не становить суспільного інтересу. ЄСПЛ погодився з висновками апеляційного суду у Бельгії про те, що водій не є публічною особою і не представляє особливого інтересу для громадськості. Подія 1994 року не викликала значного резонансу та інтересу в медіа, так само як і після появи новини в електронному форматі;
- зі спливом тривалого часу засуджений не хотів би знову зіштовхуватися з подіями, які тоді сталися, а бажав би реінтегруватися у суспільство. В такому разі старі архівні новини не повинні бути такою собі “віртуальною судимістю”. Особливо для людини, яка була реабілітована;
- матеріали в електронному форматі в інтернеті можуть набагато більше впливати на право на повагу до приватного життя, ніж у друкованих медіа;
- з матеріалом про ДТП, як і з іншими в електронному архіві газети, можна ознайомитися лише за активного пошуку і введення ключових слів. Тобто, якщо хтось шукає в мережі водія за його іменем (наприклад, щоб дізнатися, який він професіонал на своїй роботі), може потрапити на новину про смертельне ДТП за його участі;
- національні суди визнали, а ЄСПЛ погодився, що балансом між дотриманням “права на забуття” і права на свободу вираження поглядів у цьому випадку є не видалення новини з архіву, а лише анонімізація водія. Ім’я варто замінити на символ ‘’X’’. При цьому не варто цьому чіпати друковані версії газети, адже вони не мають того негативного ефекту.
Важливий нюанс: наприкінці ЄСПЛ чітко вказав, що це рішення не встановлює для медіа жодного обов’язку на постійній основі перевіряти і виправляти архіви. Така перевірка повинна здійснюватися лише у разі запиту від конкретної особи.
Таким чином ЄСПЛ не вбачає порушення права на свободу вираження поглядів видавця газети Le Soir. Так само суд ще раз підтвердив, що люди мають право “на забуття” як частину права на приватність. Дані про них не повинні, грубо кажучи, псувати життя, якщо вони не несуть суспільного інтересу, є неактуальними, викривленими тощо.
Які тенденції?
Практика щодо права на забуття протягом останнього десятиліття певним чином окреслюється як в національних судах, так і міжнародних. Ще 2014 року суд Європейського Союзу у справі Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos, Mario Costeja González прийшов до висновку, що людина може вимагати видалення даних про себе із пошуковиків, якщо згадка її імені завдає шкоди, хоча є неактуальною.
А у справі NT1 and NT2 v Google Високий Суд Англії та Уельсу зобов’язав видалити із результатів пошуку в інтернеті матеріали з іменем бізнесмена, який багато років тому був засуджений за правопорушення, бо справа вже немає суспільного інтересу, а сам злочин не був пов’язаний із обманом чи недобросовісністю. При цьому суд відмовив в аналогічному позові іншому бізнесмену, посилаючись на його публічність, бізнесовий характер злочину, відмову визнати провину.
Також важливим є рішення Суду Європейського Союзу у справі Google LLC, successor in law to Google Inc. v Commission nationale de l’informatique et des libertés (CNIL). У ньому уточнено, що оператор пошуковиків не зобов’язаний видаляти дані про особу по всьому світу, а тільки в країнах-членах ЄС, якщо видалення відбувається під законодавством ЄС.
Усе це свідчить про те, що практика щодо “права на забуття” потребує розгляду з різних боків. Але зрозуміло, що рухається вона в напрямку затвердження повноцінного “права на забуття” і дотримання його з боку держав і відповідальних організацій.
Що означає це рішення і які ризики?
За великим рахунком, із цього рішення ЄСПЛ не випливають нові зобов’язання або необхідність вносити зміни до законодавства. Проте воно може мати певні наслідки для цивільної практики. Розглянемо, на що воно може вплинути:
- Кожна людина, яка вважає, що використання її даних в мережі завдає шкоди її репутації і приватності, може звертатися до контролерів цих даних із проханням видалити або анонімізувати їх. А контролери будуть зобов’язані розглянути такий запит і винести рішення з урахуванням усіх “за” і “проти”.
- При розгляді питання про видалення даних про особу в контексті “права на забуття” варто звернути увагу на суспільний інтерес, публічність особи, якого періоду життя (року) стосуються дані і скільки часу минуло, чи не порушується при видаленні даних право на свободу вираження поглядів того, хто їх опублікував.
- Позитивна практика ЄСПЛ щодо “права на забуття” може спричинити значне збільшення запитів на видалення даних в низці країн, зокрема й в Україні.
Не виключено, що велика кількість публічних осіб, підозрюваних, обвинувачених або ж засуджених за різні правопорушення, зокрема корупційні, дорожньо-транспортні, проти життя та здоров’я, спробують добитися видалення даних про себе. Звісно, ЄСПЛ чітко окреслив критерії, за якими розглядатиме доцільність видалення даних (публічність, резонанс, суспільний інтерес), однак практики щодо публічних осіб ще немає і поки невідомо, якою вона буде.
З іншого боку, ЄСПЛ має доволі обширну практику щодо суспільного інтересу, на бік якого стає у багатьох спорах (Couderc and Hachette Filipacchi Associés v. France, Bladet Tromsø and Stensaas v. Norway тощо). Тож не виключено, що у випадках із публічними особами суспільний інтерес переважатиме.
Водночас цікаво, як ставитиметься ЄСПЛ до імен публічних осіб, зазначених у журналістських розслідуваннях, якщо ці особи так і не були засуджені через як об’єктивні, так і суб’єктивні обставини (наприклад, корумпованість судів, безпідставне закриття справи тощо).
Словом, тенденції до встановлення повноцінного права “на забуття” є, проте є багато обставин, вплив яких на це право ми дізнаємося тільки після розширення практики.
