Проблему сумнівної експертизи коментаторів, не нову для українських медіа, у 2023 році почали обговорювати в журналістському середовищі з новою силою. 11 квітня у виданні !Свідомі! вийшло розслідування Іллі Полудьонного про Спартака Субботу, телеведучого і подкастера, який називає себе психологом і приписує собі медичну освіту й науковий ступінь, яких насправді не має. Виявилось, що людина, яку чимало українських медіа запрошували до коментування складних питань, пов’язаних із психологією і психіатрією, насправді була щонайменше не тим, за кого себе видавала. Після цього викриття редакція “Громадського радіо” перепросила своїх слухачів і читачів за те, що могла несвідомо ввести їх в оману, запрошуючи в ефір Спартака Субботу.
Втім ситуація з Субботою доволі типова для частини українських медіа, зокрема для так званих інформаційних каналів, які запрошують в ефір людей із незрозумілим професійним бекґраундом і титулують їх “політологами”, “соціологами”, “економістами” тощо. Особливо характерними ці персонажі були для так званих телеканалів Медведчука та інших проросійських медіа, де їх, вочевидь, використовували для просування певних політичних меседжів за допомогою псевдоекспертного авторитету. Видання “Тексти” зібрало базу “псевдосоціологів і прихованих піарників”, які вдають експертів: зараз у ній 119 організацій і 258 персоналій.
Нарешті, резонансним стало дослідження популярності коментаторів-”експертів” у YouTube. Лідером за кількістю відео та переглядів виявився Олег Жданов, який називає себе військовим експертом і щодня публікує десятки коментарів на різні теми, пов’язані з війною. Жданова критикують через непевний, амбівалентний зміст його коментарів, які є радше популістичними, ніж предметними. Раніше матеріал “Телебачення Торонто” продемонстрував некомпетентність самозваного військового інструктора Алі Шейхатлі, який не лише “інструктував” людей, а й не раз виступав у медіа як експерт із військової підготовки.
Незалежна медійна рада підготувала рекомендації для медіа, журналістів і блогерів, аби допомогти відрізнити справжніх експертів від тих, хто приписує собі експертність.
Експерти – не наповнювач для матеріалів. Потреба в експерті виникає тоді, коли журналіст або редакція шукає компетентні відповіді на конкретні запитання, на які неможливо відповісти без спеціальних знань. Немає сенсу й не варто запрошувати експерта в ефір, аби просто побалакати про поточні події, або просити його «прокоментувати» тему, щоб урізноманітнити матеріал. Саме така практика й породила цілу касту “балакучих голів”, які не володіють жодною експертизою, крім уміння красиво говорити. Правильна послідовність дій: спершу формулюємо питання, потім – шукаємо людину, яка на нього відповість. І що точніше буде сформульоване питання, то повнішою і предметнішою буде відповідь експерта.
Ризик помилитись із експертом буде меншим, якщо журналіст сам спробує розібратись у темі настільки, наскільки це можливо. Сам він експертом, звісно, не стане, але це допоможе відфільтрувати шарлатанів і знайти фахову людину, яка допоможе сформулювати пояснення.
Експерта визначає не лише освіта чи наукові регалії, а знання, поточна робота і дослідження. Справжнім експертом у певній сфері може бути лише людина, яка досліджує цю сферу, працює в ній, стежить за роботою і дослідженнями інших і не випускає цю тему з поля зору. Далеко не завжди така людина обирає наукову й освітню кар’єру, в межах якої люди стають кандидатами і докторами наук, доцентами і професорами. Ба більше, через поширення корупції і плагіату в українській освіті й науці всі ці звання і статуси в конкретних випадках можуть виявитись порожніми словами. Освіта, науковий ступінь або вчене звання може бути свідченням, що людина причетна до потрібної вам сфери знань, однак не доказом або гарантією експертності. Тому шукати варто передусім не титулованих, а глибоко обізнаних. Представники професій, у яких не можна практикувати без ліцензії, – наприклад, правники або медики, – звісно, повинні мати профільну освіту, аби давати поради й експертні оцінки в медіа.
Справжній експерт не буває експертом з усього – навіть у межах певної науки чи сфери знань. Тому він, скоріш за все, відмовиться коментувати те, чого не досліджував або чим не цікавився прицільно. Якщо людина дає медіа коментарі на найрізноманітніші, мало пов’язані між собою теми, – це тривожний дзвіночок: імовірно, перед вами “балакуча голова”, а не експерт. Водночас, якщо експерт на запрошення прокоментувати певну тему відповідає відмовою, бо не знається саме на цьому питанні, його можна попросити порадити когось, хто вам підійде.
Популяризатори науки можуть спрощено, але цікаво й коментувати різні теми й підійдуть у ролі експертів, якщо вам не потрібне глибоке занурення в конкретну сферу знань. Однак у таких випадках варто дати експертові час і можливість підготуватись, а фактаж у його коментарях – ретельно перевірити.
Найпростіший спосіб знайти потрібного вам експерта – подивитися, хто фахово й змістовно коментує цю саму тему для інших медіа. Водночас, раз у раз звертаючись до одних і тих самих експертів по коментарі з однієї й тієї самої теми, медіа створюють “бульбашку”, де весь час лунають одні й ті самі думки та оцінки. Тож пул експертів варто урізноманітнювати, додаючи свіжу перспективу й запрошуючи до слова компетентних, але менш розкручених у медіа людей. Для цього варто шукати не лише в медіа, а й у наукових джерелах, базах експерток та експертів, просити поради в колег, які краще за вас знаються в потрібній вам сфері. В усякому разі, шукати експерта слід без поспіху, не хапаючись за перше прізвище, яке пропонує вам ґуґл. Уважне вивчення біографії, наукового доробку, публічних виступів, сторінок у соціальних мережах потенційного коментатора забере час, але допоможе не зробити хибний вибір.
У рекомендації Незалежної медійної ради “Щодо принципів запрошення гостей і титрування експертів в інформаційно-аналітичній журналістиці” ми вже пропонували бази експертів для медіа, серед яких:
- https://expert4.media/
- https://inscience.io/nm/
- https://expertky.povaha.org.ua/
- http://www.helpsmi.co/
- https://ucu.edu.ua/about/administration/search-expert/
- https://scholar.google.com/
- https://profnet.prnewswire.com/profnethome/what-is-profnet.aspx
Пильнуйте заангажованість експертів. “Політологи” з каналів Медведчука, які ходили в ефір, аби різними словами озвучувати ту саму проросійську пропаганду й маніпуляції, – яскравий приклад того, як експертна думка може використовуватись для просування певних ідей.
Політологів – дослідників, які займаються політичною наукою – не слід плутати з політтехнологами й політичними консультантами, які рекламують у медіапросторі своїх клієнтів або їхні меседжі. Політтехнолог може бути експертом із політичних технологій, але не варто чекати від нього неупередженого коментування політичного процесу.
Часто трапляється, що в ролі експерта медіа запрошують активістів – лівих або правих, захисників тварин або довкілля абощо, – й замість неупереджених оцінок ці коментатори просувають вигідний їм порядок денний. Думка активістів також важлива й цікава суспільству, однак слід бути обережними щодо позиціонування усіх активністів як незалежних експертів, а їхні оцінки – як експертизи, оскільки і серед них можуть бути такі, які глибокої експертизи не мають.
Не треба завжди прагнути “балансу експертних думок”: як показав приклад висвітлення війни, це не завжди доцільно. Висвітлюючи складні і чутливі ситуації, важливо підходити критично до вибору експертів для коментарів. Ідея “балансу експертних думок” може бути оманливою, коли коментатори є заангажованими в питанні. В таких випадках варто чітко розрізняти, коли їхні думки можна представляти як позиції симпатиків конкретних точок зору, а коли – як незалежні експертні твердження.
Однак у певних геополітичних або культурних контекстах може бути важко знайти абсолютно незаангажованих експертів. В таких умовах медіа може опинитися перед дилемою: використовувати місцевих експертів, які можуть бути заангажованими за замовчуванням (це не завжди є ознакою низької експертизи, наприклад, українські воєнні експерти можуть бути заангажованими щодо питань російської агресії проти України та водночас матимуть високий рівень експертизи у військовій сфері), або звертатися до зовнішніх експертів, які можуть не мати достатнього розуміння ситуації. Тому, висвітлюючи складні питання, важливо не просто збалансувати різні точки зору, але і чітко зважувати та позиціонувати:
- хто є заангажованим коментатором із низьким рівнем експертизи,
- хто є заангажованим коментатором із високим рівнем експертизи і як така ситуація може вплинути на результат,
- а також хто є незалежним експертом, особливо коли абсолютна незалежність може бути недосяжною.
Звісно, можливі ситуації, коли думки кількох справді незалежних експертів суперечать одна одній. Тоді, аби не спантеличувати аудиторію, журналістові варто попросити експертів якомога докладніше обґрунтувати свої позиції. Тоді читач/глядач/слухач зможе сам вирішити, яка з думок йому ближча.
Експерти часто бувають “нудними”, а їхні оцінки – обережними і виваженими. Популізм, категоричність, радикальні висловлювання і заклики, однозначне трактування будь-якої проблеми і пропонування простих швидких рішень – вкрай нетипова поведінка для справжнього експерта. Також справжні фахівці зазвичай утримуються від беззастережних прогнозів на зразок “війна закінчиться за два-три тижні”. Звісно, харизматичні коментатори можуть принести рейтинг, однак водночас вони привчають аудиторію до поверхових, порожніх, необґрунтованих суджень, що в підсумку знижує рівень довіри до медіа.
Твердження експертів потрібно перевіряти так само, як усі інші факти в журналістському матеріалі. Як і будь-яка людина, експерт може помилитися; не виключена й свідома маніпуляція чи неправдива інформація. Якщо те, що говорить експерт, явно суперечить науковому консенсусу, варто попросити його навести докази, джерела, ретельніше обґрунтувати свої твердження. Це – частина повсякденної журналістської праці, про яку не слід забувати.
Цікава думка не обов’язково має бути експертною. Люди, які не є фахівцями в певній сфері, але мають цікавий погляд на актуальні події та проблеми, можуть висловлювати свої міркування й оцінки, робити припущення та прогнози. Важливо при цьому не позиціонувати їх як експертів, а їхні слова – як фахову оцінку.
Незалежна медійна рада також рекомендує редакціям медіа розробити й використовувати чіткі правила добору експертів і використання експертних коментарів у журналістських матеріалах.
