Протягом останніх років в Україні збільшують свій вплив медіа, які контролюють власники великих бізнесових і політичних груп або місцеві політики в регіонах. Водночас, як правило, відносини між інвесторами, топменеджментом і журналістами залишаються неврегульованими, а контент часто стає інструментом маніпуляцій, дезінформації чи пропагандистським знаряддям.
Ця рекомендація в жодному разі не є закликом чи спонуканням журналістів до співпраці з «невільними» медіа або виправданням пристосуванства й толерування джинси, як і незаконного впливу власників медіа на редакційну політику.
Натомість вона відбиває реалістичне усвідомлення дійсності, в якій наразі функціонують українські медіа, та покликана допомогти зберегти професію журналіста тим, хто цього прагне, навіть у складних умовах роботи в «невільних» медіа.
Українське телебачення як найпопулярніше джерело інформації визначають 75% респондентів, опитаних у рамках дослідження Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічної служби Центру Разумкова на замовлення ГО «Детектор медіа» в серпні 2020 року.
Українські глядачі найчастіше віддають перевагу національним телеканалам, які входять до медіагруп, що належать великим бізнес-корпораціям, бенефіціарами яких є представники олігархічних груп.
Новини з інтернет-медіа, згідно з дослідженням, дізнаються 26,9% опитаних, місцеве телебачення дивляться 8,8% респондентів, а 5,9% читають місцеві сайти.
Популярними серед цих медіа є такі, що залежать від своїх власників.
Якість контенту в українських медіа, як показала практика, часто залежить від побажань та інтересів чи, навпаки, відсутності інтересів до певної теми в медіаінвестора. Так, згідно з моніторингом роздержавлених регіональних друкованих медіа, проведеного Інститутом демократії імені Пилипа Орлика за підтримки Internews, що реалізує «Медійну програму в Україні», на початку 2020 року, більшість газет продовжує активно просувати інтереси своїх власників: місцевих політиків або бізнесменів. «Читачам реформованих видань події в їхніх містах та селищах подають переважно викривлено, журналісти демонструють “старанну” лояльність до місцевої влади під час відбору тем, фактів і способів подання, мови та візуалізації», — зазначають автори дослідження.
При цьому дослідження соціологічної компанії InMind, проведене на замовлення представництва Internews в Україні в жовтні 2019 року, показує, що відрізняти реальні новини від дезінформації можуть лише 11% респондентів, а відрізнити замовні матеріалі – 68%.
За таких «невільних» умов відповідальність журналістів, які готують контент для медіа, посилюється, стає вкрай важливим відстоювати своє професійне ім’я, цінності професії і бути джерелом правдивої інформації для своєї аудиторії. Проте це важко й не завжди можливо в умовах, коли журналісти починають працювати в редакції, де стикаються із залежністю від інтересів інвесторів, а деколи й із жорстким внутрішньоредакційним тиском. Тому ми пропонуємо настанови щодо того, як медійникам зберегти професійну репутацію, працюючи в медіа, залежних від власника.
Заявіть про свою позицію
Якщо робота в медіа, що не є незалежним, – не помилка чи випадковість, а сувора реальність цього сегменту медіаринку чи необхідність, викликана обставинами, перш за все варто усвідомити, наскільки тривалим тут буде ваш професійний шлях. Якщо термінового звільнення у планах немає, а бажання зберегти ім’я і професію є, варто одразу чесно заявити про це своєму роботодавцеві.
Часто буває, що менеджер, який керує медіа, хоч і підтримує політику залежності від його власника, проте й має потребу збільшувати аудиторію цього медіа (адже від цього залежить і його /її особистий авторитет та винагорода). Для досягнення такої цілі потрібні якісні професійні матеріали, які здатні робити саме мотивовані і професійні журналісти.
Тому своєчасно та коректно заявлена позиція щодо готовності робити на своїй посаді «це і тільки це в рамках професійних обов’язків» може сприяти продуктивній співпраці й позбавити багатьох прикрих ситуацій і неприємностей у майбутньому. Якщо ж мова йде про стосунки між власником медіа і менеджером, який погоджується керувати медіа, в такому випадку доцільно детально обговорити умови співпраці, закріпивши їх, зокрема, письмово. Це допоможе створити зрозумілі правила співпраці й дозволить у майбутньому предметно заявляти претензії у разі порушення домовленостей.
Ще на початку роботи в редакції варто означити керівництву свою неготовність їздити на замовні зйомки. Потрібно вимагати, щоб вас попереджали про те, що зйомка у графіку планування замовна. Найгірше – приїхати на зйомку і вже там випадково зрозуміти, що це замовна тема, про мету якої ви нічого не знаєте і працювати над якою не збираєтеся. Це нечесне ставлення редакції до журналіста. Ви маєте право висловити претензії. Якщо ситуація повториться, ви знатимете, що це стиль роботи редакції. І зможете робити висновки, чи варто в ній залишатися.
Відмовляйтесь від замовних завдань
Якщо ж роботодавець не зацікавлений у створенні професійного медіа, а налаштований лише на виконання забаганок власника медіа, журналісту варто коректно заявити власну позицію й не погоджуватися виконувати редакційні завдання, які не відповідають професійним стандартам або мають всі ознаки джинси.
Таке право закріплене в Етичному кодексі (http://www.cje.org.ua/ua/code) українського журналіста. Зокрема, стаття 16-та цього кодексу визначає, що «журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам». «Необхідно протистояти проявам зовнішнього втручання в контент — як безпосередньому тиску, так і діям, що мають непрямі ознаки такого втручання», — йдеться в кодексі.
Медіаменеджер може використовувати кодекс як один із важелів впливу на власника медіа, якщо, наприклад, ініціює процес підписання (визнання й зобов’язання його дотримуватися) працівниками редакції цього кодексу. З такою ініціативою можуть виступити й самі члени колективу, аби мати важелі впливу на медіаменеджера чи власника медіа.
Якщо в редакції медіа не визнають цей кодекс чи не дотримуються його положень і змушують журналіста/медіаменеджера робити/оприлюднювати непрофесійні чи замовні матеріали (іноді під загрозою звільнення), є сенс задіяти винахідливість.
Журналісти різних українських медіа, які йшли під примусом на замовні зйомки, розповідають: якщо не було варіанту відмовитися, йшли на редакційне завдання, але віддавали редактору професійні матеріали з різними точками зору. Так вони уникали формальних підстав для звільнення (адже журналіст виконав редакційне завдання). Проте редакторам доводилося витрачати купу власного часу на виправлення матеріалу до «правильного» варіанту. Після одного-двох таких випадків професійних журналістів, за їхніми словами, більше на замовні зйомки не відправляли, а віддавали такі завдання тим, хто готовий їх виконувати.
Також пам’ятайте, що сфера вашої діяльності – журналістика. Вона передбачає дотримання стандартів інформаційного мовлення. Ви працюєте не на інвестора /власника /керівника видання, а на глядача, на аудиторію. Тому її інтереси мають бути для вас пріоритетними. Якщо керівник чи медіаменеджер вимагає від вас зневажити етику і стандарти професії, мовляв, «гроші тобі плачу я», «такі посадові обов’язки в журналіста в нашій редакції», можете зауважити, що в цьому разі посада називається «менеджер контенту» і ви не влаштовувалися на неї. Ваші професійні обов’язки передбачають дотримання етичних норм і стандартів, хоче цього медіаменеджер чи ні.
Створіть альтернативну платформу для своєї аудиторії
Якщо тема, щодо якої медіа не може оприлюднити професійний матеріал, актуальна для широкої аудиторії, доцільним може бути її висвітлення професійним журналістом на альтернативному майданчику. Це може бути його власна сторінка в соцмережах або інші платформи, що є у вільному доступі для аудиторії. Там можна оприлюднювати все, чого не вистачатиме в матеріалах медіа, залежного від свого власника. Так журналіст стає окремим від медіа джерелом достовірної інформації та формує власний особистий бренд.
Якщо трудовим договором передбачені обмеження для журналіста в соціальних мережах, доцільним буде розповсюдити свій журналістський матеріал через альтернативні джерела: дружні медіа, колег з інших видань тощо.
Шукайте однодумців, створюйте профспілкові осередки й відстоюйте право на професію
Багато чого залежить від ситуації всередині колективу медіа. Як правило, навіть у медіа з найважчою редакційною політикою є люди, не задоволені цими правилами. На них можна спиратися, відстоюючи право на професію: координувати зусилля, випрацьовувати тактику, колективно вирішувати питання з медіаменеджерами. Врешті-решт це зменшує перспективу раптового звільнення. Адже замінити одразу кілька робочих одиниць важче, ніж одну. Кадровий дефіцит кваліфікованих медійників існує давно, а особливо він відчутний у регіонах.
Однодумців і журналістам, і медіаменеджерам варто також шукати в медіаорганізаціях, адже вони створені для захисту професійних прав медійників і, як показала практика, мають реальний вплив на вирішення багатьох проблемних питань у медійній галузі. Адже функція саморегуляції медіа й поліпшення їхньої якості є основною функцією таких організацій.
Якщо є необхідність зберегти місце роботи попри тиск на редакцію зсередини чи ззовні, варто сумлінно виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку, аби не давати приводів звільнити себе за першої-ліпшої нагоди. Як правило, «незручних» людей прагнуть звільнити першочергово й використовують для цього формальні приводи: захворів, а не повідомив керівника, не виконав поставлене завдання тощо. Важливо не давати таких формальних приводів.
Зберігайте докази порушень ваших прав
Якщо владнати розбіжності в поглядах на професійні стандарти з медіаменеджером не вдається, а тиск усередині редакції чи зовнішній вплив власника стає системним, варто потурбуватися про збереження доказів незаконного впливу або тиску. Вони можуть ніколи не бути використаними, а можуть стати дуже корисними для подальшого захисту прав професійного журналіста.Якщо завдання про створення замовного контенту або матеріалів «під певним кутом» надходять, є сенс просити оформити їх письмово, наприклад, на електронну скриньку. Ці письмові вказівки можуть стати важливими доказами, якщо журналіст вирішить заявити про тиск.
Будьте чесними із самими собою
І найголовніше — працюючи в медіа, залежних від своїх власників, професійним журналістам надважливо бути відвертими із самими собою. Безумовно, аргументи «треба годувати родину», «а де ще працювати у маленькому місті?», «це медіа хоч і належить олігарху, але там хороші зарплата і соцпакет» є поважними. Однак тим, хто усвідомлює реальний вплив медіа на соціально-політичні, а також безпекові процеси в Україні, не варто пояснювати, чим завершується боротьба між холодильником і свободою. І де врешті опиняються ті, чиїм інтересам служать найавторитетніші медіарупори.
Заявити свою позицію або робити збалансовані матеріали можна не лише після відповідної заяви під час прийому на роботу. Це зробити ніколи не пізно й у процесі, апелюючи до стандартів сучасної журналістики. Навіть якщо це буде несподіванка для менеджменту медіа. Ми всі люди, вдосконалюємося, набуваємо нових знань, вдосконалюється наше уявлення й уміння розрізняти добро і зло, тож нічого дивного в цьому немає. І навіть якщо під час прийому на роботу вас ознайомили з обмеженнями, пов’язаними з так званою редакційною політикою, не соромтеся коригувати своє ставлення до цього. Якщо це здивує адміністрацію, завжди можна повідомити, що процес, на вашу думку, перейшов «червоні лінії», і в інтересах самого медіа та його керівників — скоригувати свою політику.
Але також треба чітко усвідомлювати, особливо молодим журналістам, що тривале перебування в токсичній редакції призводить до т. зв. стокгольмського синдрому в колективі. Коли підсвідомо більшість працівників починає виправдовувати політику власника: «зараз так треба», «інакше не виживемо», «а чого вони перші в очі пісок сиплють?». Крім того, в тенденційному медіа, навіть якщо вам вдалося відвоювати шматок відносно коректного ефіру, маніпуляції забезпечуються редакторською політикою тощо.
Будьте чесними зі своєю аудиторією й готовим до змін
Якщо все ж дійти згоди з роботодавцем чи інвестором не вдалося, варто поінформувати про це працівників редакції. Вони мають право знати про це, щоби сформувати власне бачення ситуації.
Медіаменеджерам, які прагнуть створювати професійні медіа, варто пояснити колективу наявні правила й дати кожному право вибору. Також варто бути чесними й перед своєю аудиторію — пояснити, як насправді працює медіа, якому вона довіряє, які цінності та погляди просуває редакція. Саме ця правда може стати переломним моментом, здатним врешті змінити ситуацію. Одночасно, прозорість редакційної політики сама по собі сприяє більш свідомому вибору аудиторії.
В історії українських медіа є чимало прикладів, коли журналісти, які мали сміливість заявити про тиск, залежність чи цензуру, врешті створювали професійні та популярні медіа, стаючи взірцем на медіаринку.
