12 серпня 2026 року у Києві Центр демократії та верховенства права презентував дослідження «Крос-платформне поширення дезінформації: як (про)російські наративи мігрують між соцмережами».
Відеотрансляцію презентації дивіться за посиланням
Аналітики ЦЕДЕМ розповіли про викладені в дослідженні основні тематики та наративні лінії, патерни поширення наративів у Telegram і TikTok, роль кожної платформи у формуванні та масштабуванні дезінформаційного контенту, а також політики TikTok і Telegram щодо протидії дезінформації та зв’язок між політиками модерації платформ і зафіксованими способами поширення наративів.
Олександр Монастирський, аналітик ЦЕДЕМ, коротко описав механізм такої зміни. Переходячи з Telegram у TikTok, наратив зберігає своє змістове ядро, але стає коротшим, емоційнішим, візуально насиченішим і більш адаптованим до логіки алгоритмів платформи. Іншою стає і тональність.
«Блогери, які позиціонують себе як новинні, фактично стають медіаторами. Вони підігрівають уже наявні суспільні розколи: беруть злість, страх чи інші негативні емоції, які вже існують, і ще більше їх посилюють», – наголосив він.
Павло Бурдяк, старший аналітик з цифрової безпеки ЦЕДЕМ, наголосив, що значна частина проблемного контенту, який проаналізували дослідники, не була повністю сфабрикованою. Матеріали часто спиралися на реальні події, достовірні відомості або автентичні відео, а маніпулятивний ефект виникав саме через спосіб їх подачі.
«Кросплатформна дезінформація – це системне явище. Потрібно боротися не з окремим фейком, а з мережами, які його роздувають. І потрібно дивитися не на одну окрему платформу, а на всю систему ширше», – відзначив він.
Детальніше про дослідження читайте за посиланням
Дезінформація не з’являється сама по собі, її хтось навмисно створює, координує і поширює – наголосив Вадим Міський, програмний директор ГО «Детектор медіа», член Наглядової ради Суспільного мовлення.
«Росія дуже вміло використовує наш контекст: спирається на реальну подію чи реальну заяву і зміщує в ній акцент. Оскільки це не повністю вигадана історія, потенціал довіри до такого повідомлення значно вищий, ніж до повністю вигаданого», – наголосив він.
Експерт додав, що коли українські блогери підхоплюють російські маніпуляції та несуть їх у наш інформаційний простір, читачі перестають сприймати їх як іноземне втручання, натомість бачачи у них частину української внутрішньополітичної дискусії. За таких умов боротися з маніпуляціями стає набагато важче.
Ярослав Юрчишин, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова, наголосив, що проблему має вирішувати коаліція виконавчої, законодавчої та безпекової влади, громадянського суспільства і медіа, яка розробить адекватний механізм взаємодії з усіма соціальними платформами.
«Підхід має бути однаковим для всіх платформ. Не варто змішувати свободу слова, пропаганду і кримінальну діяльність – це різні площини», – додав він.
Ярослав Юрчишин відзначив, що вірить у значення медіаграмотності, яку він порівнює з миттям рук. Останнє запобігає величезній кількості хвороб, але треба докласти багато зусиль, аби воно стало звичкою.
Юлія Янчук, заступниця директора Департаменту стратегічних комунікацій та промоції української культури Мінкульту, повернулася до реалій, у яких росіяни обирають для своїх кампаній чутливі теми нашого суспільства на зразок корупції та мобілізації. Вона відзначила, що видаленням дописів проблему не вирішити.
«Самого блокування контенту недостатньо. У довгостроковій перспективі відповіддю має бути інформаційна стійкість суспільства – інформаційна, цифрова та медіаграмотність», – пояснила експертка. Для цього, на її думку, потрібні координація і спільна робота держави, громадянського суспільства та медіа.
Микола Балабан, заступник керівника Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, звернув увагу на те, що також росіяни переходять від тиражування відверто вигаданих історій до маніпуляцій.
«Російські інформаційні операції дедалі менше спираються на грубі, повністю вигадані фейки. Натомість вони використовують уже наявні тріщини й легітимні дискусії всередині українського суспільства та надбудовують над ними власні наративи», – наголосив він.
Тому, за словами експерта, критично важливо навчитися швидко розрізняти, де закінчується легітимна суспільна дискусія і починається інформаційна операція.
Альона Романюк, фактчекерка, головна редакторка проєктів «НотаЄнота» і «По той бік путінської брехні», викладачка Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, погодилася з тезою, що фейків у чистому вигляді стає дедалі менше, зате історій, де правдивий факт поміщають у неправдивий контекст, додають емоційність, мову ворожнечі чи радикалізацію – більше.
«Фактчекерам зараз варто більше зосереджуватися на тому, щоб давати контекст і працювати на випередження. Коли ми бачимо один вкид, ми вже можемо розуміти, як він буде розгортатися далі», – резюмує вона. Експертка наголошує, що «економіка уваги» блогерів спонукає їх триматися теми, котра приносить перегляди.
Світлана Сліпченко, заступниця виконавчого директора «Вокс Україна», у зв’язку з цим закликає не забувати про пребанкінг, розвиток медіаграмотності та навичок перевірки фактів у самої аудиторії.
«Фактчекінг завжди відставатиме від виробництва фейків і дезінформації. Він більш трудомісткий, потребує більше часу, а спростування майже завжди побачить менше людей, ніж оригінальний фейк», – каже вона. А платформам радить переходити від блокування конкретних відео чи акаунтів до протидії кампаніям.
Ірина Субота, аналітикиня Центру стратегічних комунікацій, експертка з протидії дезінформації, ознайомила слухачів із визначенням і суттю так званого FIMI. Ці операції, знову-таки, не обмежуються одним постом чи вкидом, радше йдеться про цілу взаємопов’язану мережу, завдання якої – проникнути в інформаційний простір іншої держави зі своїми наративами.
Також вона звернула увагу на феномен, котре називає інформаційним відмиванням. Зловмисні актори роблять ставку на масовість, тиражуючи однакові наративи. В результаті читача позбавляють можливості зрозуміти, з якого джерела з’явилася інформації.
«Таке інформаційне відмивання дозволяє приховати первинне джерело – наприклад, державну інституцію агресора або давно відомий пропагандистський ресурс – але водночас просунути його наратив далі», – додала вона.
У завершальному виступі Роман Кіфлюк, національний радник по Україн в International Media Support, наголосив, що так само, як профілактика краща за лікування хвороби, з дезінформацією треба боротися системно, завдяки медіаграмотності та критичному мисленню. Адже подолати все, що присутнє в інформаційному просторі – неможливо.
«Ми не можемо перемогти цю проблему, якщо кожен воюватиме на своєму окремому майданчику. Потрібно залучати ключових гравців, домовлятися і рухатися в одному напрямку. Тільки разом ми можемо цьому протидіяти», – підсумував він.
Публікацію підготовлено Центром демократії та верховенства права за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю Центру демократії та верховенства права та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР – Єднання.
