13 серпня 2026 року у Києві Центр демократії та верховенства права презентував комплексну оцінку реалізації Стратегії інформаційної безпеки України за 2021-2025 роки.

Стратегія з’явилась ще до повномасштабної війни, коли деякі виклики – такі як дезінформація та реінтеграція окупованих територій – вже існували, інші ж були ще попереду. Так само змінювався і контекст, адже за ці роки ШІ став одним із ключових явищ у інформаційній сфері. 

Завантажити дослідження ви можете за посиланням

Тож дослідники визначили, чи виконала держава те, що обіцяла у Стратегії інформаційної безпеки. А ще – які механізми справді запрацювали за роки повномасштабної війни, а які так і залишились на папері. Модерував дискусію Олексій Третьяков-Гродзевич, менеджер проєктів, експерт у сфері реформи державного управління ЦЕДЕМ.

Ольга Никорак, координаторка програми «Безпека людини» фонду імені Генріха Бьолля, у вступному слові наголосила на цінності досвіду, який охоплює час повномасштабного вторгнення та інформаційні виклики, що його супроводжували.

«Дуже важливо проаналізувати, як можна перейти на більш стратегічний рівень, оскільки план заходів, який був лише частиною системної відповіді на інформаційні загрози фактично може стати основою наступної стратегії», – відзначила вона.

Саме адвокатування ухвалення нової стратегії буде одним зі значних завдань для Центру демократії та верховенства права, анонсував Тарас Шевченко, директор з розвитку ЦЕДЕМ.

«Загалом безпекова ситуація потребує системної, стратегічної роботи, і наявність одного документу відчтуно допомагає координувати розрізнену роботу. Адже в тематиці інформаційної безпеки є дуже багато акторів – різні міністерства та державні органи – і взаємодія між ними за наявності стратегічного документу та плану виконання є значно кращою», – пояснив Тарас Шевченко.

Представляючи дослідження, Павло Бурдяк, старший аналітик з цифрової безпеки ЦЕДЕМ, зазначив, що воно поєднувало аналіз документів і зустрічі з представниками громадянського суспільства, медіа та експертної спільноти. Він виокремив кілька ключових положень:

• Стратегія сформувала досить комплексну основу для державної політики у сфері інформаційної безпеки, і її цінність полягає у широкому баченні, яке поєднало безпекові, культурні, правозахисні, комунікаційні і інфраструктурні напрями.
• Досягнуто конкретних результатів, і найкращими вони були в царині створення конкретного продукту або інфраструктурних. Зокрема, мова про розвиток теле- та радіо- мовлення у прикордонних та прифронтових районах, виробництво українського культурного і інформаційного контенту, міжнародні комунікаційні кампанії та освітні продукти. Державні органи проявили адаптивність, але через кризові формати, без формального перегляду стратегії.
• По-третє, системна реалізація стратегії залишилася незавершеною. Не всі стратегічні наміри були перевірені на предмет вимірюваної, скоординованої і, подекуди, ресурсно забезпеченої політики. А це не дозволяє достовірно оцінити, наскільки зменшилася вразливість до дезінформації чи зріс рівень медіаграмотності. Це не означає відсутність результату, радше йдеться про оцінювання.
• Наступний стратегічний цикл має спиратися вже на сформовану інституційну основу, але вона має бути ціліснішою, більш узгодженою і вимірюваною. Для цього кожну загрозу треба пов’язати з метою, суб’єктом, ресурсами і показниками. Нова система має бути адаптивною.

Владислава Онищенко, молодша аналітикиня ЦЕДЕМ, наголосила на масштабуванні загроз, припустивши, що стратегії необхідно переглядати, роблячи їх відповіднішими вимогам часу. Також вона вказала на детальний аналіз семи стратегічних цілей, викладених у стратегії, та їх виконання.

У ході обговорення Олександр Макобрій, заступник директора департаменту, начальник відділу з питань інформаційної безпеки департаменту стратегічних комунікацій та промоцій української культури, Міністерства культури України, відзначив дослідження, вказавши, що департамент вивчить його і врахує при підготовці нової Стратегії, яка охопить період до 2030 року.

Спікер також ознайомив слухачів із процесом підготовки стратегічних документів і рішень у сфері інформаційної безпеки та суміжних напрямах. Зокрема, відзначив роль сильних незалежних медіа, пояснивши, що без них Україна не змогла б протиідяти пропаганді, натомість завдяки спільній роботі ворог не зміг захопити порядок денний в Україні.

Ярослав Юрчишин, народний депутат України, голова Комітету ВРУ з питань свободи слова, розповів, що при Президенті вже існує міжвідомча робоча група, котра координує зусилля різних органів, однак до неї слід залучати представників громадського сектору, медіасфери та OSINT-спеціалістів.

Натепер одним із пріоритетів він називає формування комплексу анти-SLAPP-законодавства, котре б дало суддям можливість відхиляти позови від зацікавлених осіб, які мають на меті суто перешкоджати журналістам виконувати свої обов’язки. Детально розповівши про розробку стратегій на рівні держави, нардеп закликав координувати зусилля заради досягнення результату.

Олександр Ободович, начальник управління з питань медіа, європейської та євроатлантичної інтеграції Державного комітету телебачення і радіомовлення України, розповів про роль відомства у системі стратегічних комунікацій. Він підтримав концепцію створення єдиного центру, відповідального за інформаційну безпеку і запропонував покласти цю місію на РНБО.

Говорячи про стратегічні комунікації, під цією “парасолькою” експерт запропонував створити урядовий координаційний центр, а “нижче” діятимуть секторальні лідери у різних напрямах: військовому, цивільному та міжнародному. Спікер також закликав легалізувати термін “стратегічні комунікації” у законодавстві. Уся система має бути вибудувана з дотриманням принципу One Voice.

Микола Балабан, заступник керівника Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, застеріг проти надмірного дроблення, зазначивши, що виклик може стосуватися більш ніж одного сектора одночасно. Як приклад він навів конфлікт з Польщею через підрозділ, названий на честь героїв УПА.

Він також наголосив на потребі сталості втілення стратегії. За словами спікера, одну з її цілей (“Підвищення рівня медіакультури та медіаграмотності”) не підтримувала одна з минулих політичних команд міністерства, бачачи у ній завелику витрату ресурсів. Для таких випадків можна передбачити процес зміни стратегії. Або ж передбачити дієві способи  для ситуацій, коли частина стейкхолдерів змінюється.

Роман Кіфлюк, національний радник по Україн в International Media Support, назвав позитивом сам факт наявності стратегії. Натомість відсутність нового документу на чинний і наступний роки він називає негативом. Тож спікер закликав проактивно діяти сьогодні, не чекаючи ситуації повної згоди, котрі можуть не настати. Адже затягування процесу відштовхує нас назад.

Світлана Сліпченко, заступниця виконавчого директора «Вокс Україна», прокоментувала одну з тез презентації щодо потреби аналізувати не лише кількісні, а й якісні показники. Зазначивши, що більша кількість заходів не означає автоматично вищу медійну грамотність. Вона радить також вивчати дані про суспільні настрої, результати медіамоніторингу, оцінку ключових наративів або тем, які обговорювало суспільство.

Експертка радить відходити від орієнтації лише на медійну грамотність, і натомість зосереджуватися на інформаційній і, можливо, когнітивній стійкості населення. Оскільки ворог здійснює психологічний вплив на суспільство, вже у наступній стратегії слід розширювати специфіку цих індикаторів.

Ольга Юркова, співзасновниця проєкту StopFake, торкнулася теми участі громадянського суспільства у підготовці стратегії. Вона підтримує ідею залучення громсуспільства на різних етапах, починаючи з формулювання, обговорення стратегічних цілей, загроз, оформлення індикаторів тощо.

Спікерка наголосила на потребі мати адаптивну стратегію, вказавши також на необхідність дієвих процедур кризового реагування, обміну аналітикою, координації та оцінювання. Координацію ж вона бачить не як вертикальну структуру, а як формат постійного спілкування між стейкхолдерами на постійній основі. Як варіант, можлива постійна робоча група, котра збиратиметься щодня, обговорюватиме ключові питання і вироблятиме меседжі.

Зазначимо, що ЦЕДЕМ продовжить працювати в контексті розробки нової стратегії. А проведений аналіз ляже в основу пропозицій не лише до тексту документа, а й загалом до системи інформаційної безпеки.

Презентація проведена за фінансової підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна. Думки, висновки та рекомендації належать авторам цього дослідження і не обов’язково відображають погляди Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна та уряду Німеччини