28 вересня у Києві відбувся VII Форум захисників права на доступ до інформації, організований Центром демократії та верховенства права. Цей Форум щороку збирає активістів Мережі захисників права на доступ до інформації, журналістів, правозахисників та посадовців заради обговорення важливих тем у цій сфері та обміну досвідом. Цьогоріч основною темою стали зміни, які відбулися у сфері доступу до інформації за рік та плани на майбутнє.

Василь Романюк, керівник національних програм Посольства Швеції в Україні подякував учасникам Форуму за їхню роботу та наголосив на значенні доступу до інформації у розвитку країни. “Швеція обрала доступ та прозорість, і результатом цього є високий рівень демократії. Саме відкритість інформації – найкращий засіб проти корупційного вірусу, адже вона є запорукою, що буде складно приховати будь-що“, – продовжив він

Світлана Колишко, координатор проекту ПРООН з прав людини, наголосила, що право знати є одним із невід’ємних прав людини та закликала рухатися вперед у цій сфері.

“Можливість отримувати інформацію важлива як для боротьби з корупцією, так і для усунення недоліків, які є в державі. Без цього складно говорити про демократію, тож послабляти увагу в цій сфері не можна”, – додала вона.

Тарас Шевченко, директор Центру демократії та верховенства права, наголосив на важливості теми доступу до інформації.

“Для нас доступ – це тема, у якій ми націлені на стратегічні досягнення, а не моментальний результат. Тому ми проводимо велику кількість навчальних програм, тренінгів. Стратегічними є і процеси в Європейському суді з прав людини: наразі ЄСПЛ розглядає три справи, що стосуються доступу, які ми ведемо. Я радий, що Мережа продовжує працювати та об’єднує зусилля багатьох людей навколо спільної справи”, – зазначив Тарас Шевченко.

Доступ до інформації: що змінилося за рік

Першою зміною у 2018 році стала зміна офісу Омбудсмана – органу, який займається парламентським контролем за дотриманням права доступ до публічної інформації. Зокрема, відбулась реорганізація офісу – об’єднано відділи з питань доступу до публічної інформації, звернень громадян та захисту персональних даних. Віктор Барвіцький, Представник Уповноваженого з дотримання інформаційних прав та представництва в КСУ, розповів про роботу департаменту, який він очолює.

«У нас тривають конкурси на вакантні посади, створюються нові регіональні представництва, також відбудеться конкурс на регіональних координаторів. Робота триває, адже ми маємо потужний інструмент для поновлення порушених прав. Хотів би відзначити тренінги для розпорядників та моніторинги, які дають офісу інформацію про проблемні питання у сфері доступу до публічної інформації», – вказав Віктор Барвінський

Другою топ-подією стало підписання Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, яка встановлює мінімальні стандарти у цій сфері. Ця Конвенція набуває чинності за умови ратифікації у десяти країнах. Україна мала шанс стати цією десятою країною і запустити дію Конвенції, однак ВРУ провалила ратифікацію. Шанс таки схвалити документ ще є, але це можливо тільки на наступній сесії, у лютому.

«Насправді основні положення Конвенції вже враховані в українському Законі «Про доступ до публічної інформації». Найбільше, що вона дає нам – це створення двох міжнародних органів: Групи фахівців з доступу до офіційних документів та Наради сторін. Власне, це означатиме виведення теми доступу на міжнародний рівень, обмін досвідом. Ми б могли навіть ініціювати зміни до Конвенції та зробити її кращою», – пояснив Ігор Розкладай, юрист ЦЕДЕМ. Водночас, Конвенція Тромсе є важливою для просування України у світі – і це могло б посилити позиції наших дипломатів у Раді Європи.

Оксана Нестеренко, медіаексперт, викладач НаУКМА, зосередилася на викликах у сфері доступу. За її словами, наразі важливо зберегти формат «Омбудсман+» – співпрацю Офісу Уповноваженого та громадського сектору у сфері доступу. Експерт пропонує закріпити співпрацю у документі, аби не втратити цей інструмент.

«З прийняттям Постанови Пленуму ВАСУ №10 значно покращилася ситуація із захистом у суді права на доступ до інформації, однак, зважаючи на судову реформу, постає новий виклик: як не втратити ці здобутки. Третя проблема – це надмірно короткі строки для притягнення до адмінвідповідальності за незаконні відмови у доступі», – зазначила вона.

Також Оксана Нестеренко наголосила на необхідності прийняти закон про захист викривачів. Вона підкреслила, що для повного інформування суспільства важлива робота викривачів, які дають повну картину подій навколо.

Тренінги з доступу для посадовців: підсумки та досягнення

“Чи матимуть громадяни належний доступ до інформації?”, – відповідь на це питання залежить передовсім від знань та якості роботи посадовців, які безпосередньо відповідають на доступ. Тож цього року Центр демократії та верховенства права спільно з офісом Омбудсмана провів серію тренінгів для держслужбовців в усіх регіонах України.

Їх учасниками стали 839 представників органів виконавчої та місцевої влади, а також новостворених об’єднаних територіальних громад. Основними темами лекцій були робота з запитами та застосування “трискладового тесту” у разі, якщо доступ до інформації обмежено, а також інші формати роботи: створення місць для запитувачів, опублікування інформації у форматі відкритих даних, доступ до засідань.

За словами Оксани Огданської, юриста ЦЕДЕМ та лектора тренінгів, під час занять вони зосереджувалися на практичних кейсах та нюансах доступу до інформації, тож працювали з завданнями, які щоденно виникають у роботі посадовців.

“Ми сфокусувалися не на розповідях, а на практичних завданнях, на тому, аби учасники вчилися самостійно ухвалювати рішення. Також ми ознайомлювали їх з актуальною судовою практикою. Ще однією ціллю було ознайомити посадовців з рекомендаціями та джерелами, аби вони могли навчити колег, і таким чином доносити досвід до тих, хто не був на тренінгах”, – пояснила вона.

Максим Петльований, експерт Українського інституту з прав людини, наголосив на двох завданнях тренінгів. “Ми ставили за мету встановити єдиний стандарт доступу в усій країні – це по-перше. І по-друге – зрозуміти, що змінилося у цій сфері та окреслити проблеми”, – пояснив експерт. Такими проблемами він називає нерозуміння мети закону, негативне ставлення до трискладового тесту, а також хибну організацію роботи самих відомств.

Водночас, Максим Петльований радить запитувачам не завалювати установи запитами просто заради помсти. Чітко формулюючи запит і аргументуючи потребу в інформації, громадяни мають шанс перевести дискусію у конструктивніше русло.

За словами Христини Буртник, юриста ЦЕДЕМ та лектора тренінгів, завдяки заняттям вдалося розширити знання посадовців про доступ до інформації та зацікавити їх до самоосвіти.

“Зазвичай на наших тренінгах люди відкривали щось нове: або трискладовий тест, або обов’язок створити місце для роботи запитувачів, про яке за 7 років дії закону посадовці могли і не чути. І важливо, що люди виходили з тренінгів із розумінням того, що доступ – це не лише відповіді на запити”, – підкреслила вона.

Юрист відзначила ще один позитивний наслідок: наразі стартувала хвиля тренінгів, які організовують самі посадовці для власних колег, аби передати їм отримані знання.

Архівна реформа: як реалізувати право громадян знати

Іще однією сферою на перетині з доступом до інформації є архіви – адже саме там зберігається чимало важливих документів.

Однак цього року Мін’юст змінив Правила користування архівними документами, запровадивши жорсткі обмеження на роботу з документами.

«Ці зміни є катастрофічними. До прикладу, заборонено копіювати документи формату більшого за А4, хоча він був запроваджений лише у 1922 році, документи, написані залізогазовими чорнилами, які використовувалися до ХХ століття, олівцем, аквареллю, тощо. Фактично, цей наказ робить неможливим копіювання архівних документів. І його досі не скасовано», – зазначає Ігор Розкладай. Натомість він навів приклад польських архівів, які є оцифрованими, і відповідно, доступними для громадян.

На важливості архівів наголосила Олена Бетлій, доцент кафедри історії НаУКМА. Адже від якісного історичного продукту прямо залежить успіх у інформаційній війні.

«Ґрунтовні і цікаві дослідження могли б стати аргументом у дискусіях з Росією чи з Польщею. Натомість зараз солідних робіт немає, адже не кожен історик готовий витрачати час і працювати в складних умовах, які є в архівах. Це – питання права людей знати, від якого залежить, чи будуть громадяни вестися на маніпуляції», – коментує дослідник і закликає активну громадськість об’єднатися, щоб змінити ситуацію.

Валентина Піскун, завідувач відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства НАН України, також підкреслила, що робота в архівах важлива для істориків, адже одне джерело часто не дає повної картини події, відтак потрібно вивчати максимум документів, аби зрозуміти контекст. “Наші архіви мають кричати, що їм бракує коштів для повноцінного зберігання документів а замість цього вони закриваються, щоб приховати власні проблеми”, – додала вона.

Продовжила тему Ольга Комарова, аспірант кафедри архівознавства, спеціальних історичних та правознавчих дисциплін Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, яка з власного досвіду розповіла про загрози у архівній сфері. Дослідник згадала пожежу у Кам’янець -Подільському архіві у 2003 році, яка завдала йому значної шкоди. Власне, недофінансування і нереформованість архівів призвели до того, що частина артефактів була втрачена у вогні, натомість врятовані джерела досі лишаються нереставрованими через брак коштів.

Натомість, темою виступу Ігоря Кулика, начальника Управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті УІНП, став успішний приклад відкриття для громадян архівів репресивних органів. Він наголосив, що позитивні зміни відбуваються за умови суспільного інтересу до теми – саме через його відсутність архіви спецслужб у Білорусі та Грузії лишаються закритими. Тому Ігор Кулик закликав громадськість цікавитися архівною сферою та підтримувати зміни. “Давайте оцінювати доступ до архівів як доступ до інформації”, – закликав він.

Анатолій Хромов, заступник директора галузевого держархіву СБУ, наголосив на проблемах у архівній сфері. Серед них – аварійні та пожежонебезпечні приміщення, переповнені сховища. Також він відзначив нездорову бюрократичну атмосферу, де частина посадовців вважають користувачів архівів опонентами.

“Які зміни потрібні? Передовсім, це ініціативність архівних працівників, інформатизація паперової роботи, інновації – основним тут є оцифрування архівів. Важлива інтернаціоналізація – це не лише обмін інформацією, але й зарубіжні інвестиції. Також нам потрібна інтеграція – співпраця архівної галузі з суспільством та вченими інших країн”, – вказав дослідник.

Остання сесія Форуму була присвячена обміну досвідом. Активісти Мережі захисників права на доступ до інформації говорили про реалізацію права знати у регіонах та аналізували ситуації, які виникають під час їхньої діяльності.

Захід став можливим завдяки фінансовій підтримці Швеції та за підтримки Програми розвитку ООН в Україні та Міністерства закордонних справ Данії.