Панельна дискусія з такою назвою відбулася 30 листопада у рамках «Х Форуму розвитку громадянського суспільства». Ментори та менті з попередніх програм розповіли слухачам, з чого складається процес менторства та які виклики трапляються на шляху менті та менторів.
«У кожного це свій особливий шлях, особливі виклики. Кожен шлях менторства – це життя. Життя двох організацій, які домовилися йти разом», – зауважила Олена Матвійчук, координаторка Менторської програми.
Учасники дискусії покроково розглянули кожен етап менторської програми: від відбору учасників до підбиття підсумків.
Якби про менторський шлях знімали кіно – для кожного та кожної це був би інший фільм. Для одних менторів – екшен, для інших – пригодницький фільм з елементами драми.
«Менторський шлях може бути схожим на автобіографічний фільм. Як становилась, наприклад, Леді Гага? Менті, які приходять у програму, тільки розпочинають свій шлях. Але, можливо, саме вам довелось ментити майбутніх зірок. І хтось потім зніме про них кіно», – вважає ментор Денис Баранець (ГО «Платформа Громадський контроль», м. Дніпро).
Представник організації-менті ГО «БСД» (смт. Немішаєво) Юрій Войналович порівняв менторство з відповідальним батьківством: «Я відчув як менті, що попав до відповідальних батьків.».
«Потрібно бути готовими вже в процесі постановки проблеми та пошуків, як її вирішувати, усвідомити свою некомпетентність, – продовжив пан Юрій. – Це досить некомфортно. З усвідомленою некомпетентністю потрібно далі щось робити.»
Менторська програма – унікальна за змістом та підходом і спрямована на підсилення адвокаційних спроможностей громадянського суспільства.
За словами координаторки, Програма націлена на те, щоб ментори та менторки набули навичок, щоб стати ще кращими, а організації-менті – надалі могли самостійно створювати та реалізовувати адвокаційні плани.
Отже, кілька викликів, які водночас можуть стати потужним кроком до розвитку організації, що привернули увагу під час панельної дискусії.
На шляху менторського супроводу може бути багато моментів. Серед них – і переузгодження ролі, цілей організації-менті. Ментори та менторки вважають, що важливо не розпорошувалися та узгоджувати очікування: що саме ментори та менті очікують одні від одних.
«Запити змінюються в процесі», – розповідає ментор Богдан Лепявко (ГО U-Cycle, м. Київ). Крім того, вже на етапі відбору він радить звертати увагу на характери людей, з якими знайомишся, зважати на особистий контакт.
За словами представниці організації-менті Вікторії Колодяжної (ГО «Інклюзивні студії», м. Луцьк) викликом може стати вихід із зони комфорту: «Ми багато робили ще до реєстрації громадської організації, але саме адвокаційними кампаніями не займалися. Це був вихід на новий рівень діяльності.»
Важливо також бути готовими до тривалої роботи, звернула увагу менторка Любов Максимович (ГО «Центр «Жіночі перспективи»). За її словами, досвід 23-річної діяльності організації, яку вона очолює, показав, що процес має відбуватися step-by-step. «Це може нагадувати сніжний ком: ви працюєте в одному напрямку, потім збільшуєте компетенції та починаєте збільшувати діяльність», – пояснила пані Любов.
Одним з таких викликів, на думку Людмили Янкіної, менторки від Центру прав людини ZMINA (м. Київ), є необхідність утриматися від зайвого фанатизму.
«Важливо не звалитися в комплекс героя, коли тобі хочеться врятувати від помилок організацію, яку ти менториш. Навчити, а не замінити собою. Адже благі наміри можуть бути токсичними. У цьому парадокс комплексу героя, коли хочеться врятувати менті», – зауважила менторка.
Викликами може стати мотивація та взаємодія в команді. Як зауважив Денис Баранець, потрібно замотивувати людей не грошима, не авторитетом начальника, а саме заради реальних змін та результатів.
Що найцікавіше – під час Програми можуть виникнути не ті виклики, на які чекали. Тому вже досвідчені менторки та ментори радять бути готовими управляти викликами та ризиками. І головну підтримку в цьому процесі надають не тільки організатори Програми, а й інші ментори та менті.
«Ви можете бути наскільки завгодно професійними, але у вашій професійності почуватися одинокими, – додає Людмила Янкіна. – Але менторська програма – це місце, де ви знаходите не лише багато людей, з якими ви на одній хвилі, а й професійних друзів. Це дуже круте відчуття.»
Тому якщо організація, яка бачить себе ментором, не боїться давати менті право на помилку, не боїться налаштовувати свій темп, мотивувати, приземлити, коли це потрібно, готова набувати власних навичок та розуміє власні стратегії, – тоді їй варто до 23 грудня заповнити заявку за цим посиланням.
Якщо ж молода організація не боїться виходити за межі зони комфорту, хоче розвиватися, перевірити та зміцнити власну команду, а також готова зустрітися з реальністю, – тоді організатори запрошують таку організацію податися на Менторську програму 3.0 у ролі менті.
І наостанок:
«Це бомбезна програма. Я не пам’ятаю такої програми, яка б давала ще більше досвіду та задоволення від спілкування. Це вже мережа – мережа людей, які небайдужі до того, що роблять, і готові ділитися своїми напрацюваннями. Це ресурс для менті, а також нетворкінг та підсилення одних одним – для менторів» (Любов Максимович, менторка Менторських програм 1.0 та 2.0).
Менторська програма 3.0 для підсилення адвокаційних та інших спроможностей організацій громадянського суспільства з різних куточків України проводиться в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
