Процес менторства передбачає чотири великих етапи: відбір і встановлення контакту, узгодження кроків, супровід, і наостанок – фінал, підбиття підсумків.
У попередніх матеріалах ментори та менторки розповідали про власний досвід на етапах оцінки реальності й потенціалу менті, ділилися історіями про узгодженість мети та побудову карти співпраці та розповідали, як можна супроводжувати менті на шляху до цілі з урахуванням кризових умов.
Для фінального матеріалу з цього циклу ментори та менторки Менторських програм 2020-2022 поділилися власним баченням і досвідом завершення контракту, підбиття підсумків і умовно планування чи непланування подальших кроків.
На питання відповідали Анастасія Прокопенко (ГО «Точка доступу»), Анастасія Одінцова (менторка Програм 1.0 та 2.0), Ілля Єременко (ГО «ЕкоКлуб»), Альона Луньова (Центр прав людини ZMINA).
Що важливо врахувати чи зробити на фінальному етапі супроводу організацій саме через менторство?
В умовах кризи Програма на 100% не може бути завершена, комунікація продовжується.
За словами Анастасії Прокопенко, вони перейшли з менті на інший рівень комунікації: «Тому що бачимо, що ми можемо бути й надалі корисними, для нас це не складає надвеликих зусиль. Ми з радістю продовжуємо відповідати на якісь питання й давати певних рекомендацій, якщо вони виникають. Але тут уже ми не стаємо такими проактивними».
Альона Луньова додає на прикладі власних менті: «Наша робота не закінчена через час, але ми точно доведемо це до логічного завершення, у них буде супер інформація про все, що їм потрібно й корисно для адвокації надалі».
Важливо розуміти, що менті стають стабільними у своїх можливостях.
Анастасія Одінцова була менторкою двох перших Програм. На етапі завершення співпраці з менті для неї важливо було проаналізувати результат і розуміти, що залишиться з ними після програми й вектори їх розвитку: «По суті, поставити їх на рельси в правильному більш-менш напрямку. А вони вже потім самі обирають шлях, куди їм все ж таки треба піти, з якими потім проєктами працювати».
Менторам важливо отримати зворотний зв’язок, зрозуміти, яким чином їх дії були корисні чи некорисні, й дати можливість відрефлексувати про це.
Ілля Єременко радить наступний план дій для менторів:
- нагадати уроки або важливі точки в менторстві, які мали значення;
- запитати менті, що було важливо за цей час, аби вони закарбували в пам’яті якісь речі, які для них мають значення;
- перевірити сталість нових практик чи здобутків, які розвинули менті, та запропонувати їм рішення для підтримання сталості;
- дати поради, куди звертатися далі, якщо буде потрібна допомога, консультація, або контакти інших менторів чи організацій з підтримки спроможності;
- зробити конспект, підсумок, щось, що допоможе менті швидко пригадати, чому вони навчилися за час менторської програми.
«З одного боку, підготовка конспекту ментором конфліктує з навчанням менті самозарадності. З іншого боку, це збільшить шанси запам’ятати уроки менторської програми», – додає ментор.
Що впливає на бажання менторів продовжувати співпрацю?
Готовність впроваджувати зміни чи дослухатися до рекомендацій.
«Якщо я бачу, що команда пробує впроваджувати мої рекомендації, то я готова далі розвивати цю тему. Наприклад, якщо команда говорить: “Ми спробували – не спрацювало”, то давайте шукати разом інший шлях. Або, наприклад: “Ми спробували – це спрацювало, дякуємо, але в нас є ще запит на ось таку консультацію”, то готовність далі продовжувати цю співпрацю й консультації лишається», – пояснює Анастасія Прокопенко.
Фаховість – це основне.
«Якщо до мене звернуться за цією тематикою, я буду знати, що в мене такі менті, я можу до них перенаправити, – каже Анастасія Одінцова. – Фаховість – це для мене основне. І самостійність, щоб вони не просто десь хвостиком ходили, а щоб я мала розуміння, що я їх буду підтримувати й постійно промоутити».
Мотивація.
Альона Луньова додає: «Можна бути суперфаховим, але якщо немає мотивації зростати саме командою й зростати організаційно, то, напевно, я б не бачила сенсу брати участь у цій програмі. Й, очевидно, я б сама не дуже хотіла брати таких менті, яким все одно».
Цікавість і відповідальність.
Ілля Єременко визначає чіткі критерії менті, з якими готовий співпрацювати у майбутньому: «Дисциплінованість, здатність виконувати обіцянки, зобов’язання, і натхнення в тому, що вони роблять. Щоб люди з цікавістю й бажанням ставилися до своєї роботи».
6 критеріїв, за якими ментори й менторки оцінюють ефективність менторської програми, що реалізується в умовах кризових обставин:
- Менті залишилися до кінця і підтримується комунікація.
- Готовність до спільного планування й реалізації ініціатив.
- Менті повірили у власні сили.
- Самостійність організації.
- Досягнення тієї цілі, яку менті ставили собі на час Програми.
- Менті почали підходити до планування своєї роботи більш осмислено, почали думати, що вони й навіщо роблять.
Анастасія Прокопенко розповідає про те, що важливо проявляти певну гнучкість: «Ми по ходу змінювали фокус діяльності менті, що вони будуть робити в цій програмі, тому що зовсім змінилися зовнішні фактори. Доводилося дуже оперативно проявляти гнучкість, щоб команда могла для себе зрозуміти: як вони можуть бути корисними, яка тема може їх об’єднати й взагалі – що вони зараз готові або не готові робити».
«Коли в них є розуміння, що їм потрібно зробити в майбутньому, і взагалі відпрацьовується впевненість у собі, – ось тоді ти розумієш, що “так”», – пояснює Анастасія Одінцова, яка була менторкою в умовах обмежень через пандемію. За її словами, коли менті виходять на рівень партнерів, тоді для неї це внутрішньо свідчить, що вона виконала свою роботу.
На думку Альони Луньової, сталість роботи, впевненість у собі й розуміння подальших кроків – це те, з чим її менті йдуть далі, і це – критерій успішності програми.
Наскільки відрізняються критерії оцінки ефективності Менторської програми в умовах війни та Менторських 2020-2021?
«Менторська програма 3.0 дійсно стала викликом, бо передбачала окрім всього іншого й створення можливостей для отримання психологічної підтримки, розуміння, – розповідає Олена Матвійчук, координаторка Менторських програм. – На початках самі ментори виступали опорою для менті, команд, організацій. Але для того, щоб бути опорою для інших, треба бути опорними для самих себе. І великим викликом було, як у собі цю опору знайти. Плюс ми додали велику частину навчання, що стосувалася стабілізації роботи організацій. Тобто люди подивилися на свої організації, на свої процеси, й чесно сказали: ми можемо або не можемо рухатись далі».
Якщо говорити про ефективність кількісну, то статистика та цифри – демонструють сталість. Щодо якісного показника, то, на думку Олени Матвійчук, головний критерій – збереження команди, менторів, менті.
«Ми дали менті право вибору: маєте бажання/можливість – лишайтеся в Програмі, ми готові для вас зробити все можливе, хочете – не лишайтеся, тоді ми готові замінити вашу організацію, – ділиться координаторка Менторської 3.0. – З двома організаціями, які були замінені, ми домовилися: коли переможемо, якщо Програма далі буде діяти, то ми беремо їх без конкурсу. Вони насправді вмотивовані бути, але велика частина їх команди мобілізовані або відразу пішли добровольцями. Одна організація зараз на тимчасово окупованій території – і ми чекаємо, щоб вони вернулися й мали можливість безпечно з ними працювати теж».
Підготувала Ксенія Дітчук
Менторська програма для підсилення адвокаційних та інших спроможностей організацій громадянського суспільства з різних куточків України проводиться в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
