За три тижні в Україні відбудуться місцеві вибори і медіа них у вкотре відіграватимуть ключову роль. Адже саме журналісти розповідають громадянам про кандидатів та події, пов’язані з виборами , а політики через медіа борються за вподобання виборців.
Особливе значення матимуть регіональні медіа, адже загальноукраїнські телеканали чи онлайн-видання не можуть приділяти належну увагу виборам, наприклад, у Сумах чи Миколаєві. Місцеві ЗМІ дійсно висвітлюють кампанію, однак деякі видання вже вдалися до замовних матеріалів, у яких агітують за чи проти певного кандидата.
Відповіддю на цю проблему має стати саморегулювання – процес, за якого самі медіа домовляються про “правила гри”, стежать за їх дотриманням та застосовують санкції проти порушників. Про цей виклик йшлося 5 жовтня під час онлайн-обговорення “Саморегулювання медіа під час місцевих виборів 2020”, яке організували Центр демократії та верховенства права і Незалежна медійна рада у співпраці з проєктом “Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні”.
Крім саморегуляції зараз немає інших способів, відзначила Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА. Лише Нацполіція склала два протоколи за порушення агітації, хоча це не її повноваження. Натомість бракує дій Нацради з питань телебачення та радіомовлення, адже є політичні заяви з елементами мови ворожнечі.
“Роль медіа – бути бізнесом. Уся реклама має публікуватися на законній основі і бути маркованою. Інші варіанти перетворюють медіа на платформи для джинси. Проблема також у тому, що законодавство для медіа під час виборів не розвивається”, – вказала Ольга Айвазовська.
Ще однією сферою, де саморегуляція потрібна, є ток-шоу. Попри дискусійний формат, ведучі часто дають дають схвальні чи негативні оцінки учасникам, озвучують певні тези. “Ці ток-шоу – частково зрежисовані. Почати саморегуляцію слід з ведучих і розподілу учасників. Не можна, щоб із 10 гостей ток-шоу п’ять представляли одну партію, це вже не дискусія”, – наголошує вона.
Діана Дуцик, виконавча директорка ГО “Український інститут медіа та комунікації”, навела дані моніторингу інтернет-ЗМІ, які вказують на проблеми медіа під час виборів.
“Новин про сам політичний процес мало. На першому місці тема COVID-19, далі йдуть інциденти і катастрофи, на третьому місці злочини. Вибори аж на сьомій позиції. Проблема номер два – це тотальна джинса у регіональних медіа. Наприклад. ми маємо трійку медіа у певній області, і кожне з них має улюбленого кандидата, якого підтримує”, – розповіла Діана Дуцик.
За її словами, саморегуляції наразі перешкоджає відсутність довіри та правової культури. Якщо законів не прийнято дотримуватися, а відповідальності за порушення немає, то медіа також грають за цими правилами.
Своєрідним прикладом того, як може працювати саморегуляція, є досвід Суспільного мовлення. За словами Миколи Чернотицького, члена правління UA: Суспільне мовлення, медіа сформувало чіткі внутрішні правила. У них описані дії у складних ситуаціях (наприклад, при підборі експертів), нові кейси також вносять до списку. Філії Суспільного орієнтуються на аналітичні дебатні програми, аби охопити якомога більше тем.
“Проблемою є небажання деяких кандидатів з’являтися на Суспільному, вони йдуть на майданчики приватних каналів, бо там за гроші отримують “теплу ванну”. Деякі місцеві та центральні канали стали засобом лобіювання інтересів.”, – коментує він ситуацію в регіонах.
Микола Чернотицький відзначив, що Суспільне запровадило фактчекінг заяв політиків упродовж етеру ток-шоу. Також вони запрошують представників усіх політсил і стежать, аби жодна партія не мала більшості.
“Вибачте, але для багатьох медіа зараз вибори – це “жнива”, – відзначила Тетяна Лебедева, медіаекспертка та членкиня Комісії з журналістської етики (КЖЕ). За її словами, медійна спільнота може вимагати покарань від держави або працювати над саморегулюванням. Остання альтернатива – краща, адже є ризик, що державні органи вибірково каратимуть медіа.
Успішними прикладами такого суспільного регулювання експертка вважає Комісію з журналістської етики та Незалежну медійну раду, які розглядають спірні ситуації у медійному просторі та публікують висновки.
Тож Тетяна Лебедева радить популяризувати ідею саморегуляції – особливо у регіонах, серед молодих журналістів та студентів. І шукати позитивну мотивацію для медіа. “Треба дати спокусливі аргументи, чому саморегуляція не лише необхідна, а й вигідна. Наприклад, є домовленість з конкурсом “Честь професії”, що етичний кодекс буде обов’язковим для журналістів, які претендують на нагороду”, – додала вона.
Саморегуляція є потрібною, однак побудувати таку систему буде складно, вважає Павло Моісеєв, медіаексперт та секретар Незалежної медійної ради (НМР). Адже основні гравці медійного ринку у такій системі не зацікавлені. Їм простіше мати співрегулювання, за якого можна домовитися з державними органами, аби медіа далі працювали у спосіб, вигідний власникам або політикам.
“Повинна бути саморегуляція на рівні журналістів, адже власникам чи державним органам буде важче вплинути на такі структури. Адже у нас уже є майданчики, де саморегулюються медіа: наприклад, узгоджують питання щодо реклами. Але про дотримання етичних стандартів там норма не йде”, – пояснив Павло Моісеєв.
Приклад успішної системи саморегуляції показує медійна спільнота Фінляндії. За словами Еліни Грюндстрьом, експертки Ради Європи, крім реагування на порушення, фіни також запустили “знак відповідальної журналістики”, який отримують якісні інтернет-медіа, а це сприяє довірі читачів до них. А от єдина санкція за неетичні публікації – зобов’язання для порушників опублікувати висновок про це на власному сайті.
Експертка відзначила, що саморегулювання є корисним для свободи слова у країні. Адже якщо медіа самі визначають правила, стежать за їх дотриманням і це викликає довіру суспільства, держава не запроваджуватиме жорсткий контроль за медіа.
За словами Антоніни Черевко, голови Незалежної медійної ради, на таке регулювання є запит, адже до НМР та КЖЕ звертаються і журналісти, і депутати, і судді. Що ж до посилення саморегулювання, то є два сценарії.
“Варіант позитивний: наше суспільство стає більш моральним. Але це означає велику роль публічного осуду, а у пострадянських країнах це не працює, такий механізм зганьбили ще за часів СРСР. І другий – негативний – загроза серйозного державного регулювання”, – підсумувала Антоніна Черевко.
Ця подія стала можливою завдяки нашому спільному проєкту між Центром демократії та верховенства права та міжнародною організацією Internews. Вона впроваджує “Медійну програму в Україні” за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.
Проєкт “Європейський Союз і Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні” має на меті зміцнити роль медіа, їхню свободу та безпеку, а також суспільне мовлення як інструментів для досягнення консенсусу в українському суспільстві. Проєкт фінансується Європейським Союзом та Радою Європи.
Незалежна медійна рада, створена наприкінці 2015 року за ініціативи Центру демократії та верховенства права, Інституту Масової Інформації, Інтерньюз-Україна, ГО “Детектор Медіа” та Фундації “Суспільність” – це орган саморегулювання у сфері медіа, до складу якого входить 15 членів – авторитетних журналістів та громадських активістів, які мають ґрунтовний досвід у медійній сфері. Детальніше про Незалежну медійну раду читайте за посиланням.
