25 та 27 вересня 2023 року Центр демократії та верховенства права провів дводенний онлайн-тренінг “Судовий захист права на доступ до публічної інформації під час війни”. Його пройшли 114 учасників.
Повномасштабне вторгнення внесло корективи у роботу з доступом до публічної інформації у судочинстві. В умовах воєнного часу механізми доступу до публічної інформації зазнали змін, з’явилися нові виклики та фактори ризику. Розповісти, які саме зміни відбулися, яким чином бути до них готовими, а також детальніше ознайомити з застосуванням профільного законодавства – такою була мета тренінгу, котрій присвятили свої лекції експерти. Модераторками виступили Євгенія Стаднік, проєктна менеджерка медійного напрямку ЦЕДЕМ та Марія Заверуха, помічниця юристки медійного напрямку ЦЕДЕМ. Зазначимо, що Центр демократії та верховенства права регулярно проводить такі тренінги, детальніше про них читайте на сайті.
Лекційну частину розпочала Тетяна Олексіюк, експертка ПРООН в Україні з доступу до інформації, адвокатка, член Групи Спеціалістів з доступу до офіційних документів під Конвенцією Тромсо.
Так, експертка розповіла про базові міжнародні документи, які визначають право людей на інформацію. Щоб розуміти його в усій повноті, слід ознайомитися з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Міжнародним Пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, а також Конвенцією Ради Європи про доступ до офіційних документів.
Найчастіше в контексті права на інформацію згадуються запити, з якими людина може звернутися до розпорядника (наприклад, місцевої ради чи лікарні), аби отримати інформацію. Його іноді плутають зі зверненням, однак різниця полягає в тому, що звернення – прохання не надати інформацію, а зробити щось. Наприклад, забезпечити мешканців кварталу гарячою водою.
Адже українці мають і інші механізми, щоб отримати інформацію. Профільний закон дозволяє людям відвідувати засідання колегіальних органів (наприклад, прийти на сесію міської ради і послухати її). Або ж самому відвідати розпорядника і попрацювати з оригіналами документів у спеціально відведеному місці. Ба більше, частину інформації мають публікувати самі органи влади: на офіційних сайтах та у вигляді відкритих даних.
Для суддів особливе значення має Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації”, якою мають користуватися служителі Феміди. Зокрема, вона закріплює правило, що вся інформація, яка є у розпорядженні суб’єкта владних повноважень, вважається публічною, а також закріплює чимало інших принципів.
Тож експертка розповіла, як судам, спираючись на трактування закону та постанову пленуму ВАСУ, вирішувати справи, пов’язані з доступом на інформацію. Вона навела приклад справи, де запитувачі позивалися до Вищої ради правосуддя, котра відмовилася надати їм копії запитуваних аналітичних звітів, складених за результатами експертного моніторингу. У органі заявляли, що це технічно неможливо і покладає на ВРП надмірний тягар.
Однак Верховний Суд встановив, що Вища рада правосуддя все ж була зобов’язана задовольнити запит і надати копії запитуваних позивачем документів у відсканованому вигляді, безкоштовно і у повному обсязі. Адже запитувачі мають право на інформацію (якою ВРП уже володіла) і можуть обирати, у якому форматі її отримати. Тож розпорядник не може на власний розсуд вважати це надмірним тягарем.
У наступній лекції Оксана Ващук-Огданська, юристка, спеціалістка у сфері доступу до публічної інформації, членкиня Координаційної ради при Омбудсмені, розповіла про обмеження доступу до публічної інформації.
Ця тема лишається актуальною, адже зазвичай люди звертаються до суду якщо їм відмовили у доступі до інформації, однак позивач вважає це несправедливим. Загалом інформація за замовчуванням є відкритою, окрім тієї, яка віднесена до категорії “з обмеженим доступом”.
Однак державний орган не може на власний розсуд оголосити інформацію закритою. Для того, щоб певні відомості вважалися конфіденційними, службовими чи таємними, потрібні чіткі законні підстави. До прикладу, конфіденційною є інформація про людей та юридичних осіб, які не мають владних повноважень.
Якщо ж запитувач хоче дізнатися саме таку інформацію, розпорядник не має автоматично відмовляти йому. Вирішити, чи можна надати ці дані у відповідь на запит допоможе трискладовий тест. Отримавши запит, розпорядник має відповісти на три питання.
- По-перше, чи слугуватиме її секретність інтересам національної безпеки, правопорядку, захисту прав інших людей тощо?
- По-друге, якщо все ж оприлюднити цю інформацію, чи нашкодить вона цим інтересам? Що саме може статися і яка ймовірність цих наслідків?
- По-третє, чи переважатиме ця шкода суспільний інтерес людей отримати інформацію. І якщо так, то чому саме?
За словами Оксани Ващук-Огданської, режим воєнного стану не змінює цю ситуацію: профільний закон не дозволяє встановлювати додаткові заборони чи обмеження у сфері доступу до публічної інформації.
Важливо також пам’ятати, що обмеження на доступ стосується певної інформації, а не всього документу. Якщо у ньому є як публічна інформація (дані про витрати бюджетних коштів), так і конфіденційна (персональні дані людей), розпорядник повинен надати документ запитувачу. Але перед тим замалювати конфіденційну інформацію.
Загалом же, у складних ситуаціях розпорядники мають користуватися чітким алгоритмом обмеження доступу до публічної інформації. Для цього вони повинні відповісти на 9 питань, котрі навела експертка у своїй презентації.
У другий лекційний день Надія Бабинська, експертка з відкритих даних, координаторка ініціативи OpenUp Ukraine, розповіла про сферу публічної інформації на яку суттєво вплинув воєнний час персональні дані.
Вона нагадала законодавче визначення за яким публічна інформація у формі відкритих даних:
- це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами (машиночитний формат: xls, csv, json., Xml тощо),
- а також вільний та безоплатний доступ до неї, і її подальше використання (зміни до ЗУ “Про доступ до публічної інформації” від 09.04.2015).
Зазвичай громадяни бачить такі дані на сайтах та у реєстрах. Прикладом є Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, котрий веде Міністерство юстиції. А публікувати такі дані – не добра воля, а обов’язок розпорядників відповідно до закону. Вони мають:
- надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит,
- оприлюднювати її;
- регулярно оновлювати її;
- розміщувати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
Однак є кілька умов. У людей має бути змога безкоштовно переглядати і завантажувати відкриті дані. А розпорядник не може встановити обмеження чи зобов’язати користувачів реєструватися. Він же відповідає за достовірність інформації.
Водночас, викликом для цієї сфери став воєнний стан, під час якого закриті реєстри відкритих даних. Такий механізм має на меті приховати важливу інформацію від ворога. Але масштаби та тривалість обмежень лишаються дискусійним питанням серед експертів у сфері доступу.
Наостанок експертка окреслила виклики для сфери персональних даних. Серед них зростання кількості даних, дедалі більше позовів про неоприлюднення і ненадання інформації на запит (що означає додатковий навантаження для суддів), а також потреба розуміти специфіку відкритих даних – нове завдання для багатьох розпорядників.
Центр демократії та верховенства права регулярно проводить тренінги з доступу до публічної інформації, тож слідкуйте за нашими анонсами на веб-сайті або Фейсбук сторінці ЦЕДЕМ.
Денис Губашов, аналітик видання Texty.org.ua, консультант із впровадження політики відкритих даних ОМС розповів держслужбовцям про технічні аспекти створення, обробки та публікації відкритих даних. Зокрема, як люди користуються відкритими даними: з ними можна створювати аналітичну статтю, чат-бот, інтерактивний сервіс та багато іншого.
Учасники дізналися про принципи побудови процесів оприлюднення даних та інші практичні аспекти, як-от словник даних, паспорт даних. Йшлося і про вибір формату для публікації:
- Скановані PDF, зображення (JPG) – їх можна лише переглядати;
- Сторінки вебсайтів (HTML), DOC, DOCX, ODT, XLS, XLSX, ODS – у них можна шукати дані, зберігати та копіювати;
- Формати CSV, JSON, XML – можна написати код, який буде збирати та аналізувати дані;
- Формат, коли дані розуміють машини, тому обмін ними майже автоматичний.
За підсумками навчання учасники отримали сертифікати про проходження тренінгу.
Центр демократії та верховенства права регулярно проводить тренінги з доступу до публічної інформації, тож слідкуйте за нашими анонсами на вебсайті або фейсбук-сторінці ЦЕДЕМ.
