17 жовтня Центр демократії та верховенства права провів тренінг з доступу до інформації для запитувачів. Через стан війни доступ до публічної інформації стає складнішим, однак журналісти та активісти як і раніше потребують правдивої та оперативної інформації.

“Сьогодні є великий запит на те, як забезпечити права запит на інформацію і інтереси держави, зокрема і безпекові. Питань багато, і саме через запит щодо того, як застосувати законодавство під час війни, але не зашкодити нікому, ми проводимо ряд тренінгів”, – відзначила Олеся Холопік, директорка Центру демократії та верховенства права.

Тож ЦЕДЕМ зібрав зацікавлених запитувачів на онлайн-тренінг, де вони мали змогу дізнатися більше про доступ до інформації та поставити питання експертам.

Перша лекція була присвячена особливостям отримання інформації за запитами і оприлюднення інформації у воєнний час. Її провела Тетяна Олексіюк, експертка ПРООН в Україні з доступу до інформації, адвокатка, член Групи Спеціалістів з доступу до офіційних документів під Конвенцією Тромсо.

“Переконана, що доступ до точної, правдивої, вчасної, об’єктивної інформації рятує життя. Хоча державні органи закидають, що надмірний доступ може зашкодити, але право на інформацію є правом на власний вибір: лишитися чи переїхати, відвести дитину до школи чи бути з нею вдома. Потрібна інформація, щоб ухвалити усвідомлене рішення”, – наголосила експертка.

За її словами, зараз існує кілька основних викликів у сфері доступу до інформації. Так, розпорядники іноді необгрунтовано відмовляють у доступі, через це громадяни отримують менше інформації. Також через війну закриті портали відкритих даних та публічних реєстрів, які раніше були важливим джерелом для журналістів та активістів. 

Адже право на доступ до інформації в українців не обмежується можливість подати запит і отримати відповідь. Профільний закон дозволяє людям також відвідувати засідання колегіальних органів (наприклад, міської ради) або прийти у приміщення розпорядника і ознайомитися з документами у спеціально відведеному місці. 

А частина інформації вже перебуває у відкритому доступі: наприклад, відкриті дані у інформаційних сервісах чи повідомлення з офіційних джерел. Інформація, яку публікують на офіційних вебсайтах, має з’являтися там невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів.

Якщо ж ви надіслали запит, то розпорядник зобов’язаний відповісти вам за 5 днів з моменту отримання запиту. Він може як надати інформацію, так і відмовити, або пояснити, що через великий обсяг запитаного ви маєте почекати 20 днів. На час воєнного стану ці строки не змінилися.

Складнішою є ситуація із засіданнями, які часто відбуваються у онлайн-режимі. Тетяна Олексіюк закликає з розумінням ставитися до цього, адже у випадку повітряної тривоги всі його учасники мають спуститися у бомбосховище, яке може не вміщати всіх членів органу влади та відвідувачів.

В умовах воєнного стану актуальнішим стає ще один механізм: людина може звернутися по “інформацію, необхідну для захисту життя чи свободи особи”, і відповідь на цей запит можуть надати за 48 годин.

Саме “можуть”, адже розпорядник вирішує, чи достатньо підстав, навіть якщо запитувач послався на воєнний стан. Тому треба обгрунтувати своє прохання. Наприклад, якщо запитувач – волонтер і доставляє гуманітарну допомогу людям, він може вказати, що потребує інформації, аби безпечно доставити людям продукти.

Також Тетяна Олексіюк порадила кілька корисних джерел з теми доступу до інформації.

• Особливості реалізації права на доступ до публічної інформації в умовах воєнного стану – Роз’яснення Уповноваженого ВРУ з прав людини;
• Рекомендації Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань додержання конституційного права людини і громадянина на доступ до інформації;
• Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації”.

Друга лекція була присвячена темі обмеження доступу до публічної інформації в умовах воєнного стану. Її провела Оксана Ващук-Огданська, юристка, спеціалістка у сфері доступу до публічної інформації, членкиня Координаційної ради при Омбудсмені.

Як пояснила лекторка, розпорядники можуть відповісти відмовою на ваш запит, якщо доступ до інформації, котра вас цікавила, обмежений. Однак розпорядник не має права керуватися лише власним бажанням: у законодавстві є чіткий алгоритм на цей випадок.

Так, для початку розпорядник (наприклад, міністерство, міська рада чи лікарня) має визначити: чи інформація є публічною. А критерії для цього перераховані у статті 1 профільного закону.

Потім він має визначити: чи є запитувана інформація відкритою за законом? Наприклад, до інформації про стан довкілля, аварії і катастрофи чи стан здоров’я громадян доступ обмежувати не можна.

Закрита ж інформація поділяється на таємну, конфіденційну та службову. Однак, як наголосила експертка, розпорядники не мають права просто поставити на документ штамп “цілком таємно”.

Основним критерієм для рішення “надавати інформацію чи ні” є застосування трискладового тесту. Отримавши запит, розпорядник має відповісти на три питання.

• По-перше, чи слугуватиме її секретність інтересам національної безпеки, правопорядку, захисту прав інших людей тощо?
• По-друге, якщо все ж оприлюднити цю інформацію, чи нашкодить вона цим інтересам? Що саме може статися і яка ймовірність цих наслідків?
• По-третє, чи переважатиме ця шкода суспільний інтерес людей отримати інформацію. І якщо так, то чому саме?

Коли принаймні на одне з цих питань розпорядник відповідає “так” – він має надати інформацію, навіть коли вона є таємною чи конфіденційною. Причому трискладовий тест проводять не для всього документу, а для кожної його частини.

Якщо ж запитувач вважає, що йому відмовили необгрунтовано, він може звернутися до суду. Оксана Ващук-Огданська наголошує: це потребує часу, фінансових ресурсів (сплатити судовий збір та отримати правничу допомогу), а також часу.

Втім, у багатьох випадках людям вдавалося відновити своє право на доступ у судах. А щоб допомогти у цьому громадянам, Центр демократії та верховенства права розробив інтерактивний конструктор позовних заяв, у якому користувачі можуть самостійно створити заяву, і звернутися з нею до суду.