Повномасштабна війна створила парадокс у сфері доступу до інформації: з одного боку, не можна видавати ворогу інформацію, яку він використає проти нас, а з іншого – зараз життя людей як ніколи залежить від держави, тож потрібен контроль суспільства (який втілюють медіа).
Знайти баланс можна, якщо журналісти розумітимуть нові реалії та вмітимуть користуватися своїм правом на інформацію у воєнний час. Тож 15 березня 2024 року Центр демократії та верховенства права провів для журналістів регіональних та національних медіа та представників медіа онлайн-тренінг “Доступ до публічної інформації для журналістів в умовах війни”. Його модерувала Катерина Німак, асистентка проєктів напряму “Незалежні медіа”.
Повномасштабне вторгнення вплинуло на доступ до публічної інформації. Змінилися правила гри і для журналістів: закриття реєстрів відкритих даних, відмови у доступі в інформації тощо. Про роботу в таких умовах і йшлося під час тренінгу.
Як пояснила Тетяна Олексіюк, експертка з доступу до інформації, адвокатка, Віцепрезидентка Access Info Group – Групи Спеціалістів з доступу до офіційних документів під Конвенцією Тромсо, воєнний стан в Україні серед іншого дозволяє державі обмежувати право громадян на інформацію, зокрема гарантоване статтею 34 Конституції.
Основною ж темою лекції стала робота з запитами про доступ до офіційної інформації, які є основним способом її отримати. Зокрема, йшлося про вимоги до запитів та рекомендації.
Експертка уточнила, що інформацію слід вважати публічною, якщо вона заздалегідь зафіксована (засоби та носії значення не мають) і перебуває у розпорядників. Це правило діє навіть коли інформація міститься в різних документах, і її треба зібрати – якщо для цього не потрібен додатковий аналіз. Слід при цьому розрізняти запит (прохання надати інформацію) та звернення (прохання щось зробити).
А перед поданням запиту Тетяна Олексіюк радить моніторити загальнодоступні джерела – зокрема, веб-сайт розпорядника. Важливо правильно визначити, хто саме володіє інформацією, яка потрібна вам. Іншими опціями є відвідання засідань колегіальних органів (наприклад, міської ради) та право ознайомитися з документами прямо у приміщенні розпорядника. Обидві можливості гарантовані законом “Про доступ до публічної інформації”.
Додамо, що під час воєнного стану продовжує діяти норма, за якою розпорядники мають відповісти на запит упродовж 5 робочих днів. За словами лекторки, тут можливі два винятки.
Якщо запит стосується низки важливих тем (наприклад, стану довкілля чи якості харчових продуктів), можна просити про відповідь за 48 годин. Однак треба належно обгрунтувати свій запит.
Зі свого боку, розпорядник має право на відстрочку через обставини непереборної сили, які не дозволяють йому вчасно відповісти. Зокрема, війну та бойові дії. Але лише у випадку, якщо ці обставини позбавили його технічної можливості відповісти на запит.
За словами Тетяни Олексіюк, доступність інформації є правилом, а обмеження – винятком. Навіть якщо розпорядник закрив доступ, отримавши запит він має провести так званий “трискладовий тест” із трьох питань:
- По-перше, чи слугуватиме її секретність інтересам національної безпеки, правопорядку, захисту прав інших людей тощо?
- По-друге, якщо все ж оприлюднити цю інформацію, чи нашкодить вона цим інтересам?
- По-третє, чи переважатиме ця шкода суспільний інтерес людей отримати інформацію?
Якщо хоч на одне з цих питань відповідь негативна, інформацію треба надавати. Відповідно, журналістам важливо обгрунтувати в своєму запиті суспільний інтерес. Лекторка радить звернути увагу на Постанову Пленуму ВАСУ №10 від 29 вересня 2016 року, де у пункті 6.4 вказано, які категорії інформації до нього належать. Також ішлося про міжнародні гарантії права на доступ, зокрема Конвенцію Тромсо.
В сучасних реаліях журналісти мають ще одне джерело інформації – відкриті дані. Про них розповіла Надія Бабинська, експертка з відкритих даних.
На початку вона дала визначення даних: “відомості, отримані шляхом вимірювання, спостереження, логічних або арифметичних операцій і представлені у формі, придатній для постійного зберігання, передачі і (автоматизованої) обробки”. Відкритими серед них є ті, які можна вільно використовувати, повторно використовувати, поширювати будь-ким, будь-де, поєднувати.
Тож саме відкритими даними вважається не просто інформація на сайті. Вона має бути викладена у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами (машиночитний формат – xls, csv, json. xml тощо), вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Їх слід шукати на Єдиному державному порталі відкритих даних або сайтах розпорядників.
Як пояснила лекторка, у розпорядників є кілька обов’язків щодо відкритих даних:
- надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит (обов’язково вказати “надати публічну інформацію у формі відкритих даних”);
- оприлюднювати і регулярно оновлювати її на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
Відзначимо, що журналісти можуть вільно копіювати, публікувати, поширювати та використовувати інформацію у форматі відкритих даних. Однак потрібно вказати джерело інформації. Водночас, розпорядники несуть відповідальність за достовірність даних.
Надія Бабінська також торкнулася технічних аспектів, розповівши про інтерфейс прикладного програмування (АРІ), типи даних та машиночитний формат. Вона порадила журналістам джерела інформації та онлайн-курси щодо відкритих даних.
В умовах воєнного часу закон “Про доступ до публічної інформації” лишається без змін, однак є рекомендації Мінцифри щодо оприлюднення відкритих даних в період воєнного стану, неформальні обмеження щодо завантаження даних на портал та листи СБУ розпорядникам. Авторка розповіла і про обмеження на практиці.
Також для учасників провели практичний розбір конкретного розслідування, зосередившись на джерелах даних, використаних або тих, які могли би бути використані в процесі. Це надало глибше розуміння процесів збору інформації, а також вміння ідентифікувати та використовувати різноманітні джерела даних для підвищення якості та надійності журналістських розслідувань.
