Українці мають право не лише отримувати публічну інформацію, а й захистити порушене право на доступ до інформації у судах. До прикладу, якщо ваш запит проігнорували, ви можете звернутися з позовом і оскаржити це рішення розпорядника.

Тож судова система – важливий елемент для захисту права громадян на доступ до публічної інформації. Аби здійснювати його, судді повинні орієнтуватися у особливостях закону “Про доступ до публічної інформації” та юридичній практиці у цій сфері.

Щоб допомогти у цьому служителям Феміди, Центр демократії та верховенства права 20-21 жовтня провів тренінг “Судовий захист права на доступ до публічної інформації під час війни”. Його учасниками стали судді та працівники судів, які, зокрема, розглядають справи з доступу до публічної інформації, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації та відновлюють порушені права громадян.

За словами Ігоря Розкладая, заступника директора та головного медійного юриста ЦЕДЕМ, Центр демократії був однією з організацій, які добилися змін у цій сфері. “Зараз ми вважаємо своїм обов’язком впроваджувати закон на практиці. Адже будь-яка реформа складається з 10% просування законодавчих змін та 90% їх імплементації. Чому так? Бо неможливо написати ідеальний закон, це складний процес, ти ніколи не можеш врахувати усіх обставин особливо у майбутньому. Тому важливо займатися імплементацією, чути тих, хто працює із законом”, – підсумував він, закликавши повідомляти про нові виклики.

Лекційну частину розпочала Тетяна Олексіюк, експертка ПРООН в Україні з доступу до інформації, адвокатка, член Групи Спеціалістів з доступу до офіційних документів під Конвенцією Тромсо.

Так, експертка розповіла про базові міжнародні документи, які визначають право людей на інформацію. Щоб розуміти його в усій повноті, слід ознайомитися з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Міжнародним Пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, а також Конвенцією Ради Європи про доступ до офіційних документів. 

Найчастіше в контексті права на інформацію згадуються запити, з якими людина може звернутися до розпорядника (наприклад, місцевої ради чи лікарні), аби отримати інформацію. Його іноді плутають зі зверненням, однак різниця полягає в тому, що звернення – прохання не надати інформацію, а зробити щось. Наприклад, забезпечити мешканців кварталу гарячою водою.

Адже українці мають і інші механізми, щоб отримати інформацію. Профільний закон дозволяє людям відвідувати засідання колегіальних органів (наприклад, прийти на сесію міської ради і послухати її). Або ж самому відвідати розпорядника і попрацювати з оригіналами документів у спеціально відведеному місці. Ба більше, частину інформації мають публікувати самі органи влади: на офіційних сайтах та у вигляді відкритих даних.

За словами Тетяни Олексіюк 40-50% справ на тему доступу до інформації стосуються двох питань: чи був це запит або звернення та чи була інформація публічною.

Для суддів особливе значення має Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації”, якою мають користуватися служителі Феміди. Зокрема, вона закріплює правило, що вся інформація, яка є у розпорядженні суб’єкта владних повноважень, вважається публічною, а також закріплює чимало інших принципів.

Тож експертка розповіла, як судам, спираючись на трактування закону та постанову пленуму ВАСУ, вирішувати справи, пов’язані з доступом на інформацію. Вона навела приклад справи, де запитувачі позивалися до Вищої ради правосуддя, котра відмовилася надати їм копії запитуваних аналітичних звітів, складених за результатами експертного моніторингу. У органі заявляли, що це технічно неможливо і покладає на ВРП надмірний тягар.

Однак Верховний Суд встановив, що Вища рада правосуддя все ж була зобов’язана задовольнити запит і надати копії запитуваних позивачем документів у відсканованому вигляді, безкоштовно і у повному обсязі. Адже запитувачі мають право на інформацію (якою ВРП уже володіла) і можуть обирати, у якому форматі її отримати. Тож розпорядник не може на власний розсуд вважати це надмірним тягарем.

У наступній лекції Оксана Ващук-Огданська, юристка, спеціалістка у сфері доступу до публічної інформації, членкиня Координаційної ради при Омбудсмені, розповіла про обмеження доступу до публічної інформації.

Ця тема лишається актуальною, адже зазвичай люди звертаються до суду якщо їм відмовили у доступі до інформації, однак позивач вважає це несправедливим. Загалом інформація за замовчуванням є відкритою, окрім тієї, яка віднесена до категорії “з обмеженим доступом”.

Однак державний орган не може на власний розсуд оголосити інформацію закритою. Для того, щоб певні відомості вважалися конфіденційними, службовими чи таємними, потрібні чіткі законні підстави. До прикладу, конфіденційною є інформація про людей та юридичних осіб, які не мають владних повноважень.

Якщо ж запитувач хоче дізнатися саме таку інформацію, розпорядник не має автоматично відмовляти йому. Вирішити, чи можна надати ці дані у відповідь на запит допоможе трискладовий тест. Отримавши запит, розпорядник має відповісти на три питання.

• По-перше, чи слугуватиме її секретність інтересам національної безпеки, правопорядку, захисту прав інших людей тощо?
• По-друге, якщо все ж оприлюднити цю інформацію, чи нашкодить вона цим інтересам? Що саме може статися і яка ймовірність цих наслідків?
• По-третє, чи переважатиме ця шкода суспільний інтерес людей отримати інформацію. І якщо так, то чому саме?

За словами Оксани Ващук-Огданської, режим воєнного стану не змінює цю ситуацію: профільний закон не дозволяє встановлювати додаткові заборони чи обмеження у сфері доступу до публічної інформації.

Важливо також пам’ятати, що обмеження на доступ стосується певної інформації, а не всього документу. Якщо у ньому є як публічна інформація (дані про витрати бюджетних коштів), так і конфіденційна (персональні дані людей), розпорядник повинен надати документ запитувачу. Але перед тим замалювати конфіденційну інформацію.

Загалом же, у складних ситуаціях розпорядники мають користуватися чітким алгоритмом обмеження доступу до публічної інформації. Для цього вони повинні відповісти на 9 питань, котрі навела експертка у своїй презентації.

У другий лекційний день Надія Бабинська, експертка з відкритих даних, координаторка ініціативи OpenUp Ukraine, розповіла про сферу публічної інформації на яку суттєво вплинув воєнний час персональні дані.

Вона нагадала законодавче визначення за яким публічна інформація у формі відкритих даних:

• це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами (машиночитний формат: xls, csv, json., Xml тощо),
• а також вільний та безоплатний доступ до неї, і її подальше використання (зміни до ЗУ “Про доступ до публічної інформації” від 09.04.2015).

Зазвичай громадяни бачить такі дані на сайтах та у реєстрах. Прикладом є Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, котрий веде Міністерство юстиції. А публікувати такі дані – не добра воля, а обов’язок розпорядників відповідно до закону. Вони мають:

• надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит,
• оприлюднювати її;
• регулярно оновлювати її;
• розміщувати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.

Однак є кілька умов. У людей має бути змога безкоштовно переглядати і завантажувати відкриті дані. А розпорядник не може встановити обмеження чи зобов’язати користувачів реєструватися. Він же відповідає за достовірність інформації.

Водночас, викликом для цієї сфери став воєнний стан, під час якого закриті реєстри відкритих даних. Такий механізм має на меті приховати важливу інформацію від ворога. Але масштаби та тривалість обмежень лишаються дискусійним питанням серед експертів у сфері доступу.

Наостанок експертка окреслила виклики для сфери персональних даних. Серед них зростання кількості даних, дедалі більше позовів про неоприлюднення і ненадання інформації на запит (що означає додатковий навантаження для суддів), а також потреба розуміти специфіку відкритих даних – нове завдання для багатьох розпорядників.

Центр демократії та верховенства права регулярно проводить тренінги з доступу до публічної інформації, тож слідкуйте за нашими анонсами на веб-сайті або Фейсбук сторінці ЦЕДЕМ.